Справа № 2-а-783/11/2211
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2011 року суддя Нетішинського міського суду Хмельницької області Савіцький Л.П., розглянувши ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин Хмельницької області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення соціальної допомоги «дитині війни»,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в поданій суду позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність УПФ в м. Нетішин щодо не проведення нарахування та виплати державної соціальної підтримки у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», стягнути на його користь недоотриману суму підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 року по квітень 2011 року та в подальшому зобов’язати відповідача щомісячне грошове утримання виплачувати у відповідності з діючим законодавством України.
В обґрунтування позову посилається на те, що відповідно до ст.ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», він відноситься до соціальної категорії «діти війни» та має право на державну соціальну підтримку у вигляді щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте дана норма Закону не виконувалась, протягом 2006-2007 років така допомога не виплачувалась, а з 01.01.2008 року по теперішній час виплачується у розмірі 10%.
Ухвалою судді від 28 квітня 2011 року даний адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 01.01.2006 року по 26.10.2010 року залишено без розгляду.
Відповідачем надано письмові заперечення проти позову, згідно яких вимоги позивача останній не визнав.
Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст.ст. 6 та 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Така допомога виплачується із коштів Державного бюджету управлінням Пенсійного фонду.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належить до соціальної категорії громадян “діти війни” в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Законами України «Про Державний бюджет України...» на 2007, 2008 роки дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинялась.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007року та рішенням Конституційного суду від 22.05.2008 року визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п. 41 розд. 2 ст. 6 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та визначення іншого розміру надбавки до пенсії дітям війни.
Зазначені рішення Конституційного Суду України набрали чинності відповідно з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року, є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими.
Крім того, вони мають преюдиціальне значення при розгляді позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
З дня ухвалення рішення Конституційного Суду України положення зазначених законів на відповідні роки є нечинними і право дітей війни на отримання зазначеної в спеціальному законі надбавки до пенсії відновлено, не призупинялася дія таких і в подальшому.
На момент звернення позивача до суду нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530.
Своїми діями відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 105 та ч. 2 ст. 162 КАС України, якими визначено вимоги адміністративного позову та повноваження суду при вирішенні справи по суті, у разі визнання судом бездіяльності відповідача - суб'єкта владних повноважень протиправною, що має місце і в даному випадку, суд може зобов'язати відповідача вчинити певні дії, які той зобов'язаний виконати, зокрема провести нарахування та виплатити в повній мірі недоплачену щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 27 жовтня 2010 року по 27 квітня 2011 року. Причому, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України, спосіб захисту інтересів позивача, обраний судом, не обов'язково повинен збігатися з тим, що запропонував позивач у своїх вимогах.
Вимога позивача щодо зобов?язання відповідача в подальшому виплачувати щомісячне грошове утримання, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у відповідності з діючим законодавством України задоволенню не підлягає, оскільки обумовлена законом, на підставі якого повинна виконуватись. Враховуючи вимоги ст. 6 КАС України, вважаю, що захисту підлягають лише порушені права, свободи або інтереси, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Тому, керуючись ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч.2 ст. 11, ч. 3 ст. 105, ст. ст. 183-2, 256 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин Хмельницької області по невиплаті встановленого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії ОСОБА_1.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Нетішин Хмельницької області нарахувати і виплатити ОСОБА_1, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період 27 жовтня 2010 року по 27 квітня 2011 року, із врахуванням проведених виплат.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп. судового збору.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Савіцький Л. П.
Відповідно до ст. 99 КАС України (в новій редакції) строк для звернення до адміністративного суду встановлений у шість місяців, а тому, нарахування недоплаченої суми пенсії позивачеві, повинно здійснюватись у межах даного строку, тобто за 6 місяців. Вимоги, які виходять за межі встановленого строку, задоволенню не підлягають.
Так як правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З огляду на дану норму, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
В даному випадку, судом не встановлено поважності пропущеного строку звернення до суду позивачем. Також останнім вимога щодо поновлення пропущеного ним строку позовної давності не висувалась, в зв’язку з чим суд знаходить обґрунтованими підстави для відмови в задоволенні позову щодо здійснення перерахунку заборгованості, яка утворилася з 01.02.2010 року з підстав пропуску строку позовної давності, та у зав’язку з цим відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Заперечуючи проти позову, відповідач просить відмовити у його задоволенні ще і за тих підстав, що позивачем пропущений строк на звернення до суду. Проте судом встановлено, що позивачка звернулася до суду у межах шестимісячного строку, встановленого ст.99 КАС України, оскільки відповідь від УПФУ стосовно мотивів відмови у здійсненні перерахунку датована 20.09.2010 р. й надіслана позивачці поштою, відповідно про порушення її прав позивачці стало відомо лише після отримання відповіді.