Справа №2-1832\07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2007 року Придніпровський районний суд м. Черкаси
В складі:
головуючого - судді - Колоди Л.Д.
при секретарі - Озеран К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Центрального регіонального департаменту Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору, -
ВСТАНОВИВ:
ПозивачёОСОБА_1. в квітні 2007 року звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що з 28 квітня 1990 року він перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2, що підтверджується даними свідоцтва про одруження та паспорту, копії яких є додатком до даного позову.
За кредитним договором № 73 від 30 червня 2005 року дружина позивача ОСОБА_2виступає перед Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» позичальником на суму 200 000 доларів США і несе відповідальність за повернення сум кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій, пені.
На забезпечення кредитного договору між Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Холпітек» 30 червня 2005 року укладено договір іпотеки приміщень, розташованих по вул. Громова, 146/3 в м. Черкаси.
Позивач стверджує, що про існування між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, ТОВ «Холпітек» договірних відносин дізнався на початку 2007 року після отримання ОСОБА_2 копії пред'явленого до неї кредитором позову про стягнення заборгованості по штрафних санкціях за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань, а також витрат за вчинення виконавчих написів.
П.п.2.2, 9.1 кредитного договору передбачено, що він забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, встановленому законодавством України. У випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, відшкодування заборгованості може проводитися шляхом звернення стягнення на активи (кошти і майно) позичальника.
В січні 2007 року Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» до ОСОБА_2. та іпотекодавця - товариства з обмеженою відповідальністю «Холпітек» пред'явлено позов про стягнення (солідарно) 93 726 грн.49 коп.
пені., 5 000 грн. неустойки, а також 7200 грн. за вчинення виконавчих написів.
Коштів на добровільне погашення заявленої до стягнення суми у ОСОБА_2. та у ТОВ «Холпітек» не виявилося.
В зв'язку з цим існує реальна загроза звернення стягнення на майно, якого, крім спільно нажитого з позивачем, у ОСОБА_2. немає, та на кошти сімейного бюджету.
За правилами ч.І ст.203 ЦК України, зміст правочину (договору) не може суперечити актам цивільного законодавства.
Ст. 65 Сімейного Кодексу України встановлює, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Позивач наполягає на тому, що кредитний договір укладений ОСОБА_2 в інтересах бізнесу, а не сім»ї, він не є в силу ст.31 ЦК України дрібним побутовим. Договір вчинено без відома та погодження позивача, повноважень на здійснення правочинів щодо спільного майна, як це передбачено ч.ч.3, 4 ст.369 ЦК України він дружині не надавав. Частка ОСОБА_2. в сімейному бюджеті та в спільному майні, якою вона могла б ризикувати, не виділялася.
На думку позивача, кредитний договір суперечить вимогам ст.65 СК України, що є підґрунтям для визнання його недійсним.
В судовому засіданні представник позивачаОСОБА_1 по дорученнюОСОБА_3підтримав позов із зазначених в ньому підстав та просив позовні вимоги задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2в судовому засіданні позов визнала і не заперечувала проти його задоволення.
Представник Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в судовому засіданні позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень проти позову пояснив, що оспорюваний кредитний договір ОСОБА_2укладала саме як фізична особа-підприємець. У відповідності до ст.42 Конституції України передбачено право кожної людини займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. У відповідності до ст.42 Господарського Кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність , що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Ст.50 Цивільного Кодексу України встановлює, що право на здійснення не забороненої законом підприємницької діяльності має фізична особа повною цивільною дієздатністю. Згідно з ст.52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою
діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває в шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою в праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Режим приватної власності подружжя регулює ст.57 СК України. Ст.63 СК України визначає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Із змісту ст.65 СК України можна зробити висновок щодо обмеження прав подружжя на розпорядження майном, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. На думку представника відповідача, вказана стаття торкається лише угод на розпорядження майном. Але укладений кредитний договір не є договором про розпорядження майном, тобто купівлі-продажу, дарування, міни тощо. А тому позивач не можу ставити питання про його недійсність.
Ст.73 СК України врегульовано порядок накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладене лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності, яка виділена йому в натурі.
Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Здійснюючи підприємницьку діяльність, ОСОБА_2мала на меті і отримання прибутку та досягнення соціальних інтересів, що має як наслідок використання отриманих коштів для інтересів власної родини.
У випадку притягнення ОСОБА_2. до майнової відповідальності, це торкатиметься лише її особистого майна та виділеного в натурі майна, що є часткою спільної сумісної власності подружжя.
Крім цього, в матеріалах кредитної справи по вказаному вище договору є копія паспорту ОСОБА_2. з відміткою про розірвання шлюбу від 21.10.1998 року.
Також в п.8.2 договору зазначено, що у ПП ОСОБА_2. відсутні будь-які обмеження для укладення та виконання кредитного договору, отже вона не повідомила банк про укладення нею шлюбу, що свідчить про недобросовісність останньої.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, в результаті повного, об»активного та всебічного їх дослідження, суд прихоить до висновку,що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору
недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Кредитний договір є таким, що явно виходить за межі дрібного побутового, і разом з тим опосередковано впливає на спільну сумісну власність подружжя, оскільки у випадку його порушення може бути забезпечений часткою ОСОБА_2. в спільному майні подружжя. Доказів того, що гроші, отримані за договором, витрачені на потреби сім»ї, не добуто в судовому засіданні, оскільки, як вбачається з пояснень ОСОБА_2 кредитні кошти в силу обставин, що склалися, вона була вимушена передати в якості допомоги родичам. Відповідно до ст.73 СК України, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Із змісту вказаної норми права вбачається, що необхідною умовою для накладення цього стягнення є виділ в натурі частки ОСОБА_2. в спільному майні подружжя.
Судом встановлено, що виділ такої частки не проводився і позивач ОСОБА_1. заперечує проти виділу, оскільки він може порушити цілісність шлюбного майна.
Таким чином, відповідачка ОСОБА_2, не маючи на це повноваженьОСОБА_1 виконала розпорядчі дії щодо спільного майна подружжя, що суперечить вимогам ст.369 ЦК України.
Згідно зі ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, встановлених, зокрема, ч.І ст.203 ЦК України.
Кредитний договір № 73 від 2005 року суперечить вимогам ст.65 СК України, ч.4 ст.369 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним з моменту укладення.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.8, 10,11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.65 СК України, ст.ст.215,369 ЦК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати кредитний договір № 73 від 30 червня 2005, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, недійсним.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.