Справа № 2-1844/11

РІШЕННЯ

                                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2011 року                                                                                                   м. Одеса                                                                                                                                                                                                               

Суворовський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - одноособово судді Зудіхіна О.В.

при секретарі –Філіппової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, вказуючи, що з наказом №628К від 14 грудня 2010 року його було звільнено з посади оператора відеонагляду відділу охорони за ст. 40 п. 3 КЗпП України.

Позов мотивований тим, що свої трудові обов’язки позивач виконував сумлінно. Незаконне, на думку позивача, звільнення стало підставою для звернення до суду.

В ході розгляду справи позивач вимоги підтримав, наголошуючи на необхідності їх задоволення.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що звільнення було здійснено без порушення норм трудового законодавства.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши сторони, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу №207 від 15.12.2008 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»охоронником, а наказом від 01.10.2010 року №461К переведений на посаду оператора відеонагляду відділу охорони.

Наказом №628К від 14 грудня 2010 року по Одеській філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»звільнено оператора відеонагляду відділу охорони ОСОБА_1 за ст. 40 п. 3 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення).

Так, відповідно до ст. 40 ч. 1 п. 3 КЗпП України трудовий договір, укладений на невстановлений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його дії може бути розірваний власником, або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами та доповненнями у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Отже, законом чітко визначені права власника звільняти працівника з підстав, встановлених статтями 40 і 41 КЗпП. Правила названих статей взагалі сформульовані як норми прямої дії, не передбачаючи будь-яких винятків. Проте навіть встановлені самим законом права власника або уповноваженого ним органу звільняти працівників з підстав, встановлених ст.ст. 40, 41 КЗпП, вимагають належного обґрунтування.

Судом встановлено, що підставою для звільнення позивача з посади оператора відеонагляду Магазину №1 Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»слугували факти того, що ОСОБА_1 грав на робочому місці у комп’ютерні ігри, а також не забезпечував охорону корзин для покупок на території магазину. Такі обставини в ході судового розгляду справи підтвердив представник відповідача.

Представник відповідача зазначав, що на підприємстві не створювалося профспілкової організації, і згоди такої організації на звільнення позивача в даному випадку не вимагається з причини відсутності цієї організації.

Крім того, представник відповідача стверджував, що раніше позивач систематично порушував правила внутрішнього трудового розпорядку та наказом №1/12 від 08.12.2010 року йому оголошено догану.

Дослідивши наявні в матеріалах справи пояснювальні та службові записки, а також копії наказів і актів, які були складені за результатами відмови позивача від підпису про ознайомлення з наказами, суд зауважує на відсутності фіксації фактів порушень з боку працівника. Критичній оцінці підлягають також неоднозначні твердження представника відповідача про систематичне невиконання позивачем своїх трудових обов’язків, оскільки ОСОБА_1 за період роботи був переведений на більш відповідальну ділянку роботи з більш високою заробітною платою.

Стосовно наявності фактів виявлення встановлених на робочому місці комп’ютерних ігор, то, як пояснив позивач, доступ до цього комп’ютера мали також інші особи. Такі обставини представником відповідача не заперечувалися.

Не забезпечення охорони корзин для покупок на території магазину не може кваліфікуватися як невиконання позивачем своїх трудових обов’язків, оскільки такі дії не входять до функціональних обов’язків оператора відеонагляду згідно з посадовою інструкцією (а.с. 35).

Одночасно суд звертає увагу на відсутність відповідного запису у трудовій книжці про переведення ОСОБА_1, яке відбувалося на підставі наказу №461К від 01.10.2010 року (а.с. 4, 6), що є порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року №58, з подальшими змінами та доповненнями, а також зазначення у наказі про звільнення працівника з ініціативи власника як підставу звільнення –заява ОСОБА_1

Таким чином, обґрунтованість та законність звільнення позивача з займаної посади не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом, у зв’язку з чим позовні вимоги про поновлення його на роботі підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

На підставі ст. 47 КЗпПУ власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

 Як вбачається з довідок, наданих представником відповідача, середня заробітна плата за останні два календарні місяці роботи позивача склала 1392,98 грн. (1392,98 грн. + 1392,98 грн. = 2785,96 грн. / 2 = 1392,98 грн.).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу склав 5 571 грн. 92 коп. (1392,98 грн. х 4 місяців = 5 571 грн. 92 коп. (п’ять тисяч п’ятсот сімдесят одна грн. дев’яносто дві коп.).

Крім того, позивачем заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Судова практика при цьому виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору" (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

          В той же час, за змістом п. 5.3 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди», викладених в листі Міністерства юстиції України від 13.05.2004 року №35-13/797, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Так, відповідно до чинного законодавства моральна (немайнова) шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. При цьому, якщо дії винної особи заподіяли як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то відшкодування майнової шкоди не звільняє таку особу від обов'язку відшкодувати моральну шкоду.

При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, слід мати на увазі, що винна у заподіянні цієї шкоди особа може бути звільнена від обов'язку відшкодування тільки за умови, якщо вона доведе відсутність своєї вини (умислу або необережності). Таким чином, позивач повинен довести лише факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, а не наявність у цьому вини останнього.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що внаслідок незаконного звільнення позивача з займаної посади відповідачем йому спричинена моральна шкода, яка полягала у тому, що він переживав з даного приводу. Звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України зіпсувало його репутацію у колег по роботі. Захищаючи своє порушене право, він був вимушений звертатися до суду, що також викликало в нього негативні переживання. Всі ці обставини порушили звичний спосіб життя позивача та потребували від нього додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності.

В рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, позивач просив суд стягнути з відповідача 2000 грн., але суд, зважаючи на перенесені позивачем моральні страждання, вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України та ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 30.04.93 року, з подальшими змінами та доповненнями, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в доход держави судовий збір в сумі 55 грн. 72 коп., а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року №825 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. №1258»витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 40 ч. 1 п. 3, 147, 232, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212-215, 367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди –задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №628К від 14 грудня 2010 року по Одеській філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія», щодо звільнення оператора відеонагляду відділу охорони ОСОБА_1 за ст. 40 п. 3 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді оператора відеонагляду відділу охорони Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»з 14 грудня 2010 року.

Стягнути з Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»(місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Середня, 83-А) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5 571 грн. 92 коп. (п’ять тисяч п’ятсот сімдесят одна грн. дев’яносто дві коп.).

Стягнути з Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»(місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Середня, 83-А) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1) в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.

Стягнути з Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»(місцезнаходження: 65005, м. Одеса, вул. Середня, 83-А) в доход держави судовий збір в розмірі 55 грн. 72 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оператора відеонагляду відділу охорони Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія», а також стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд міста Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складений 19.04.2011 року.

Суддя: