Справа № 2-2471/11

З А О Ч Н Е  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

17 травня 2011 року Солом’янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого    судді  - Букіної О.М.

при секретарі                              - Возному М.В.

розглянувши у судовому засіданні  в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції в м. Києві, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служба у справах неповнолітніх Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації про виключення майна з акта опису та звільнення з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася  до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд звільнити 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 з-під арешту та зобов’язати відповідача зняти заборону на відчуження 1/5 частки  даної квартири.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 19.01.2011 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції в м. Києві Курбас Д.В. було здійснено опис та арешт 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, про що складно акт опису та арешту майна та оголошено заборону її відчуження. Даний акт було складено на підставі рішення Солом’янського районного суду м. Києві від 20.11.2009 року по справі № 2-3247/09, яким було вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк»заборгованість за кредитним договором в розмірі 182 197, 83 грн.

З актом опису та арешту майна позивачка не погоджується, оскільки в графі, де зазначається опис кожного предмета та його відмінні ознаки зазначено, що описана 1/5 частина квартири, але потім перелічено також всі приміщення та зазначено загальну площу квартири.

Зважаючи на викладене, вважає, що акт складений незаконно, оскільки дана квартира належить їй та ОСОБА_2, ОСОБА_3, неповнолітнім ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частинах та є їх частковою сумісною власністю, і частки кожного з співвласників квартири не виділені в натурі, а з акту опису вбачається, що в ньому описано квартиру в цілому, з урахуванням її частки та части малолітніх дітей.

Враховуючи вище наведене просила суд позов задовольнити.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив суд їх задовольнити.

Представник третьої особи Служба у справах неповнолітніх Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації позов підтримала та просила його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд до відома не поставив.

Треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судове засідання не з’явились, про  розгляд справи були повідомлені належним чином.

          Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

         Таким чином, суд, заслухавши думку представника позивача, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

        Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає  задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати  в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші заборонені законом угоди.

Згідно п.1, 3 ч.2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішення, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі –виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання.

Згідно ч.1 ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов’язаний використовувати наданні йому права у точній відповідності із законом і  не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець  у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Статтею 59 ЗУ “Про виконавче провадження” передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй,  а не боржникові,  може  звернутися  до  суду  з  позовом  про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Судом встановлено, що рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 14.05.2010 року по справі № 2-1612/10 було стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк»заборгованість за кредитним договором в розмірі 182 197, 83 грн.

Як вбачається із свідоцтва про право власності на житло, виданого 26.10.2007 року Відділом приватизації житла Солом’янського району м. Києва, власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, ОСОБА_1 ОСОБА_3, неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках ( а.с. 10).

28.05.2010 року державним виконавцем ВДВС Солом’янського РУЮ в м. Києві Мазур Ю.С.  було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а копія зазначеної постанови  була направлена боржнику для відома ( а.с. 56-58).

19.01.2011 року актом опису й арешту майна державним виконавцем було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження квартири АДРЕСА_1, а саме,  1/5 частини, яка належить боржнику ОСОБА_2 (а.с.6-9).

Встановлено, що 19.01.2011 року перед початком опису майна державним виконавцем ВДВС Солом’янського РУЮ в м. Києві всім присутнім, було роз’яснено їх права та обов’язки, що підтверджується актом державного виконавця.

З Акту опису й арешту майна серії АА № 068952 від 19.01.2011 року вбачається, що державним виконавцем  у відповідності до ст.ст. 57,58 Закону України «Про виконавче провадження»було здійснено заходи для забезпечення виконання рішення суду, а саме складено опис та накладено арешт на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_2

З даного акту вбачається, що державним виконавцем при його складанні були дотримані усі вимоги закону про опис майна.

Зазначення в акті опису та арешту майна усіх приміщень та загальної площі квартири зумовлено тим, що під час проведення виконавчих дій частка боржника у спільній частковій власності не виділена в натурі.

Про те, що опис та арешт майна боржника стосувалося саме 1/5 частини спірної квартири, яка належить ОСОБА_2 , а не всієї квартири та частки позивача, свідчить також та обставина, що в постанові про відкриття виконавчого провадження та в акті опису міститься посилання лише щодо частки , яка належить боржнику, тобто ОСОБА_2

З огляду на викладене вище, суд вважає, що державний виконавець діяв у межах та відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", а тому твердження позивача про те, що постановою відповідача про накладення арешту порушено її право розпоряджатися та користуватися своїм майном є надуманими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача стосовно того, що спірна квартира не підлягає поділу та частки у спільній власності не виділені в натурі, у зв’язку з чим не можливо визначити, яка саме частина належить боржнику ОСОБА_2 , оскільки дані твердження не стосуються предмету розгляду даної справи.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами  є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для  вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд вважає, що позивач не довела ті обставини, на які вона посилалась, як на підставу своїх позовних вимог.

Суд також вважає, що посилання позивачки на наявність порушення прав неповнолітніх дітей внаслідок накладення арешту на житло є необґрунтованим.

Вбачається, що законними представниками неповнолітніх є їх батьки, тобто ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проте останні в передбаченому законом порядку з відповідним позовом на захист порушених прав неповнолітніх дітей не звернулися та доказів того, що позивачу надано відповідних повноважень щодо захисту житлових онуків не надано. Доказів того, що актом опису та арешту майна від 19.01.2011 року  на квартиру було порушено права неповнолітніх  дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст. 150 ЖК України, ст.ст. 319, 355, 383, 391 ЦК України, ст.ст.5, 7, 24, 59 Закону України “Про виконавче провадження”, ст. ст. 3,4, 10,11, 57-60, 88,  209, 212-215, 224-232 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 –відмовити.

       Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

       Апеляційна  скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя: