Справа № 2-а-645/11/2211
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2011 року суддя Нетішинського міського суду Хмельницької області Савіцький Л.П., розглянувши ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині Хмельницької області про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії вимогам,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в поданій суду позовній заяві просить визнати неправомірними дії відповідача щодо не нарахування підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.03.2011 року та зобов’язати УПФ в м. Нетішині здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком за вказані періоди з урахуванням проведених виплат і посилається на те, що відповідно до означеного Закону вона має статус «дитини війни», що підтверджено відповідним посвідченням. Відповідно до ст. 6 цього ж Закону, їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте дана норма Закону не виконувалась, така допомога виплачувалась в значно меншому розмірі на підставі Постанови КМ України № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28 травня 2008 року, яка є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому недоплата за її підрахунками становить: у 2008 році (з 22 травня по 31 грудня) – 715,24 грн., у 2009 році – 1240,20 грн., у 2010 році – 1600,20 грн., у 2011 ( з 01 січня по 28 лютого) році - 199,20 грн.
Ухвалою судді від 04 квітня 2011 року даний адміністративний позов в частині позовних вимог за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 30.09.2010 року залишено без розгляду.
Відповідачем надано письмові заперечення проти позову, згідно яких вимоги позивачки останній не визнав.
Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ст.ст. 6 та 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Така допомога виплачується із коштів Державного бюджету управлінням Пенсійного фонду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є «дитиною війни» в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Законами України «Про Державний бюджет України...» на 2007, 2008 роки дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинялась.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007року та рішенням Конституційного суду від 22.05.2008 року визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п. 41 розд. 2 ст. 6 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині зупинення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та визначення іншого розміру надбавки до пенсії дітям війни.
Зазначені рішення Конституційного Суду України набрали чинності відповідно з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року, є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими.
Крім того, вони мають преюдиціальне значення при розгляді позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
З дня ухвалення рішення Конституційного Суду України положення зазначених законів на відповідні роки є нечинними і право дітей війни на отримання зазначеної в спеціальному законі надбавки до пенсії відновлено, не призупинялася дія таких і в подальшому, тому за період з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Нетішині безпідставно та противоправно не нараховано та не виплачено, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» надбавку до пенсії і вона підлягає нарахуванню та виплаті.
Крім цього, у відповідності із ч. 3 ст. 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод громадянина і органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, що визначено ч. 2 ст. 19 Основного Закону. При визнанні неконституційними рішень про обмеження прав громадянина, вважаю, що відповідач повинен був діяти згідно Закону, який визначав додаткові права позивача на соціальну допомогу, яка є соціальною гарантією. Остання за своїм змістом є складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, своєрідним відшкодуванням з боку держави втрат позивачки в період війни, а тому, позбавлення та звуження цього права є неприпустимим.
Не є підставою для невиконання державою своїх зобов'язань щодо реалізації соціальної гарантії ОСОБА_1 (отримання нею щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як «дитині війни») відсутність бюджетних асигнувань для виплати вказаної вище допомоги, оскільки це не узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, рішення якого застосовуються при розгляді справ.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 3 ст. 105 та ч. 2 ст. 162 КАС України, якими визначено вимоги адміністративного позову та повноваження суду при вирішенні справи по суті, у разі визнання судом дій відповідача - суб'єкта владних повноважень протиправними, що має місце і в даному випадку, суд може зобов'язати такого відповідача вчинити певні дії, які той зобов'язаний виконати, зокрема провести нарахування та виплатити в повній мірі недоплачену щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року.
Тому, керуючись ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч.2 ст. 11, ч. 3 ст. 105, ст. ст. 183-2, 256 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині Хмельницької області по невиплаті встановленого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії ОСОБА_1.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Нетішині Хмельницької області нарахувати і виплатити ОСОБА_1, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 %, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 01 жовтня 2010 року по 31 березня 2011 року.
Постанова суду підлягає негайному виконанню.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 (одну) грн. 70 коп. судового збору.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Савіцький Л. П.
Відповідно до ст. 99 КАС України (в новій редакції) строк для звернення до адміністративного суду встановлений у шість місяців, а тому, нарахування недоплаченої суми пенсії позивачеві, повинно здійснюватись у межах даного строку, тобто за 6 місяців. Вимоги, які виходять за межі встановленого строку, задоволенню не підлягають.
Так як правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З огляду на дану норму, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
В даному випадку, судом не встановлено поважності пропущеного строку звернення до суду позивачем. Також останнім вимога щодо поновлення пропущеного ним строку позовної давності не висувалась, в зв’язку з чим суд знаходить обґрунтованими підстави для відмови в задоволенні позову щодо здійснення перерахунку заборгованості, яка утворилася з 01.02.2010 року з підстав пропуску строку позовної давності, та у зав’язку з цим відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Заперечуючи проти позову, відповідач просить відмовити у його задоволенні ще і за тих підстав, що позивачем пропущений строк на звернення до суду. Проте судом встановлено, що позивачка звернулася до суду у межах шестимісячного строку, встановленого ст.99 КАС України, оскільки відповідь від УПФУ стосовно мотивів відмови у здійсненні перерахунку датована 20.09.2010 р. й надіслана позивачці поштою, відповідно про порушення її прав позивачці стало відомо лише після отримання відповіді.