ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2006 р. | № 1/223/6-1/246/18 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Дерепи В.І. |
суддів Грека Б.М. Стратієнко Л.В. |
з участю представників: позивача: відповідача: | не з’явився Дерев’янко Ю.М. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | відкритого акціонерного товариства “Домобудівник” |
на рішення та постанову | господарського суду Чернігівської області від 03 лютого 2006 р. Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 р. |
у справі | № 1/223/6-1/246/18 |
за позовом | товариства з обмеженою відповідальністю “Інтербуд” |
до | відкритого акціонерного товариства “Домобудівник” |
про | спонукання до підписання додаткової угоди |
та за зустрічним позовом до про | відкритого акціонерного товариства “Домобудівник” товариства з обмеженою відповідальністю “Інтербуд” визнання договору недійсним |
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2005 р. позивач звернувся в суд з позовом про спонукання відповідача до підписання додаткової угоди до договору про уступку права вимоги № 04-12/02, укладеного між ними 04.12.2002 р.
Свої вимоги обгрунтовував тим, що п.2.5 вказаного договору містить вказівку про те, що новий кредитор (відповідач) проводить розрахунки з первісним кредитором (позивачем) згідно з додатковою угодою до цього договору, проте на лист ТОВ “Інтербуд” від 17.10.2005 р. в якому містилась вимога підписати протягом 7 днів доданий проект додаткової угоди та відповідно до її умов погасити заборгованість за договором № 04-12/02 від 04.12.2002 р., відповідач не надав відповіді а тому позивач просив винести рішення, згідно з яким вважати укладеною додаткову угоду №1 до договору № 04-12/02 від 04.12.2002 р. з моменту прийняття рішення.
У грудні 2005 р. відповідач звернувся з позовом про визнання договору уступки права вимоги недійсним, оскільки при його укладенні відповідач був введений позивачем в оману, договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, директор ТОВ “Інтербуд” згідно статуту товариства не мав повноважень на його підписання.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 03.02.2006 р. (суддя Шестак В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2006 р. (головуючий –Григорович О.М., судді –Гольцова Л.А., Рябуха В.І.), первісний позов задоволено. Постановлено вважати укладеною додаткову угоду №1 до договору № 04-12/02 від 04.12.2002 р. з дати прийняття рішення.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено у зв’язку з пропуском строку позовної давності.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст.526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Що стосується зустрічного позову, то, відмовляючи в його задоволенні, суд виходив з того, що відповідачем пропущений трирічний строк позовної давності, оскільки договір уступки права вимоги був укладений 04.12.2002 р., а з позов відповідачем подано 12.12.2005 р. і позивач заявив про застосування строку позовної давності.
Проте, погодитись з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов їх внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування всіх істотних обставин справи.
Зокрема, відповідно до ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, між сторонами 04.12.2002 р. було укладено договір уступки права вимоги № 04-12/02, згідно умов якого позивач (первісний кредитор) уступає, а відповідач (новий кредитор) приймає на себе право вимоги первісного кредитора за зобов’язаннями, що виникли за договором № 03-12/02, додатковою угодою №1 від 03.12.2002 р. до договору № 03-12/02, платником за яким є ТОВ “СП “Платогаз” (боржник), сума заборгованості –112 700 грн.
Також п.2.5 договору передбачав, що відповідно з вказаною вище уступкою права вимоги за договором № 03-12/02 від 03.12.2002 р. новий кредитор здійснює розрахунки з первісним кредитором відповідно до додаткової угоди до цього договору.
При укладенні договору така додаткова угода підписана не була.
За правилами ст. ст. 197-198 ЦК УРСР, якими було врегульовано уступку вимоги, вона є добровільним актом і не передбачає будь-яких обов’язків, в тому числі розрахунків, нового кредитора перед первісним кредитором.
Проте, укладення такого договору на платній основі не суперечить вимогам закону, а тому є можливим.
Оскільки, в укладеному між сторонами договорі зазначено про здійснення розрахунків нового кредитора з первісним кредитором, то ця умова набула характеру істотної умови даного договору.
За таких обставин, суд мав з’ясувати чи була досягнута згода між сторонами щодо цієї умови, які розрахунки та в якому розмірі мав провести відповідач з позивачем.
Як вбачається з вимоги позивача, надісланої відповідачу 17.10.2005 р. (а.с.18), він зазначає, що відповідач за спірним договором має перед ним борг в сумі 112 700 грн., проте, навіть у проекті додаткової угоди не йдеться про такий розмір розрахунку, по суті вона регулює лише термін проведення розрахунку, але не його розмір.
Залежно від з’ясування питання щодо досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах договору уступки права вимоги, суд мав вирішити питання щодо задоволення первісного позову, адже неможливо спонукати сторону до підписання додаткової угоди до договору, який не був укладений.
Що стосується відмови в задоволенні зустрічного позову, то слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР ( ч.1ст. 261 ЦК України) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Суд прийшов до висновку про пропущення позивачем трирічного строку позовної давності, виходячи з того, що спірний договір було укладено 04.12.2002 р., а до суду ВАТ “Домобудівник” звернувся лише 12.12.2005 р., проте судом не встановлено коли відповідач дізнався про порушення свого права, оскільки з’ясування саме цього факту має значення для визначення початку перебігу строку позовної давності.
Крім того, у ст. 80 ЦК УРСР (ч.5 ст.268 ЦК України) передбачено, що за наявності поважних причин пропуску строку позовної давності порушене право підлягає захисту, тобто відмова у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском строку позовної давності можлива у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд встановить, що право позивача, про захист якого він просить, порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин.
Коли ж суд встановить, що право позивача відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.
Рішення суду не містить жодних висновків щодо наявності чи відсутності порушення прав відповідача позивачем при укладенні договору.
В порушення вимог ст. ст. 99, 101, 104 ГПК України суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки допущеним місцевим господарським судом порушенням закону при розгляді справи.
За таких обставин постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і об’єктивними, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Домобудівник” задовольнити.
Рішення господарського суду Чернігівської області від 03 лютого 2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 р. у справі за № 1/223/6-1/246/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий В.І. Дерепа
Судді Б.М. Грек
Л.В. Стратієнко