ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 18.05.2006 господарського суду Донецької області позовні вимоги задоволено. Стягнено з Донецької залізниці на користь ТОВ “Українська гірничо-металургійна компанія –Алчевськ”   вартість нестачі металопродукції в сумі 3708, 61 грн., витрати зі сплати державного мита в сумі 102, 00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118, 00 грн.

Постановою від 19.06.2006 Донецького апеляційного господарського суду рішення від 18.05.2006 господарського суду Донецької області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ст. 925 Цивільного кодексу України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Не погоджуючись з судовими рішеннями Держане підприємство “Донецька залізниця” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить його скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 233, 258 Господарського кодексу України, ст. 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ст. 26 Закону України “Про залізничний транспорт”. У відповідності до ст.ст. 134, 136  Статуту залізниць України позови до залізниць повинні бути подані в шестимісячний термін. Даний шестимісячний термін визначається з дня видачі вантажу.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити.

Господарськими судами при прийнятті рішення застосовано ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до вимог які випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Проте з такими висновками господарських судів погодитися не можна, з огляду на наступне.

Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

При вирішенні даної справи господарськими судами не враховано положення ч.2 ст. 9 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Це стосується і положень про позовну давність.

Частиною 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту залізниць України, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ “Українська гірничо-металургійна компанія – Алчевськ” цей строк пропустило. Обставини спливу позовної давності не досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України  сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, якщо відсутні правові підстави для поновлення строку позовної давності.

Відповідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином господарськими  судами  неповно з'ясовані обставини справи, що є  підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

На підставі  викладеного, керуючись ст. 1115, ст. 1119  - ст.11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну  скаргу  задовольнити.

Постанову від 19.06.2006 Донецького апеляційного господарського суду  та рішення господарського суду Донецької області зі  справи № 43/122  скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Головуючий                                                   В.С. Божок

          Судді                                                              Т.Ф. Костенко

                                                                                    Л.І. Рогач