Справа № 2-351/11

РІШЕННЯ

                                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011 р.

Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

            головуючого –судді -                        Виноградової Н.В.,

            при секретарі  судового засідання –Славинській К.М.,

            розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Суворовської райадміністрації, Одеської міської ради про визнання дійсним договору дарування та визнання права власності, -

                                                                     ВСТАНОВИВ:

        ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування дійсним та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1.

        13.04.2011року позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

        Представники відповідачів в судовому засіданні 13.04.2011року позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення.

        Вивчивши матеріали справи, заслухавши позивача та представників відповідачів, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити на підставі фактів встановлених у судовому засіданні.

        Судом встановлено, що 11.05.1993року вітчим позивача – ОСОБА_2 приватизував квартиру АДРЕСА_1 на своє ім’я, відповідно до приватизаційної справи інвентарний №4860, реєстровий №4-78-40 від 13.05.1993року.

        16 липня 1993року між ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 був укладений договір дарування, згідно умов якого позивач отримав у власність зазначену квартиру. Договір був укладений у Фрунзівській районній лікарні і був посвідчений головним лікарем, в зв’язку з неспроможністю за станом здоров’я ОСОБА_2 дістатися до нотаріальної контори. Відповідно до Закону УРСР «Про державний нотаріат», який діяв на момент укладення даного договору, посвідчення головним лікарем договору прирівнювалося до нотаріального посвідчення.

        ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

        Втім, згідно змісту листа №918 від 08.12.2008року (т.1 а.с.224) за підписом головного лікаря Фрунзівської центральної районної лікарні Одеської області, ОСОБА_2 згідно медичної документації форма №001 (Журнал обліку хворих в стаціонарі) на стаціонарному лікуванні в липні 1993року не перебував.

Нотаріальне посвідчення операцій обов’язкове лише у випадках, вказаних в законі. Недотримання в цих випадках нотаріальної форми спричиняє за собою недійсність операції з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 справжнього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала операцію, що вимагає нотаріального посвідчення, а інша сторона ухиляється від нотаріального оформлення операції, суд має право на вимогу сторони, що виконала операцію, визнати операцію дійсної. В цьому випадку подальше нотаріальне оформлення операції не потрібне.

Для операцій, що виходять за межі звичайних і зачіпають істотні інтереси громадян, закон передбачає кваліфіковану письмову форму - нотаріально засвідченого документа. Нотаріальне посвідчення операції полегшує зацікавленій стороні доведення свого права, оскільки зміст операції, час і місце її здійснення, наміри суб’єктів операції і інші обставини, офіційно зафіксовані нотаріусом, визначаються як очевидні і достовірні.

Нотаріальне посвідчення операцій здійснюється відповідно до закону України «Про нотаріаті». За відсутності в населеному пункті нотаріуса необхідні дії здійснюють уповноважені на це посадові особи виконавчої влади.

У випадках, встановлених законом, до нотаріального оформлення операції прирівнюється її посвідчення певною посадовою особою: командиром військової частини, головним лікарем лікарні, капітаном морського судна і інші (ст. 65 ч. 2).

У законодавстві розпорядження про необхідність здійснення операції в нотаріальній формі, як правило, відноситься до операцій, що стосуються найбільш значущого дорогого майна. Так, п.27 Інструкції, яка діяла на 1993 рік, про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України містить перелік операцій, що підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. До них відносяться, зокрема й договори про відчуження (купівля-продажу, міна, дарування, довічний зміст) житлового будинку, іншого нерухомого майна (ст.ст. 227, 242, 244, 246 ЦК України).

Законодавець передбачає єдиний наслідок недотримання нотаріальної форми операції - визнання її недійсною. Так операція вважається нікчемною, вона не має юридичної сили і, отже, не породжує тих прав і обов’язків на встановлення яких вона була направлена.

Разом з тим в певних випадках відсутність необхідного нотаріального посвідчення операції може бути заповнена судовим рішенням. Таке можливе, якщо одна із сторін повністю або частково виконала операцію, що вимагає нотаріального посвідчення, а інша ухиляється від нотаріального посвідчення. У таких випадках на підставі ч. 2 ст. 47 даного Кодексу, на вимогу сторони, що виконала операцію, її правонаступників або прокурора суд має право визнати таку операцію дійсної.

При визнанні такої операції дійсною суд повинен обов’язково перевірити чи підлягає взагалі ця операція нотаріальному посвідченню, по яких причинах вона не була нотаріально засвідчена і чи не містить дана операція яких-небудь протиправних умов (п.4 Ухвали Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання операцій недійсними»від 28.04.78р. із змінами від 25.12.92р.). Недійсна операція - це операція, яка не відповідає вимогам закону і тому не породжує тих правових наслідків, яких бажали сторона або сторони при здійсненні цієї операції.

Посилання позивача на ту обставину, що він є нащадком свого вітчима не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки правовідносини, які виниклі після смерті ОСОБА_2 03.01.1997 року не допускали правоприємство спадкоємців четвертої черги права на спадкування за законом.

Крім того, суд вважає, що ОСОБА_2 з 1993 року (тобто часу перебування на лікуванні, як вказує позивач) до моменту своєї смерті 03.01.1997 року, мав можливість оформити у встановленому законом порядку договір дарування на ім’я позивача.   

        В судовому засіданні позивач посилався, на його думку встановлений факт справжності договору дарування, в підтвердження чого надав до суду постанову Хаджибеївського ВМ Суворовського РВ ОГУ ГУМВС України в Одеській області від 23.07.2010року про відмову у порушенні кримінальної справи. Зі змісту даної постанови вбачається, що підставою відмови у порушенні кримінальної справи зазначено, що у фактах викладених в заяві вбачаються цивільно-правові відносини, що не входять до компетенції ВВС та підлягають розгляду у суді згідно п.2 ст.6, ст.ст. 97, 99 КПК України.    

        Отже, в зв’язку з тим, що договір дарування спірної квартири підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню, оскільки ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні у Фрунзівській центральній районній лікарні Одеської області в липні 1993року не перебував, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.   

        Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 41, 42, 44, 47, 48, 65, 524-527, 529, 530, 534, 541, 542 ЦК України (в редакції 1963року), ст.ст. 10, 11, 58, 64, 209, 212-215, 218 ЦПК України,-                                                                      

ВИРІШИВ:

        У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Суворовської райадміністрації, Одеської міської ради про визнання дійсним договору дарування та визнання права власності - відмовити.

       Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги до Суворовського районного суду м. Одеси протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

        Суддя: