ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 р. | № 18/228 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р. та рішення господарського суду м. Києва від 30.05.2006р.
у справі №18/228 господарського суду м. Києва
за позовом Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”
про зобов’язання укласти договір
за участю представників:
НАК “Нафтогаз України” –Бережок Л.М.;
ВАТ “Укрнафта” –Перепелиця А.В.
в с т а н о в и л а :
Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду м. Києва з позовом та просила суд зобов’язати відповідача –Відкрите акціонерне товариство “Укрнафта” укласти договір поставки природного газу для населення на 2006рік у запропонованій позивачем редакції.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач зобов’язаний укласти такий договір в силу ст.4 Закону України “Про Державний бюджет на 2006р.”, норм Закону України “Про нафту та газ”. При цьому, НАК “Нафтогаз України” вказує, що направило відповідний проект договору відповідачу 10.01.2006р., однак, до моменту подання даної позовної заяви не отримувало від відповідача підписаного договору або протоколу розбіжностей до цього договору (а.с.2-10).
Відповідач у справі – ВАТ Укрнафта” заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на неприйнятність умов, на яких пропонується укласти договір. Так, відповідач вказує, що:
- ціна природного газу, зазначена у договорі, нижча за собівартість газу і виключає отримання прибутку;
- на момент направлення проекту договору, як і на момент розгляду справи судом, відсутній прогнозований річний баланс надходження та розподілу природного газу, у зв’язку з чим позивач, враховуючи норми постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1729, не має права вимагати поставки газу саме в обсязі 2 233 000 000куб.м.;
- умови, на яких пропонуються укласти договір,
- не може здійснювати поставку газу з січня 2006р.;
- розмір відповідальності, встановлений договором, за непоставку або недопоставку місячного обсягу газу неспіврозмірний розміру відповідальності НАК “Нафтогаз України” (а.с.103.108).
Доповнюючи підстави, відповідно до яких ним відхиляються заявлені вимоги, відповідач вказує на те, що він незобов’язаний укласти договір, у запропонованій позивачем редакції, враховуючи, що:
- він не є суб’єктом господарювання державного сектору економіки;
- норми Закону України “про Державний бюджет на 2006рік” та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1729 не передбачають обов’язку ВАТ “Укрнафта” укласти такий договір (а.с.112-114).
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.05.2006р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.135-137).
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не зобов’язаний укладати договір у запропонованій позивачем редакції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р. рішення господарського суду м. Києва від 30.05.2006р. залишено без змін (а.с.171-175).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, НАК “Нафтогаз України” звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а заявлений позов задовольнити.
В обґрунтування вимог поданої касаційної скарги НАК “Нафтогаз Україна” посилається на порушенням судами норм процесуального та помилкове не застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідач у справі – ВАТ “Укрнафта” у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 10.01.2006р. НАК “Нафтогаз України” направило відповідачу –ВАТ “Укрнафта” проект договору, яким передбачено поставку відповідачем НАК “Нафтогаз України” у 2006р. природного газу власного видобутку для потреб населення у обсязі 2233000000м3 за ціною 112,20грн. за 1000м3 (з ПДВ).
Вказаний проект договору відповідачем не підписаний, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом щодо зобов’язання відповідача укласти такий договір на запропонованих ним умовах.
Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог та переглядаючи прийняте у справі рішення в апеляційному порядку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості заявлених вимог і такий висновок суду касаційна інстанція вважає правильним з огляду на таке.
Відповідно до п.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно п.3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим лише для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При цьому, при укладенні господарських договорів, відповідно до п.4 цієї норми, зміст договору визначається на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Також, ч.2 ст.67 ГК України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
В силу ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи, що судами не встановлено жодних підстав, в силу яких у відповідача виникає обов’язок укласти такий договір з позивачем на запропонованих НАК “Нафтогаз України” умовах, ними вірно визнано безпідставними вимоги позивача щодо зобов’язання ВАТ “Укрнафта” укласти угоду у запропонованій позивачем редакції.
Так, звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував, що відповідач зобов’язаний укласти такий договір в силу ст.4 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”.
Вказаною нормою передбачено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків, а також господарські товариства, більш ніж 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, здійснюють, зокрема, продаж природного газу власного видобутку для потреб населення (за винятком обсягів природного газу, що використовується газовидобувними підприємствами для забезпечення власних технологічних потреб, та обсягів природного газу, видобутих із родовищ Чорного та Азовського морів понад базовий рівень 2005 року) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. N1729 “Про забезпечення споживачів природним газом”, встановлено, що потреба в природному газі населення задовольняється з ресурсів газу, видобутого, зокрема, підприємствами НАК "Нафтогаз України", ВАТ "Укрнафта". При цьому Порядком забезпечення споживачів природним газом, затвердженим вказаною постановою, передбачено, затвердження Кабінетом Міністрів України балансу надходження та розподілу природного газу з урахуванням потреб у ньому національної економіки, бюджетних установ та організацій, населення, можливостей газотранспортної системи (в редакції чинній на момент звернення до суду з даним позовом та прийняття рішення у справі).
Судами не встановлено, що обсяг природного газу, поставка якого передбачена проектом договору, визначений з урахуванням відповідного затвердженого Кабінетом Міністрів України балансу.
Крім того, з відзиву відповідача вбачається, що він заперечує щодо укладення договору поставки також не погоджуючись з ціною, що встановлена у проекті договору позивачем.
В силу ч.2 ст.189 ГК України, ціна є істотною умовою господарського договору. При цьому, згідно чч.1,2 ст.190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.
Основні принципи встановлення та застосування цін і тарифів визначені Законом України “Про ціни та ціноутворення”.
Зокрема, відповідно до ст.7 Закону, вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Державне регулювання цін і тарифів, згідно ст.8 вказаного Закону, здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. При цьому, перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, в силу ст.4 Закону, визначається Кабінетом Міністрів України. Вказаний орган виконавчої влади також визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами (тарифами).
В силу п.8 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96р. №1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”, до повноважень Національної комісії регулювання електроенергетики віднесено встановлення, зокрема, граничного рівня оптових цін підприємств на газ природний, що використовується для потреб населення та бюджетних організацій; роздрібні ціни на газ природний, що використовується для потреб населення.
При цьому, згідно наданих НКРЕ роз’яснень, ціна на природний газ власного видобутку формується підприємствами самостійно, виходячи з рівня експлуатаційних витрат і НКРЕ не регулюється (листи НКРЕ від 29.03.2005р. №05-39-14/1393, від 21.03.2001р. №05-11-09/681). Отже, НКРЕ здійснює державне регулювання цін на газ природний, що реалізується споживачам.
Враховуючи зазначене, прийняті у справі судові акти відповідають нормам матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2006р. у справі №18/228 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” –без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищака І.М.
Палій В.М.