Справа № 2-2013/11

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

19 травня 2011 року                                                                 м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області  в складі:

                    головуючого одноособово - судді Донцова Д.Ю.,

                при секретарі: Бережній О.В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському  Одеської області  цивільну  справу за позовом  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2; третя особа, як не заявляє самостійних вимог Бритівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області про встановлення факту проживання однією сім'єю  та визнання права власності на майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1,  звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому після уточнення позовних вимог просить встановити факт її проживання однією сім’єю з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 01 червня 1997 року по 07 вересня 1999 року, встановити факт належності житлового будинку АДРЕСА_1на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, а іншу 1/2 частину цього житлового будинку залишити у власності ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля ВАЗ – 2106, реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 8 000 гривень, а автомобіль залишити у володінні та користуванні ОСОБА_2, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що з 01 червня 1997 року по 07 вересня 1999 року вона проживала однією сім’єю з ОСОБА_2, а саме знаходилась в незареєстрованому шлюбі.

Позивачка зазначає, що вони з відповідачем вели спільне господарство, але шлюб спочатку не реєстрували. 08 вересня 1999 року між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб, а 24 листопада 1999 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області його було розірвано.

Позивачка стверджує, що під час проживання у фактичних шлюбних стосунках та в зареєстрованому шлюбі позивачка разом з відповідачем  на підставі договору купівлі-продажу №2198/Б від 20 квітня 1999 року придбали у його баби відповідача – ОСОБА_3, житловий будинок по АДРЕСА_1. Будинок був придбаний в аварійному стані, тому за спільні кошти вони провели  ремонт та повністю перебудували його. Були встановлені вхідні броньовані двері, переобладнано дві печі, постелено лінолеум, покрита  частина будинку шифером, збудовано нові споруди, в т. ч. два свинарника, замощення , проведено  бетонні роботи у дворі, який огороджено сіткою та штахетником, поклеєні нові шпалери, проведено водопровід з вулиці у двір довжиною 25 метрів, змінено електропроводку, лічильник та інші роботи по благоустрою житлового будинку і присадибної ділянки.

На всі роботи було потрачено 30 000,00 гривень. Крім того, позивачка зазначає, що у 2008 році вона з відповідачем придбали за довіреністю автомобіль марки ВАЗ-2106 АТ, вартістю 2000,00 доларів США, що по курсу НБУ складає 16 000,00  грн., який на даний момент знаходиться у володінні та користуванні ОСОБА_2

На підставі вищевикладеного посилаючись на ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 17, 328, 372, 392 ЦК України, ст. 60,70 СК України, ст. 17 Закону України «Про власність», Постанову Пленуму Верховного Суду № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю позивач просить уточнені позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні позивачка та її адвокат позовні вимоги підтримали, просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав наведених у позові.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, з підстав, наведених у письмових запереченнях, які знаходяться в матеріалах справи, зокрема посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району  Одеської області, у судове засідання не з’явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, згідно наданої до суду письмової заяви Бритівська сільської рада дає згоду на розгляд позовної заяви №2-2013/11  гр. ОСОБА_1 без участі представника сільської ради.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі суттєві обставини справи та перевіривши їх наявними доказами, заслухавши показання свідків, суд вважає  за необхідне у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2  відмовити з наступних підстав.
    У судовому засіданні встановлено, що 08 вересня 1999 року відповідач, ОСОБА_2, та  позивачка, ОСОБА_1 вступили до шлюбу. Від шлюбу неповнолітніх дітей не мають.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 24 листопада 2010 року, яке набрало законної сили 07 грудня 2010 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1  розірвано.

20 квітня 1999 року  відповідач, ОСОБА_2 придбав будинок  АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна укладеного між  ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_3.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позов направлений на встановлення факту проживання позивачки та відповідача однією сім’єю до шлюбу у період з 01 червня 1997 року по 07 вересня 1999 року з метою  визнання будинку АДРЕСА_1 придбаного відповідачем не у період шлюбу спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на його частину.

Сімейний кодекс України у відповідності до заключних положень вступив в силу  з 01 січня 2004 року, відповідно і положення ст. 74 СК України, яка передбачає можливість проживання жінки та чоловіка  однією сім’єю без шлюбу між собою та належність майна, набутого ними за час спільного проживання,  їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, повинні застосовуватись  з 01.01.2004 р. у зв’язку з тим, що закон зворотної сили не має.

Отже, встановлення факту проживання жінки та чоловіка без шлюбу здійснюється  з моменту набрання чинності Сімейним кодексом України, оскільки КпШС України не  передбачав  будь-яких юридичних наслідків проживання чоловіка та жінкою однією сім’єю без шлюбу.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, судам слід мати на увазі, що правила статей 22, 28, 29 КпШС України не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п.1 ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК Української PCP з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п.5 постанови від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

За змістом статей 16 і 17 Закону України «Про власність» право спільної сумісної власності на жилий будинок виникає у подружжя, коли будівництво велося подружжям  у період шлюбу. Якщо майно придбане  за рахунок  спільної праці членів сім’ї, то воно також стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи, які брали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, мають право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю)  вони надали не безоплатно.  

Згідно ч. 5 ст. 283 ЦК УРСР до членів сім’ї наймача відносяться дружина або чоловік наймача, їх діти та батьки. Членами сім’ї наймача можуть бути визнані і інші особи, якщо   вони постійно проживають разом з наймачем  та ведуть з ним  спільне господарство.

Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що у зазначений позивачем період  позивачка та відповідач проживали разом  на одній житлової площі  та вели  спільне господарство.

Зазначених обставин позивач не довела, чим не виконала вимоги ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Свідки допитані у судовому засіданні за клопотанням позивачки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9  пояснили суду, що у період з 01 червня 1997 року по 07 вересня 1999 позивач та відповідач зустрічалися та проживали разом за місцем проживання позивачки та відповідача, вели спільне господарство, здійснювали покупки та інші дії, які свідчать про ведення ними спільного господарства.

Свідки допитані у судовому засіданні за клопотанням відповідача ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 пояснили суду, що у період з 01 червня 1997 року по 07 вересня 1999 позивач та відповідач не проживали разом та не вели спільне господарство. У цей період вони зустрічалися.

Суд критично відноситься до показань вищезазначених свідків, оскільки вони є взаємовиключними, отже не можуть сприйматися судом як належні та допустимі докази по справі.

Будь-які інші належні докази сумісного проживання позивачки та відповідача  у матеріалах справи відсутні.

Навпаки, в матеріалах справи є будинкова книга  № 322 для прописки громадян, які проживають по АДРЕСА_1 зі змісту  якої  вбачається, що позивачка  зареєструвала своє місце проживання у спірному будинку 15 березня 2004 року, що свідчить про те, що позивачка та відповідач почали проживати разом після укладення шлюбу.

Ствердження  позивачки про те, що  під час проживання у фактичних шлюбних стосунках та в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти вони провели  ремонт та повністю перебудували спірний будинок, а саме були встановлені вхідні броньовані двері, переобладнано дві печі, постелено лінолеум, покрита  частина будинку шифером, збудовано нові споруди, в т. ч. два свинарника, замощення, проведено  бетонні роботи у дворі, який огороджено сіткою та штахетником, поклеєні нові шпалери, проведено водопровід з вулиці у двір довжиною 25 метрів, змінено електропроводку, лічильник та інші роботи по благоустрою житлового будинку і присадибної ділянки та про те, що на всі роботи було потрачено 30 000,00 гривень не знайшли підтвердження у судовому засіданні, оскільки позивачка не надала будь-яких доказів, які підтверджують придбання за спільні кошти сторін будівельних матеріалів або витрату нею грошових коштів у сумі 30 000,00 гривень на ремонт спірного будинку.

Отже, позовні вимоги в частині встановлення  факту  проживання позивачки однією сім’єю з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 01 червня 1997 року по 07 вересня 1999 року, встановлення факту належності житлового будинку АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, визнання за позивачкою право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню у зв’язку з їх безпідставністю.

Вимоги про відшкодування витрат на ремонт та перебудову будинку або про визнання права власності на будинок у зв’язку зі збільшенням його вартості у період шлюбу позивачка не заявляла.

Позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки компенсації вартості 1/2 частини автомобіля ВАЗ – 2106, реєстраційний номер НОМЕР_1, який був придбаний сторонами у 2008 році за довіреністю, у розмірі 8 000,00 гривень суд вважає необґрунтованими, оскільки видачу генеральної довіреності чи передоручення  повноважень на транспортний засіб без укладання договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

У судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про розподіл судових  витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам та стягнення з позивачки на користь відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Відповідно до довіреності  від 01 січня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_16 ОСОБА_17 відповідачем надані повноваження представника, саме в такому  процесуальному статусі  ОСОБА_17  брав участь у справі.

Отже витрати на правову допомогу у вигляді прийняття участі ОСОБА_17 у судових засіданнях не підлягають задоволенню, оскільки ЦПК не відносить до судових витрат витрати за послуги представника в суді.

Щодо витрат на правову допомогу, яка полягала у підготовці заперечень на позовну заяву, то у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави» затверджено граничні розміри  компенсації витрат, пов’язаних з розглядом справ, який не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи.

В договорі про надання юридичних послуг № 5 від 28 лютого 2011 року відсутня будь-яка інформація про час у період якого ОСОБА_17 повинен був підготувати заперечення на позовну заяву для відповідача. Таким чином, суд позбавлений можливості визначити граничний розмір судових витрат у межах якого можливо стягнути судові витрати на правову допомогу з позивача відповідно до закону.

Крім того, слід зазначити, що зі змісту  договору про надання  юридичних послуг № 5 від 28 лютого 2011 року неможливо визначити момент передачі грошових коштів клієнтом, отже вказаний договір не є належним доказом передачі грошей. Квитанції, що підтверджує оплату юридичних послуг відповідачем у судове засідання представником відповідача не надано.

Враховуючи вищевикладене, підстав для присудження відповідачу судових витрат на правовому допомогу у судовому засіданні не встановлено.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 16, 17 Закону України "Про власність" ст. 283 ЦК УРСР, ст.  60  СК України, ст. ст. 237, 244, 245, 240, 655 ЦК України,  ст. ст. 12, 26, 38, 40, 42, 44, 47, 56, 57, 58, 60, 79, 84, 88, 209, 213-215, 218 ЦПК України , суд -    

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Бритівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно, яке є  об'єктом права спільної сумісної власності відмовити у повному обсязі.

На підставі статті 88 ЦПК України судові витрати позивача  присудженню з відповідача  не підлягають.  

На підставі ст. ст. 26, 47, 56, 79, 84, 88 ЦПК України судові витрати відповідача присудженню  з позивача не підлягають.   

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його  проголошення. Особи, які брали участь  у справі, але не були присутні у судовому засіданні  під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.   

Суддя: