КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-416/10                            Головуючий у 1-й інстанції:   Міщенко К.М.  

Суддя-доповідач:  Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" травня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя : Шелест С.Б.

Судді: Романчук О.М., Пилипенко О.Є.

розглянувши в порядку письмового провадженняапеляційні скаргиУправління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та ОСОБА_2 на постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 02.11.10р. у справі №2-а-416/2010 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про зобов’язання провести перерахунок пенсії та додаткової пенсії

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом про зобов’язання відповідачапровести перерахунок та виплату додаткової пенсії і пенсії у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з жовтня 2007 року і здійснювати такі виплати щомісячно.

Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 02.11.10р. позов задоволено частково, а саме: визнано рішення відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії за період з 12.04.10р. по 12.10.10р. незаконним та відповідача вчинити дії щодо перерахунку та виплати позивачу недоплаченої суми щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, передбачену статтями 50, 54  Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з мінімальної пенсії за віком, за період з 12.04.10р. по 12.10.10р. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подала апеляційну скаргу, мотивовану тим, що судом неправомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог щодо здійснення  виплати пенсії в подальшому, оскільки баз задоволення вимог позивача на майбутнє право останньої не захищено  в повному обсязі, крім того, вказане рішення призведе до того, що позивач змушена буде кожні 6 місяців звертатися до суду.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій  просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні  позову.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з приписів частини першої статті 195 КАС України, у відповідності до яких суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та як наслідок не знаходить підстав для перегляду зазначеного рішення в частині, яка не оскаржується апелянтами.

Враховуючи вимоги пункту третього частини першої статті 1832 КАС України, розгляд апеляційної скарги було проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційні скаргисторін, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача провести перерахунок пенсії та додаткової пенсії підлягає задоволенню, оскільки відповідачем порушено його право на отримання належних виплат у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(у відповідній редакції, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008р. від 22 травня 2008року, далі по тексту - Закон № 796-ХІІ) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За змістом статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах –75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини четвертої статті 54 цього Закону, якою визначено підстави та умовипризначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку звтратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІ групи, щодояких встановлено зв'язок з Чорнобильською  катастрофою, не можуть бутинижчими 8 мінімальних пенсій за віком.

Проте, ці виплати здійснюються відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.08р. № 530.

Між тим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії та додаткової пенсії позивачеві застосуванню підлягають стаття 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Зі змісту статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та додаткової пенсії, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

При цьому, судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, та пенсії як інваліду ІІІ групи, захворювання якого пов’язано з Чорнобильською катастрофою,  виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.

Оскільки позивачеві слід визначити додаткову пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.  

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право позивача на отримання належних йому виплат, розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком, було порушено.

Викладеним спростовуються доводи УПФУ, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав  та  інтересів  юридичних осіб  у  сфері  публічно-правових  відносин  від  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і  службових осіб,  інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій  на  основі  законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До  адміністративних  судів можуть бути оскаржені будь-які рішення,  дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо   таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено  інший порядок судового провадження.

Також, право звернення до адміністративного суду визначено статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до вимог якої до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи  чи  інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв'язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим.    

Отже, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Натомість, слід відзначити, що судом першої інстанції не були враховані вимоги статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 31.07.10р.), у відповідності до приписів якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає залишенню без розгляду, про що постановляється ухвала. Приймаючи до уваги, що невірне застосування судом першої інстанції статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у мотивувальній частині постанови)не зачіпає суті рішення та не впливає на його обґрунтованість і законність в резолютивній частині, та з урахуванням ст.. 195 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про неможливість скасування правильного по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 198, статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційних скарг.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 200, 205, 206 КАС України Київський апеляційний адміністративний суд, -

                                         У Х В А Л И В:

апеляційні скаргиУправління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та ОСОБА_2 на постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 02.11.10р. у справі №2-а-416/2010- залишити без задоволення, а постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 02.11.10р. у справі №2-а-416/2010- без змін.

Дана ухвала, відповідно до ч. 10 ст. 1832, ст. 254 КАС України, є остаточною, оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту постановлення.

                Головуюча суддя                                     Шелест С.Б.

                Судді :                                                    Романчук О.М.

                                                                                   Пилипенко О.Є.