КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-17424/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.Ю.
Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"19" квітня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чаку Є.В.
суддів: Файдюк В.В., Коротких А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження відповідно до ст. ст. 41, 197 КАС України апеляційну скаргу позивача – закритого акціонерного товариства «Швидко-Україна»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2011 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Швидко-Україна»до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у м. Києві про скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 02.11.2010р. № 262111/32-330/1278,-
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у м. Києві про скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 02.11.2010р. № 262111/32-330/1278 у розмірі 6800 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2011 року у задоволенні позову –відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції –скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову послався на ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР (далі - Закон) та рішення Київської міської ради «Про впорядкування продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів у міській торговельній мережі»від 25.12.2008 р. № 929/929 (далі - Рішення) зазначивши, що посилання позивача на неправомірність дій відповідача є необгрунтованим.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»від 07.02.2002 р. N 3032-ІІІ (набув чинності 02.04.2002 р.) Закон було доповнено розділом IV-1, яким встановлені обмеження щодо продажу алкогольних надоїв.
Так, згідно положень ст. 15-3 Закону забороняється продаж алкогольних напоїв, зокрема, в інших місцях, визначених органами місцевого самоврядування.
Проте колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв»від 21.01.2010 р. № 1824-VI (набув чинності 11.02.2010 р.) у статтю 153 Закону були внесені зміни, зокрема, із частини першої статті були виключені положення щодо заборони продажу алкогольних напоїв в місцях, визначених органами місцевого самоврядування. Стаття була доповнена положенням про те, що на час проведення масових заходів сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території можуть заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв та куріння тютюнових виробів.
Отже, органи місцевого самоврядування мали право визначати місця, де заборонений продаж алкогольних напоїв, лише у період із 02.04.2002 р. по 11.02.2010 р., а починаючи з 11.02.2010 р. сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території мають право заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв лише на час проведення масових заходів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що суд першої інстанції неправильно витлумачив норму Закону.
Слід зазначити, що Рішення (набуло чинності 15.04.2009 р.), яким була заборонена роздрібна торгівля алкогольними напоями у закладах торгівлі та ресторанного господарства, що розташовані на території об'єктів транспортної інфраструктури (автовокзалах, автостанціях, зупинках громадського транспорту, станціях метрополітену та підземних просторах до них тощо), було прийнято після набуття чинності Законом України від 07.02.2002 р. N 3032-ІП (яким була встановлена заборона продажу алкогольних напоїв в місцях, визначених органами місцевого самоврядування) і до прийняття Закону України від 21.01.2010 р. № 1824-VI (яким заборона була знята).
Отже, починаючи з 11.02.2010 р. сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території можуть заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв лише на час проведення масових заходів.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що починаючи з 11.02.2010р. були незаконними вимоги п. 1.1.3 Рішення, які встановлювали постійну заборону на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (у тому числі слабоалкогольними) у закладах торгівлі та ресторанного господарства, що розташовані на території об'єктів транспортної інфраструктури (автовокзалах, автостанціях, зупинках громадського транспорту, станціях метрополітену та підземних просторах до них тощо).
Підтвердженням зазначеної правової позиції є рішення Київської міської ради «Про деякі питання з упорядкування в м. Києві роздрібної торгівлі алкогольними, слабоалкогольними напоями, вином столовим, пивом (крім безалкогольного) та тютюновими виробами»від 23.12.2010 р. № 413/5225, яким Рішення (на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв»від 21.01.2010 р. № 1824-VI) визнано таким, що втратило чинність.
Крім того, приведення Київською міською радою Рішення у відповідність із Законом від 21.01.2010 р. № 1824-VI є доказом того, що з дня набрання чинності цим Законом, вказане Рішення є таким, що не відповідає Закону.
Зокрема, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Таким чином, суд першої інстанції застосував норми нормативно-правового акту, які не підлягають застосуванню.
Так, згідно ч. 11 ст. 15 Закону роздрібна торгівля алкогольними напоями може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Згідно абз. 25 ст. 1 Закону ліцензія (спеціальний дозвіл) це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Аналогічні положення містяться в абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. № 1775-ІП.
В ст. 3 цього Закону зазначено, ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями була видана відповідачем позивачу 01.07.2010 р. зі строком дії з 02.07.2010 р. по 01.07.2011 р. при цьому в ліцензії у графі «Місце здійснення торговельної діяльності»зазначена адреса розташування закладу ресторанного господарства позивача, що був перевірений відповідачем. На час перевірки позивача ліцензія була чинною.
Отже, колегія суддів приходить до переконання, що позивач на законних підставах здійснював продаж алкогольних напоїв у вищевказаному закладі, тому підстав для застосування фінансових санкцій немає, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини справи, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції –скасуванню.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу позивача – закритого акціонерного товариства «Швидко-Україна»–задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2011 року –скасувати, та прийняти нову постанову, якою позов закритого акціонерного товариства «Швидко-Україна»–задовольнити.
Скасувати рішення Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України у м. Києві про застосування фінансових санкцій від 02.11.2010р. № 262111/32-330/1278.
Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий –суддя:
Судді:
Постанову складено у повному обсязі 22.04.2011.