Справа № 22-144\08 Головуючий в 1 інстанції: Власик Н.М.
Категорія: 26 Доповідач: Хилевич С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
28 січня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого - судді: Оніпко О.В.
суддів: Мельника Ю.М., Хилевича С.В.,
при секретарі судового засідання Томашевській І.М.
за участю ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 21 листопада 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину спадкового майна та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спадщину,
в с т а н о в и л а:
У березні 2007 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину спадкового майна та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на спадщину.
В обґрунтування вимог зазначав, що сторони разом із батьками проживали в господарстві, яке станом на 15 квітня 1991 року відносилось до колгоспного двору. За сімейними обставинами позивач вибув 9 червня 1993 року в інший населений пункт, де знаходився до повернення назад у березні 2002 року. За цей час ніхто не ставив питання про втрату ним права на частку в майні даного двору, а тому вважає, що право на це майно за ним збережене. Відповідач же вибув зі складу двору в 2000 році і фактично проживає в іншому населеному пункті. На момент вибуття зі складу колгоспного двору питання про виділ частки майна не порушував.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько - ОСОБА_4.
Позивач вважає, що фактично прийняв спадщину, проживаючи разом з батьками на момент її відкриття.
Відповідач прийняв спадщину, звернувшись до нотаріальної контори, і отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, з урахуванням відмови трьох сестер від спадщини на його користь, на 4\5 частини спадкового майна.
До складу спадкового майна входять житловий будинок АДРЕСА_1, державні акти на право власності на землю РВ №037369, РВ №037368, РВ №037367 та майновий сертифікат сумою у 153 гривні 22 копійки.
Вважає, що свідоцтво про право на спадщину видане без урахування положення про те, що спірний будинок належить до майна колишнього колгоспного двору. Згідно з абзацом другим п.п. «г» п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20 з наступними змінами (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України) на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося станом на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трьохрічний строк позовної давності. Переконаний, що він має право на рівну частку в житловому будинку, що спадкується разом з батьками, які померли. Натомість відповідач не має такого права на частку в майні, так як в 2000 році вибув з господарства батьків і фактично проживає з сім'єю в іншому населеному пункті. Права на захист в судовому порядку він не має, оскільки відповідно до ст. ст. 257, 267 ЦК України щодо можливих вимог сплив строк позовної давності, про що ОСОБА_2 заявив у позові.
На його думку, на час відкриття спадщини правом на частку колишнього колгоспного двору у виді житлового будинку є позивач та батьки. Його частка становить 1\3 частину спірного будинку та 1\5 частину спадкового майна щодо часток батьків, які померли. Указана частка складає 2\15 частин всього будинку. Всього ж його частка становить 7\15 частин спірного будинку, що вираховується шляхом додавання 1\3 частини до 2\15 частин.
Вважав, що свідоцтво про право на спадщину в цій частині має бути визнане недійсним. Щодо визнання права на спадщину відповідача на земельні ділянки і майновий пай переконаний, що положення спірного свідоцтва мають залишитись без змін.
Просив суд визнати за ним право власності як учасника спільної сумісної власності одного з членів колишнього колгоспного двору та в порядку спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті батьків на 7\15 частин спірного житлового будинку та на 1\5 частину спадщини щодо права власності батьків на землю, підтвердженого відповідними державними актами на право приватної власності на землю, та 1\5 частину майнового паю сумою у 153 гривні 22 копійки.
Право відповідача просив визначити у 8\15 частин спірного житлового будинку та в цій частині свідоцтво про право на спадщину від 9 серпня, видане на його ім'я просив визнати недійсним.
Рішенням Сарненського районного суду від 21 листопада 2007 року позов задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_2 право власності як учасника спільної сумісної власності та в порядку спадкування за законом після смерті батьків на 7\15 частин житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1, право власності на 1\5 частину земельних ділянок, що належали матері відповідно до державних актів про право власності та право власності на 1\5 частину майнового паю, що належав матері відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай, сумою у 153 гривні 22 копійки. Також визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадкування за законом, виданого ОСОБА_1 9 серпня 2005 року державним нотаріусом Дубровицької районної державної нотаріальної контори, визначивши його частку розміром у 8\15 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1.
Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, де вказує на його незаконність й необґрунтованість.
В обґрунтування скарги зазначав, що висновок суду про те, що позивач за час перебування протягом часу з 1993 року по 2002 рік в іншому населеному пункті не втратив права на частку в майні колишнього колгоспного двору, так як відповідач впродовж трьох років не вимагав про визнання його таким, що втратив право на цю частку, суперечить абзацу другому п.п. «г» п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України. В цьому роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України передбачений трьохрічний строк позовної давності для витребування частки майна колишнього колгоспного двору. Оскільки позивач вибув з господарства в 1993 році, не витребувавши своєї частки в указаний строк, тому втратив на неї своє право.
Апелянт убачає невідповідність висновків суду першої інстанції у встановленні моменту повернення ОСОБА_2 та його проживання в батьківському будинку. Дана невідповідність виникла через спірність цих обставин, які стверджуються з одного боку показаннями заінтересованих свідків, з іншого - довідкою органу місцевого самоврядування, а тому є суперечливими. Вважає обставину, яка встановлена судом, щодо початку проживання позивача в будинку батьків в 2002 році помилковою, оскільки вона спростовується довідкою Кам*яне-Случанської сільської ради, виданої за шість днів до смерті матері, звідки видно, що матір на той час була прикута до ліжка, а догляд здійснював її чоловік - батько сторін.
На його думку, показання свідка ОСОБА_5, яка є дружиною відповідача, в протоколі судового засідання викладені необ'єктивно.
Крім того, виділившись із господарства батьків у окреме господарство, відповідач продовжував проживати разом з останніми. Ця обставина стверджується договором найму житлового приміщення, а саме частини спірного будинку. Зазначений доказ в суді першої інстанції не перевірявся, а тому просив колегію суддів дослідити його в зв'язку із поважними причинами, згідно яких він не надав доказ попередньому суду.
Просив колегію суддів скасувати рішення, що оскаржується, та ухвалити нове, яким задовольнити позов частково, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1\5 частину житлового будинку, в решті позову просив відмовити.
ОСОБА_2 в запереченнях на апеляційну скаргу покликається на безпідставність скарги. Просив колегію суддів її відхилити, залишивши рішення суду, що оскаржується, - без змін.
В судовому засіданні ОСОБА_1, підтримуючи апеляційну скаргу, надав колегії суддів пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позову.
Між тим, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що станом до 15 квітня 1991 року господарство ОСОБА_4 - батька сторін відносилось до колгоспного двору, кількість членів двору з урахуванням ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7 І ОСОБА_8 складала сім чоловік (а.с. 12).
Згідно із абзацом першим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).
Відповідно до п.п. «б» п. 6 цієї постанови розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Таким чином, позивач, проживаючи на момент смерті матері разом із батьком, що підтверджено показаннями свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 (а.с. 36-36, зворот), фактично прийняв нарівні з останнім по 1\14 частині спадкового майна. Після смерті батька ОСОБА_2 фактично прийняв 3\70 частини спадкового майна, належного спадкодавцю. Натомість відповідач, подавши в установленому порядку та в строк заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори, прийняв також 3\70 частини майна як спадкоємець першої черги. З урахуванням частки трьох сестер, які відмовились від спадщини на його користь відповідно до ст. 1273 ЦК України (а.с.а.с. 2-4, спадкова справа 17\2005), сумарна частка, прийнята ним, становить 12\70.
Згідно із ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Колегія суддів погоджується із доводами ОСОБА_2 про те, що в спірному житловому будинку йому належить 1\7 частина на праві спільної сумісної власності як члену колишнього колгоспного двору відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, сумарна частка позивача в спірному житловому будинку складає 18\70.
Висновок суду про право власності ОСОБА_2 на спадкове майно у виді 1\5 частини земельних ділянок та 1\5 частини майнового паю в колегії суддів сумнівів не викликає, оскільки є законним і обґрунтованим.
Враховуючи невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, рішення, яке оскаржується, підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.
На підставі ст. ст. 1216, 392, 1273, абзацу першого п. 6, п.п. «б» п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20 (з наступними змінами), керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 312, ст. ст. 313-315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду від 21 листопада 2007 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності як учасника спільної сумісної власності та в порядку спадкування за законом на 7\15 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, та в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Дубровицької районної державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_1, і визначення його частки в спадковому майні розміром у 8\15 частин житлового будинку в АДРЕСА_1, - скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину майна як учасника спільної сумісної власності та в порядку спадкування за законом і часткового визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності як учасника спільної сумісної власності та в порядку спадкування за законом на 18\70 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого 9 серпня 2005 року державним нотаріусом Дубровицької районної державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_1, визначивши частку останнього в спадковому майні розміром у 12\70 частин житлового будинку в АДРЕСА_1.
В решті - рішення залишити без змін.
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору (державного мита» на підставі п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», стягнувши з нього витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи сумою у 30 гривень.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Сторони мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий:
Судді: