Справа № 2-823/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"04" квітня 2011 р.                                                                               м. Бердянськ

                   Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа виконавчий комітет Бердянської міськради про виселення без надання іншого жилого приміщення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення, вказуючи, що вона є|з'являється| наймачем квартири АДРЕСА_1. У квартирі проживає та зареєстрований її син ОСОБА_2, який ніде не працює, раніше неодноразову судимий та його малолітня дочка -  ОСОБА_4 Також в квартирі проживає без реєстрації співмешканка сина ОСОБА_3, яка має власну квартиру. Відповідачі постійно порушують правила спільного проживання, оскільки не оплачують витрати по комунальним послугам, влаштовують|владнують| скандали, висловлюють||виказують| в її адресу нецензурну лайку, застосовують фізичне насилля, погрожують вигнати із квартири. Вона пенсіонерка, ІНФОРМАЦІЯ_1 і не може самостійно захистити себе від незаконної поведінки відповідачів, тому неодноразово зверталась за допомогою до правоохоронних органів. ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності та з ним проводились бесіди про неприпустимість протизаконної поведінки. Просила виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

17.01.2011 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 в зв’язку з неможливістю спільного проживання. Виселити ОСОБА_3  із квартири АДРЕСА_1 як тимчасового жильця ( у порядку ст. 98 ЖК України) і неможливістю спільного проживання (в порядку ст. 116 ЖК України).

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20.01.2011 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 як тимчасового жильця на підставі ст. 98 ЖК України повернуто позивачу і роз’яснено їй право на звернення із цими позовними вимогами в загальному порядку (а.с.50).

23.03.2011 року судом залучено до участі по справі в якості третьої особи виконавчий комітет Бердянської міськради як орган опіки та піклування (а.с.81).

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав і просив у задоволенні позову відмовити. Пояснив суду, що скандали в квартирі відбуваються із-за негативного ставлення позивача до ОСОБА_3, яка вселилася в квартиру з дозволу ОСОБА_1

ОСОБА_3 позов не визнала і пояснила суду, що після вселення між нею та позивачем почали виникати скандали. Проживати в квартирі АДРЕСА_2 де вона зареєстрована неможливо, оскільки там проживає п’ять чоловік, в тому числі і ОСОБА_5, який зловживає спиртними напоями.

Представник виконавчого комітету Бердянської міськради, як органу опіки та піклування пояснила суду, що виселенням зі спірної квартири відповідачів будуть порушені права малолітньої дитини. Просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Згідно копії довідки КП «Житлосервіс-2А»від 26.08.2010 року ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_1. Склад її сім’ї: син - ОСОБА_2; внучка - ОСОБА_4 (а.с.13). Наймачем спірної квартири є  ОСОБА_1 (а.с.33,69).

Відповідно до довідки Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області від 24.09.2010 року ОСОБА_3 зареєстрована в АДРЕСА_2 (а.с.15). За вказаною адресою проживають ОСОБА_6,, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с.34).

                   Відповідно до ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

                   Стаття 116 ч. 1 ЖК України передбачає, що якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

                   У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз’яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжитті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

                   Виходячи із зазначених вимог закону та роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України заходи запобігання і громадського впливу мають передувати виселенню наймача або членів його сім’ї без надання іншого жилого приміщення у зв’язку з неможливістю сумісного проживання з нею, таких заходів має бути не менше двох і вони повинні підтверджуватися письмовими доказами.

                  Із наданих позивачем доказів та пояснень сторін вбачається, що відповідачі, проживаючи у квартирі АДРЕСА_1 і проявляють неповагу до ОСОБА_1, скандалять, виражаються в її адресу нецензурною лайкою, погрожують, застосовують фізичне насилля. У зв’язку з чим ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Бердянського МВ ГУ УМВС України в Запорізькій області для  притягнення їх до відповідальності.

                   Так, відносно ОСОБА_2 застосовувались наступні заходи попередження. 16.03.2010 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ст. 296 КК України за те, що він 09.03.2010 року близько 11.00 годин вчинив сварку під час якої висловлював на адресу ОСОБА_1 нецензурну лайку, кидався в бійку і штовхав її відмовлено та зазначено про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КпАП України (а.с.12). У постанові судді Бердянського міськрайонного суду від 17.03.2010 року вказано, що ОСОБА_2 09.03.2010 року об 11 год. 00 хв. в АДРЕСА_1 під час конфлікту зі своєю мамою ображав її нецензурною лайкою, штовхав, чим порушив громадський порядок. ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за ст. 173 КпАП України звільнено в зв’язку з малозначністю  правопорушення та оголошено йому усне зауваження (а.с.45).

                   Суд вважає, що постанова від 17.03.2010 року не може бути доказом вжиття заходів попередження, оскільки відповідно до ст. 39 КпАП України на час прийняття рішення по цивільній справі ОСОБА_2  вважається таким, що не був підданим адміністративному стягненню.

                   Як видно із висновку спеціаліста №509/с від 25.10.2010 року у ОСОБА_1 виявлене садно на обличчі, синець на правій нижній кінцівці|скінченності|, які утворилися від дії тупого предмету, тупих предметів з|із| обмеженою травмуючою поверхнею. Зі слів обстежуваної 18.10.2010 року біля 13 годин 10 хвилин отримала тілесні ушкодження  від одного відомого мужчини, який бив кулаками по голові, кинув черевик і попав по голові. Пошкодження|ушкодження| кваліфікуються| як легкі тілесні ушкодження (а.с.29).

                   Згідно постанови від 28.10.2010 року Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області 25.10.2010 року до Бердянського МВ ГУМВС надійшла заява ОСОБА_1, яка просила вижити заходи до її сина ОСОБА_2, оскільки у неї з сином 18.10.2010 року відбувся конфлікт, під час якого він ображав її нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою та наніс їй тілесні ушкодження. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пояснили, що конфлікт мав місце, але ОСОБА_2 нецензурною лайкою не висловлювався, фізичну силу не застосовував та фізичною розправою не погрожував. Згідно висновку спеціаліста №509/с від 25.10.2010 року у ОСОБА_1 у наявності тілесні ушкодження, що кваліфікуються як легкі. Постановою відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2 за статтею 296 КК України і йому винесено офіційне попередження про недопустимість насилля у сім’ї (а.с.27).

                   Таким чином, з матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи (ЖРЗПЗ №7458 від 25.10.2010 року) вбачається, що ОСОБА_2 дійсно порушує правила співжиття, проте постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, що винесена 28.10.2010 року, стосується конфлікту між сторонами, що відбувся 18.10.2010 року, тобто коли позов ОСОБА_1 про виселення вже був заявлений.

Відносно ОСОБА_3 також застосовувався захід попередження. Так, згідно постанови від 28.10.2010 року в Бердянський МВ ГУМВС України в Запорізькій області 27.10.2010 року надійшла заява від ОСОБА_1, яка просила вжити заходи до її сина ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3, які 21.10.2010 року розпочали з нею сварку та ображали її нецензурною лайкою, погрожували фізичною розправою та нанесли їй тілесні ушкодження. У порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено. ОСОБА_3 винесено офіційне попередження про недопустимість насилля в сім’ї (а.с.31).

В той же час з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 05.10.2009 року видно, що в порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України відносно ОСОБА_2 відмовлено. Постановлено притягнути ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КпАП України (а.с.8). Постановою судді Бердянського міськрайонного суду від 12.10.2009 року адміністративну справу відносно ОСОБА_2 повернуто в Бердянський МВ УМВД України в Запорізькій області для належного оформлення (а.с.46). Відомості про вжиті заходи попередження або громадського впливу за даним фактом порушень правил співжиття відносно ОСОБА_2 відсутні.

У постанові про відмову в порушені кримінальної справи від 16.03.2010 року зазначено про необхідність повідомлення про сварку у відділ сім’ї та молоді Бердянського виконкому та штаб громадського формування «Козачого полку війська Чорноморського»для вирішення питання про сумісність членства в ньому ОСОБА_2, але доказів того, що ці повідомлення направлялися і відносно ОСОБА_2 приймались заходи попередження|попереджувати| або громадського впливу позивачем не надано.

                   Позивачем надано суду висновок від 16.10.2009 року за яким розгляд заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів до ОСОБА_2В, який близько трьох місяців ображає заявницю нецензурною лайкою та кидається битися припинено (а.с.10). Проте доказів того, що за вказаними зверненнями до відповідача застосовувалися заходи запобігання матеріали справи не містять.

            Згідно постанови від 05.10.2009 року в порушенні кримінальної справи по ст. 296 КК України у відношенні ОСОБА_2 за правопорушення, що скоєно ним 29.09.2009 року відмовлено. Вирішено пригнути його до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КпАП України. Але постановою судді Бердянського міськрайонного суду від 12.10.2009 року адміністративна справа відносно ОСОБА_2 повернута в Бердянський міський відділ ГУ УМВС України в Запорізькій області для належного оформлення. Ніякого офіційного попередження ОСОБА_2 за даним фактом, щодо недопущення протиправної поведінки винесено не було.

                   Інших даних щодо антигромадської поведінки відповідачів в справі відсутні.

                   Судом встановлено, що у ОСОБА_2 іншого житла немає, а за ОСОБА_3 зберігається жиле приміщення по АДРЕСА_2, у якому проживає ще п’ять осіб.                     

                   За таких обставин, суд враховує й інтереси малолітньої дитини відповідачів і вважає, що позовні вимоги про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суперечить положенням ЗУ „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”,  «Європейської конвенції про здійснення прав дітей», підписаної 25.01.1996 року, підписаної від імені України 7.05.1999 року та ратифікованої 3.08.2006 року.

                   Крім того,  суб'єктом відповідальності згідно зі  ст. 116 ЖК України є наймач та члени його сім'ї,  які проживають із ним.  Проте,  як  встановлено в судовому засіданні та зазначено позивачем,  відповідач не є ні наймачем,  ні членом сім'ї наймача.

                    Приймаючи рішення по справі суд приймає до уваги і порушення правил співжиття позивачем, у зв’язку з чим постановою від 28.10.2010 року  до нею були застосовані заходи попередження у вигляді офіційного попередження.

                   Посилання позивача та його представника на пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 як доказ порушення правил співжиття відповідачами не може бути безумовною підставою для задоволення позову, оскільки для виселення осіб з підстав, що передбачені ст. 116 ЖК України необхідно не тільки встановлення факту порушення, а і застосування до порушників заходів попередження або громадського впливу.

                   Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що відносно ОСОБА_3 одноразово застосовувалось заходи попередження, але це не дає підстави для задоволення позову ОСОБА_1 та її виселення відповідно до вимог ст. 116 ЖК України.

                   У порушення ст. 60 ЦПК України,  яка покладає на позивача обов'язок з доведення обставин,  на які він посилається як на підставу своїх вимог, позивачем не надано належних доказів про застосування до ОСОБА_2 заходів запобігання й громадського впливу.

                   Наведене свідчить про те,  що позивачем не доведено як факт систематичного порушення відповідачами правил співжиття,  так і факт застосування до них заходів впливу та безрезультатність застосування таких заходів.

Надана відповідачем позитивна характеристика на ОСОБА_2 міської громадської організації «Преподобного Серафима Саровського Чудотворця»взята судом до уваги при прийнятті рішення, але вона не спростовує достовірно встановлене в судовому засіданні порушення останнім правил співжиття в квартирі АДРЕСА_2 (а.с.25).

                   Оскільки виселення відповідачів з житла без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 116 ЖК України є крайньою мірою, суд вважає необхідним застосувати до ОСОБА_2, ОСОБА_3 для першого разу заходів запобігання, а  саме попередження їх про не порушення ним правил співжиття в квартирі АДРЕСА_1.

                 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 209, 213-215 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст.ст. 116 ЖК України, ст. 12 ЗУ „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей ”, «Європейською конвенцією про здійснення прав дітей», постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»,  суд

ВИРІШИВ:

                   У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа виконавчий комітет Бердянської міськради  про виселення без надання іншого жилого приміщення відмовити.

                   Попередити ОСОБА_2, ОСОБА_3 про недопустимість порушення ними правил співжиття в квартирі АДРЕСА_1.

                   Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                   Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.  

                   Суддя