ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2006 р. | № 6/362-14/387 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді | Дерепи В.І. |
суддів : | Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Дочірнього підприємства “Тиса Хутро” |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.06 |
у справі | № 6/362-14/387 |
господарського суду | Івано-Франківської області |
за позовом | Івано-Франківської філії Акціонерного банку “Брокбізнесбанк” |
до | Дочірнього підприємства “Тиса Хутро” |
про | стягнення 509704,49 грн. |
за участю представників від: |
позивача | Степанов В.Є. |
відповідача | Мотузка І.В. |
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача, Дочірнього підприємства “Тиса-Хутро”, заборгованості за кредитними договорами та збитків.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.06 задоволено позовні вимоги Акціонерного банку “Брокбізнесбанк” в особі Івано-Франківської філії до Дочірнього підприємства “Тиса-Хутро” Відкритого акціонерного товариства “Хутро” щодо стягнення 509704,49 грн. заборгованості. З відповідача на користь позивача стягнуто 131338,51 грн., 23699,22 дол. США, 27115 євро –основного боргу, 12630,66 грн., 2154,96 дол. США, 2465,545 євро збитків. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.06 вищевказане рішення суду залишено без змін. Рішення та постанова мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язання по поверненню кредиту та відсотків: суди встановили факт наявності у відповідача невиконаних зобов’язань по кредитним договорам.
У касаційній скарзі Відкритого акціонерного товариства “Хутро” дочірнього підприємства “Тиса-Хутро” поставлено питання про скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.06 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.06 в повному обсязі та ухвалення рішення про залишення позовної заяви Івано-Франківської філії АБ “Брокбізнесбанк” без задоволення. В скарзі зроблено посилання на те що: позивачем не виконано обов’язок направити відповідачу копію позовної заяви та додані до неї документи, чим порушено принцип рівності та змагальності сторін; крім того, не з’ясовано обставини справи, а саме, чи триває виконавче провадження щодо стягнення з ДП “Тиса-Хутро” заборгованості за кредитними угодами; судами не дано оцінки тому факту, що в матеріалах справи відсутні документи про надання відповідачу кредиту.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є вимога банку про стягнення боргу по кредитним договорам, відсотків за користування кредитними коштами, пені та збитків за невиконання зобов’язання по кредитним відносинам.
В судових актах встановлено факт надання кредиту, що оформлено кредитними договорами № 56 від 17.04.02 та додаткових угод до кредиту № 56 від 17.04.02, № 15 та № 152 від 12.12.02 та додаткової угоди до кредитного договору № 151, 152 від 12.12.02 та № 158 від 29.12.02.
22 березня 2004 року за домовленістю сторін та на підставі статті 604 ЦК України припинено зобов’язання ДП Тиса-Хутро по кредитних договорах № 151, 152, 158 шляхом укладення додаткової угоди № 6 до кредитного договору № 56 від 17.04.04 та заміни зобов’язання по вищевказаним договорам новим зобов’язанням.
Судами встановлено, що позивач ініціював виконавчий напис, на заставлене майно, проте в ході виконання відмовився від виконавчого провадження по виконавчому напису нотаріуса № 2207, у зв’язку з чим, постановою ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції 12.01.05 закінчено виконавче провадження.
Вирішуючи даний спір, суди виходили з того, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 131338,5 грн., 23699,22 дол. США, 27115 євро. Визнаючи наявність спричинених збитків в розмірі 12630,66 грн., 2154,96 дол. США, 2456,54 євро, суди зазначили, що ДП “Тиса-Хутро” отримавши кредит в банку, користувалось ним, не сплачувало ні пеню, ні проценти за прострочену суму кредиту, а отже ускладнювало роботу кредитної організації та ставило під загрозу виплати залучених коштів клієнтів банку.
Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” –банківський кредит –будь-яке зобов’язання банку надати певну грошову суму, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватись в односторонньому порядку без згоди обох сторін –що передбачено Положенням Національного банку України “Про кредитування”.
Згідно кредитних угод позивач надав ДП “Тиса-Хутро” кредит на умовах повернення та сплати відсотків. За порушення строку повернення кредиту та відсотків сторони перебачили відповідальність у формі стягнення пені. Зобов’язання по поверненню кредиту відповідач не виконав, що встановлено судами та стверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. 526 ЦК України –зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу., іншим актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи з встановлених даних, розрахунку суми основного боргу, колегія суддів відмічає, що суди обґрунтовано задовольнили вимоги по стягненню основного боргу.
Колегія суддів зазначає, що суди окрім стягнення основного боргу по кредитним угодам задовольнили вимоги по стягненню збитків. Висновки місцевого та апеляційного господарського суду базовані на неправомірних діях відповідача, а саме ненавмисному виконанню зобов’язання по договорах.
Колегія суддів вищого господарського суду України вважає, що не можна погодитись з доводами місцевого господарського суду та апеляційного по відшкодуванню збитків відповідно до ст. 623 ЦК України.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, під збитками визнаються втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі зменшенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до ст. 623 ЦК України відповідальність настає при наявності умов: спричинення шкоди, противоправної поведінки заподіювача шкоди, причинний зв’язок між противоправною поведінкою та настанням шкоди, вина заподіювача шкоди. Втім, суди не врахували наведені обставини, а позивач документально не довів збитків, що були спричинені відповідачем.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що за кредитний ризик, який включає в себе ймовірність несплати чи невиконання зобов’язання по кредиту –позичальник сплачує пеню. В той же час, відсотки та пеню по кредитним угодам відповідач сплатив, що не заперечує позивач, в листі від 14.12.2005 № 727, адресованому господарському суду (а.с. 117).
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки місцевого та апеляційного господарського суду про стягнення збитків є безпідставними, оскільки судами не враховано, що позивачем не доведено вимог в розумінні приписів ст. 22, 623 ЦК України та 224 ГК України, а отже в цій частині судові акти підлягають скасуванню, а в задоволенні вимог слід відмовити. В судових актах відсутні докази завдання збитків.
Твердження скаржника про те, що суд залишив поза увагою порушення норм процесуального права зі сторони позивача, колегія суддів їх відхиляє з тих підстав, що як місцевий господарський так і апеляційний господарський суд забезпечили дотримання процесуальних прав сторін при ухваленні судових рішень та основних засад здійснили правосуддя, а саме наведених в ст. 42 (рівність перед законом і судом) , 43 (змагальність), 44 (гласність розгляду справ).
Щодо твердження про те, що кредит не отримувався, то колегія суддів зазначає, що дані доводи скаржника спростовуються матеріалами справи, та доводами, наведеними вище.
За таких обставин постановлені в справі судові рішення на стягнення заборгованості по кредитній лінії є обґрунтованими, а той же час рішення не можна вважати законним і обґрунтованим по стягненню збитків, а тому підлягають скасуванню.
Вимоги позивача по стягненню збитків 12630,66 грн., 2154,96 дол. США, 2456,54 євро. не підлягають задоволенню, оскільки із аналізу заявлених вимог та поданих позивачем доказів не вбачається у складу цивільного правопорушення у діях відповідача, тому застосування судами статей 22,623 ЦК України є невірним.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Тиса-Хутро” задовольнити частково. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.06 по справі № 6/362-14/387 скасувати в частині стягнення збитків: 12630,66 грн., 2154,96 дол. США, 2465,54 євро та відмовити в позові у цій частині.
В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.06 по справі № 6/362-14/387залишити без змін.
Доручити господарському суду Івано-Франківської області видати відповідні накази.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко