КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-558/10 Головуючий у 1-й інстанції: Міщенко К.М.
Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
У Х В А Л А
Іменем України
"24" березня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Желтобрюх І.Л.
суддів Мамчура Я.С., Шостака О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 та Управління Пенсійного Фонду України в Тальнівському районі Черкаської області на постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 12 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Тальнівському районі Черкаської області про визнання неправомірними дій відповідача та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої державної соціальної допомоги до пенсії як дитині війни, -
В С Т А Н О В И В:
19 жовтня 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до УПФУ у Тальнівському районі Черкаської області про визнання незаконними дій та зобов»язання відповідача здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та забезпечити її виплату за період з жовтня 2009 року по день ухвалення рішення суду та зобов»язати відповідача здійснювати щомісячно нарахування та виплату такої допомоги довічно.
Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 12.11.2010 року позов задоволено частково: визнано неправомірною відмову відповідача щодо перерахунку та виплати позивачу належних сум державної соціальної грошової допомоги як «дитині війни»та зобов’язано провести такий перерахунок та виплату позивачу надбавки до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового для осіб, які втратили працездатність, за період з 19.04.2010 по 19.10.2010 року. Позовні вимоги за період з жовтня 2009 року по 18.04.2010 року включно, залишено без розгляду. Позовні вимоги про зобов»язання відповідача сплачувати таку допомогу надалі залишено без задоволення за безпідставністю позовних вимог.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач та представник відповідача подали апеляційні скарги. Позивач просить скасувати постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 12.11.2010р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нову, якою повністю відмовити у позові.
Справа розглядається колегією суддів відповідно до ч. 3 п. 1 ст.197 КАС України в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 195 КАСУ суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги у разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Апелянт позивач в обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на необґрунтованість рішення суду І інстанції в мотивах застосування строку встановленого ст. 99 КАС України, оскільки вважає, що дана норма закону не може застосовуватися до конкретного випадку, оскільки мова іде не про одноразове порушення відповідачем прав та інтересів позивача, а саме системні порушення, які мають тривалий характер. З цих самих підстав позивач вважає, що неправомірно судом відмовлено у вимогах щодо зобов»язання відповідача надалі нараховувати доплату, з метою запобігти порушенню його прав.
Апелянт відповідач в своїй апеляційній скарзі посилається на не врахування судом І інстанції положень постанови КМУ № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28.05.2008р. згідно якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірах: з 22 травня –48.1 гривні, з 1 липня –48.2 та з 1 жовтня –49.8 гривні. А такі підвищення позивачу нараховувалися, тому порушень з свого боку відповідач не вбачає.
Колегією суддів апеляційного суду, як і районним судом, встановлено, що позивач є пенсіонером за віком, перебуває на обліку відповідача та має статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
З урахуванням абз. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України за № 530 від 28.05.2008 (який вимагав проводити підвищення пенсій у розмірі 10% прожиткового мінімуму для непрацездатних), у 2010 році позивачу виплачувалася щомісячно соціальна допомога в розмірі 49,80 грн., що менше встановлених законодавством на відповідний період 30% мінімальної пенсії за віком.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при призначені позивачу надбавки до пенсії як дитині війни слід виходити з саме положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
З огляду на вимоги ст. 8 ч. 4 та ст. 9 ч. 7 КАСУ, керуючись принципом верховенства права, колегія суддів вважає правомірним при визначенні розміру мінімальної пенсії за віком виходити з загальних засад законодавства, що регулюють це питання, - ст. 3 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», абз. 3 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15.07.1999р., ст. 19 ч. 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення», абз. 8 ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тому вказівка, що міститься у частині третій статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV, - про непоширення встановленого частиною першою цієї ж статті розміру мінімальної пенсії за віком на правовідносини, що не регулюються цим законом, - не може бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком у меншому розмірі.
Судом І інстанції застосовано визначений частиною 2 статті 99 КАСУ шестимісячний строк звернення до суду. Як передбачено вказаною нормою закону, шестимісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Судом враховано, що позивач щомісяця отримував пенсію і підвищення до неї, тобто усвідомлював її розмір і мав можливість з’ясувати, з яких виплат вона складається. Таким чином, позивач знав (мав реальну можливість) знати про порушення свого права з дати опублікування Рішень КСУ № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. Правова необізнаність особи не може бути визнана поважною причиною для пропущення строку звернення до суду, як і підставою для його поновлення, оскільки усі закони, нормативно-правові акти, судові рішення, є доступними для ознайомлення усіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання цієї людини. Право на судовий захист гарантується кожному (стаття 6 КАСУ). Особа, право, свобода чи інтерес якої порушуються, не визнаються чи оспорюються, має право на звернення до суду за їх захистом чи поновленням. Проте позивач звернувся до суду лише 19.10.2010 року (а.с. 2). Наслідком пропущення строку звернення до суду, за приписами статті 100 КАСУ, є залишення позову без розгляду.
З огляду на те, що ні судом першої інстанції, ні колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та враховуючи дату подачі адміністративного позову, позовні вимоги, заявлені поза межами строку звернення до суду (за періоди з жовтня 2009 року по 18.04. 2010 року) підлягають залишенню без розгляду.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що районним судом зроблений правомірний висновок про необхідність часткового задоволення позову і зобов'язання відповідача донарахувати позивачу різницю між виплаченою та належною до виплати (з урахуванням встановленої мінімальної пенсії за віком) сумами соціальної допомоги.
Що ж стосується кінцевої дати стягнення, то апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне:
Як вбачається з позовної заяви позивач просив здійснювати перерахунок доплати до пенсії в подальшому, а тому враховуючи те, що на майбутнє зобов’язати здійснювати виплати неможливо, оскільки порушення ще не відбулося, то кінцевою межею стягнення має бути дата винесення рішення, тобто 12.11.2010 року.
Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.
Зважаючи на ту обставину, що позивач просив провести перерахунок з жовтня 2010 року, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги з 19.04.2010 року по дату подачі позову, тому апеляційна інстанція приходить до висновку про можливість виходу за межі апеляційної скарги та необхідність зміни постанови Тальнівського районного суду Черкаської області шляхом зазначення кінцевою датою здійснення перерахунку 12.11.2010р., тобто дату судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга –підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні шляхом зазначення в резолютивній частині кінцевою датою, до якої підлягає перерахунок та виплата доплати до пенсії 06.122010 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 201, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Тальнівському районі Черкаської області - залишити без задоволення
Змінити постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 12 листопада 2010 року року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Тальнівському районі Черкаської області про визнання неправомірними дій відповідача та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої державної соціальної допомоги до пенсії як дитині війни, виклавши третій абзац резолютивної частини постанови наступним чином:
«Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Тальнівському районі Черкаської області провести перерахунок та виплату доплати до пенсії ОСОБА_2 надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 19.04.2010 року по 12.11.2010 року.
В решті постанову –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п»ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: І.Л. Желтобрюх
Судді: Я.С. Мамчур
О.О. Шостак