КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-12646/10/2670 Головуючий у першій інстанції: Кармазін О.А.
Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"21" квітня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Файдюка В.В.,
суддів: Чаку Є.В., Літвіної Н.М.
розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арком” про стягнення податкового боргу, –
В С Т А Н О В И Л А :
ДПІ у Голосіївському районі м. Києва звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Арком” про стягнення заборгованості перед бюджетом в розмірі 3 432 064,00 гривень (а.с. 4-6).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю (а.с. 48-49).
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті (а.с. 53-56).
До суду апеляційної інстанції особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ “ Арком” (код ЄДРПОУ 31483257; адреса: 03022, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9), взято на облік в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва 24.05.2001 р. за № 31348/10/1 (а.с.-27-29).
На виконання постанови Генеральної прокуратури України від 17.06.2008 року у кримінальній справі № 49-2364, працівниками ДПІ у Голосіївському районі м. Києва була проведена перевірка відповідача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.03.2008 року, за результатами якої було складено акт перевірки № 530/1-23-08-31483257 від 24.11.2008 року (а.с. 7-17).
В ході проведення перевірки було встановлено порушення ТОВ “Арком” вимог п.п. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
На підставі зафіксованих у акті перевірки порушень, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення форми “р” від 08.12.2008 року № 0000832308/0, яким відповідачу донараховано суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у загальному розмірі 3 432 064,00 грн. (а.с. 18)
Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено відповідачем в судовому порядку, за результатами оскарження якого Київським апеляційним адміністративним судом прийнято постанову від 26 серпня 2010 року по справі № 13/586 (2а-14984/08), відповідно до якої у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування цього рішення відмовлено повністю (а.с. 38-39).
У зв’язку з набранням законної сили рішенням суду апеляційної інстанції, визначене відповідачу податкове зобов’язання вважається узгодженим з дня проголошення постанови суду апеляційної інстанції, який є днем завершення апеляційного узгодження податкових зобов’язань.
Відповідач не сплатив протягом встановленого строку суму узгодженого податкового зобов’язання, тому вказана сума набула статусу податкового боргу.
Оскільки відповідачем не сплачено у встановлений строк податковий борг у розмірі 3 432 064,00 грн., позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
При винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову. Апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно Преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі по тексту –Закон № 2181-ІІІ), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Таким чином, податкові органи при стягненні сум податкового боргу повинні керуватись нормами Закону № 2181.
У відповідності до п.п. 5.2.1. п. 5.2. Закону № 2181 податкове зобов’язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, яким визначена процедура адміністративного оскарження (у системі контролюючих органів). При цьому, під апеляційним узгодженням розуміється узгодження податкового зобов’язання у порядку і строки, які визначені цим Законом за процедурами адміністративного або судового оскарження (п. 1.20. Закону № 2181).
Відповідно до п.п. 5.3.2. Закону № 2181 у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження (п/п. 5.3.2. Закону № 2181).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не сплатив протягом встановленого строку суму узгодженого податкового зобов’язання.
У відповідності до п.п. 6.2.1 п.6.2 ст.6 вказаного Закону, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податкові податкові вимоги.
Згідно з п.п. 6.2.3 п.6.2 ст.6 Закону № 2181, податкові вимоги надсилаються: а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов’язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов’язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк; б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Матеріали справи не містять доказів дотримання податковим органом вказаних вимог Закону № 2181, податкові вимоги Відповідачу не направлялись та не виносились.
Суд першої інстанції правомірно зауважив, що винесення податкових повідомлень-рішень (у випадку узгодження суми податкового зобов`язання контролюючим органом), направлення податкових вимог є процедурою, яка передує стягненню податкового боргу з платника податків. Вказана досудова процедура передбачена для добровільного погашення платником податків суми податкового боргу та виключає будь-яких негативних наслідків, що передбачені для останнього у зв’язку з примусовим стягненням.
Відтак, вказані дії мають обов’язковий характер, а тому мають бути здійснені податковим органом перед зверненням до суду.
Тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що направлення податкових вимог контролюючим органом є виключно правом, а не обов’язком, та що у зв’язку із тим, що в обліковій картці платника борг не відображався підстав для формування податкових вимог у позивача не було, оскільки вони не узгоджуються з вимогами закону.
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону № 2181, визначено, що у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.
Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.
Оскільки, податковим органом не було дотримано порядку стягнення податкового боргу, то колегія суддів вважає, що у нього не виникло право на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення коштів. Тому, суд першої інстанції обгрунтовано та правомірно не задовольнив позовні вимоги.
Вказаним обставинам також надано правову оцінку в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 24.12.2010 р. N 1843/11/13-10, відповідно до якого право на стягнення податкового боргу виникає після надіслання (вручення) контролюючим органом першої та другої податкових вимог платникові податків. Відносини, що виникають у процесі надіслання (вручення) податкових вимог платникові податків регулюються пунктом 6.2 статті 6 Закону. При цьому обставини, з настанням яких податкова вимога вважається надісланою (врученою) особі, визначені підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.
Саме після настання зазначених у підпункті 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону обставин та з урахуванням строку, передбаченого підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону, виникає право на звернення контролюючого органу із позовом про стягнення податкового боргу.
Отже, висновки суду першої інстанції колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 41, 128, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2010 року - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.В. Чаку
Н.М. Літвіна