Справа № 22Ц-1436/11Головуючий в суді першої інстанції:ЛУЦЕНКО Л.В.
Категорія: 27 Доповідач: Матківська М. В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2011 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів : Медяного В.М., Іванюка М.В.
При секретарі : Сніжко О.А.
За участю : представників позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, -
В с т а н о в и л а :
У жовтні 2010 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 25 січня 2008 року він уклав із ОСОБА_4 договір позики на суму 40 000 гр., про що відповідач дав відповідну розписку, якою зобов'язався повернути борг до 25 квітня 2008 року. За умовами цього договору він передав відповідачу кошти у сумі 40 000 гр. на строк три місяці на придбання автомобіля, але не пізніше 25 квітня 2008 року, а відповідач зобов'язався повернути зазначену суму в обумовлений термін. Відповідач не повернув до цього часу кошти, отримані за даним договором, тобто не виконав свого зобов'язання. Тому просив стягнути з відповідача 73 598,25 гр., із яких: основний борг 40 000 гр., згідно ст. 625 ЦК України: 3 % річних від простроченої суми –2 920,49 гр. і суму індексу інфляції за весь час прострочення – 9 746,44 гр.; проценти за користування позикою –11 331,32 гр. і пеню розміром 0,5 % від неповернутої суми за кожен день прострочення –9 600 гр., а також 3000 гр. за надання юридичної допомоги та 735,98 гр. у повернення сплаченого судового збору і 120 гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У лютому 2011 року позивач подав заяву про збільшення суми позовних вимог з урахуванням на лютий 2011 року, якою просив стягнути на його користь загальну суму 79 005,65 гр., що складається із: 3-х % річних від простроченої суми –3 370,90 гр., суми індексу інфляції –13 531,37 гр., процентів за користування позикою –12 503,38 гр. і пені –9 600 гр.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 квітня 2011 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 за договором позики в розмірі 40 000 гр., відсотки основного боргу при порушенні зобов'язання в розмірі 3 370,90 гр., індекс інфляції в розмірі 13 531,37 гр., відсотки за договором позики в розмірі 12 503,38 гр., пеню в розмірі 9 600 гр., а разом 79 005,65 гр. та в повернення судових витрати: 735 гр. судового збору, 120 гр. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і 3 000 гр. за надання юридичної допомоги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову в повному обсязі.
Зазначив, що рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
У судовому засіданні відповідач підтримав апеляційну скаргу і просить задовольнити її.
Представники позивача заперечили апеляційну скаргу, просять її відхилити і залишити без зміни рішення суду, яке вважають законним.
Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із такого.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 25 січня 2008 року сторонами: ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_4 40 000 гр. для придбання автомобіля на строк три місяці. Повернення суми повинно відбутися не пізніше 25 квітня 2008 року ( а. с. 11, 24). Договір сторонами підписаний.
Про отримання 25.01.2008 року коштів в сумі 40 000 гр. ОСОБА_4 надав розписку, у якій зазначив про свої зобов'язання повернути борг добровільно, без примусу, до 25 квітня 2008 року (а. с. 5, 25).
По закінченні визначеного терміну виконання зобов'язання відповідач боргу не повернув.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Зі змісту укладеного між сторонами договору позики від 25 січня 2008 року вбачається, що ОСОБА_5 надав ОСОБА_4 у власність грошові кошти у сумі 40 000 гр. на строк 3 місяці, але не пізніше 25 квітня 2008 року, а ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання повернути своєчасно цю суму грошових коштів.
Такі умови укладеної між сторонами угоди відповідають умовам договору позики. Із таких обставин випливають цивільні правовідносини, які регулюються правовою нормою закріпленою у параграфі 1 глави 71 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми.
Про отримання грошових коштів і про взяте зобов'язання їх повернення ОСОБА_4 надав розписку (а. с. 25).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Сторони домовилися про строк повернення позики –до 25 квітня 2008 року, що відобразили у своєму договорі і в розписці.
Стаття 1050 ЦК України визначає наслідки порушення договору позичальником, відповідно до правил якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, заявлені ОСОБА_5 позовні вимоги в частині повернення суми боргу в сумі 40 000 гр., суми індексу інфляції розміром 13531,37 гр. та трьох процентів річних в сумі 3 370,90 гр. ґрунтуються на законі, а тому підлягають до задоволення у загальній сумі 56 902,27 гр.
Вимоги ОСОБА_5 в частині повернення відсотків за користування позикою до задоволення не підлягають виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок процентів встановлюються договором.
Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у п. 5 "Прикінцевих положень" передбачає, що до приведення законодавства у відповідність із цим законом, закони України та інші підзаконні акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому закону, якщо інше не передбачено цим законом. У п. 6 ст. 4 цього Закону зазначено, що надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою; фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону); фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами –суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону).
По справі встановлено, що договір позики укладено між двома фізичними особа, в тому числі позикодавцем являється фізична особа –ОСОБА_5
З урахуванням наведених положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ОСОБА_5 не мав визначених законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики із сплатою процентів.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 9 600 гр. не підлягають до задоволення виходячи із вимог матеріального закону, яким регулюється позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 258 ЦК України встановлює спеціальну позовну давність: скорочену порівняно із загальною позовною давністю, тривалістю в один рік, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені).
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Строк виконання взятого ОСОБА_4 зобов'язання закінчився 25.04.2008 року, тому позивач вправі був заявити вимогу про стягнення пені протягом одного року із дати закінчення цього строку. Така вимога ним заявлена лише у жовтні 2010 року.
Твердження ОСОБА_4 про отримання ним у ОСОБА_5 позики в сумі 2 700 євро, а не 40 000 гр. і про повернення позивачу всієї суми позики в 2 700 євро, не доведені ним згідно вимог статей 10, 60 ЦПК України, які покладають на кожну сторону обов'язок по доведенню обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, належними, передбаченими ст. 58 ЦПК України, і допустимими, передбаченими ст. 59 ЦПК України, доказами.
При цьому такі твердження відповідача заперечуються вимогами матеріального закону, а саме положеннями закріпленими у ст. 1051 ЦК України, згідно яких позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Проте, якщо договір позики укладено у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Оскільки відповідач ОСОБА_4 не довів у судовому засіданні існування таких випадків, тому його посилання на отримання позики у меншій сумі –2 700 євро, а не 40 000 гр., і про повернення отриманих у позику 2 700 євро, є голослівними, безпідставними і не визнаються такими, що обґрунтовують його заперечення позовних вимог.
За таких обставин, судом першої інстанції вірно ухвалено рішення про задоволення позовних вимог про стягнення суми позики, суми індексу інфляції та 3-х відсотків річних від простроченої суми. Позовні вимоги у частині стягнення процентів за користування позикою і пені не ґрунтуються на вимогах закону, тому не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог є незаконним і таким, що підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою і пені.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.
Доводи апеляційної скарги про невірне стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу спростовуються таким.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Позивачу ОСОБА_5 правова допомога надавалася на підставі договору про надання юридичної допомоги № 1-К/10 від 1 вересня 2010 року фахівцем в галузі права –юристом Любавіною Т.Ф. (а. с. 15-16). За надання такої допомоги позивачем 29 вересня 2010 року сплачено 3 000 гр. (а. с. 17).
На підставі викладеного та керуючись ст. 258, 261, 625, 1046-1051 ЦК України, ст. 10, 60, 58, 59, 84, 88, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 квітня 2011 року в частині стягнення процентів за користування позикою та пені скасувати.
Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення процентів за користування позикою в сумі 12 503,38 гр. та пені в сумі 9 600 гр. відмовити.
В решті рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двох місяців.
Головуючий : /підпис/
Судді : /підписи/
Копія вірна :