Справа № 11-296/11 17.05.2011 17.05.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11 - 296/2011оку Головуючий у суді першій інстанції
Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України суддя: Дірко І.І.
Доповідач апеляційного суду
суддя: Губа О.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Хоміка І.М.
суддів: Маркової Т.О., Губи О.О.
за участю прокурора: Якименка О.П.
потерпілої: ОСОБА_1
засудженого: ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2011 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, офіційно не працюючого, проживаючого по АДРЕСА_1 раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
– за ч. 1 ст. 286 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік з покладенням на нього обов’язків, передбачених. п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально – виконавчої інспекції та періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально – виконавчої інспекції.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8491 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди та 30000 грн. моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху за таких обставин.
08.09.2010 року близько 20.15 години, ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем марки «Форд», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в темну пору доби по мокрій асфальтованій дорозі рухався по вул. Пушкінській в сторону вул. А. Макарова в м. Миколаєві, де в порушення п. п. 2.3 «б», 8.1, 12.1, 12.3, 18.1 ПДР України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, не контролював в достатній мірі рух свого транспортного засобу, не зменшив швидкість перед нерегульованим дорожнім переходом, не впевнився у відсутності на ньому пішоходів, в результаті чого виїхав на нерегульований пішохідний перехід та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1
В результаті дорожньо – транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
В апеляції засуджений ОСОБА_2, посилаючись на незаконність вироку суду, просить його скасувати та постановити новий вирок. На думку апелянта, судом не надано належної оцінки свідченням свідка ОСОБА_3, який в судовому засіданні показав, що 08.09.2010 року він помітив пішохода не у світлі фар, а при природному освітленні, що суперечить законам природи, оскільки у вересні сонце заходить близько 19.00 години. Також посилається на залишення судом поза увагою свідчень свідка ОСОБА_4, який підтвердив його намагання зупинити автомобіль перед пішохідним переходом, на якому він помітив пішохода у світлі фар. Вважає безпідставним посилання суду на повне визнання ним заявлених потерпілою позовних вимог, оскільки факту спричинення потерпілій моральної шкоди він не визнавав.
В запереченнях на апеляцію потерпіла просить вирок суду залишити без зміни, а апеляцію – без задоволення. Вказує, що вина засудженого у вчиненні злочину підтверджується дослідженими матеріалами справи, в тому числі і показаннями ОСОБА_2 Вважає, що моральна шкода, яка спричинена їй, обґрунтовується фізичним стражданням, які вона перенесла, отриманням тілесних ушкоджень, тривалістю перенесених операцій і не можливістю відновлення повної працездатності. Стверджує, що з моменту ДТП і до теперішнього часу засудженим не сплачено жодної копійки на лікування. Спростовує твердження ОСОБА_2 про те, що він не визнавав в судовому засіданні суму моральної шкоди, оскільки визнав її позовні вимоги щодо розміру моральної шкоди і погодився з ним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_2 на підтримку апеляції, який просив апеляційну інстанцію вирок суду змінити і призначити покарання без позбавлення права керування транспортними засобами, заперечення потерпілої ОСОБА_1 щодо апеляції засудженого, яка не заперечувала проти зміни вироку суду першої інстанції, думку прокурора Якименка О.П. про залишення апеляції без задоволення, а вироку суду – без зміни, перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю доказів, зібраних по справі, та дослідженими у судовому засіданні доказами.
Із показань свідка ОСОБА_5 вбачається, що 08.09.2010 року о 20.00 годині він рухався на своєму автомобілі по вул. Пушкінській зі сторони вул. А. Макарова в напрямку до Пушкінського кільця. Перед пішохідним переходом він зупинився, оскільки побачив, що дівчину, яка збиралася переходити дорогу. Коли дівчина вийшла на полосу руху зустрічного транспорту, на перехідній перехід зі швидкістю 40 км/годину, не застосовуючи гальмування перед переходом, виїхав автомобіль під керуванням ОСОБА_2, який збив потерпілу. Освітлення було нормальне, йшов дощ, було темно, але горіли ліхтарі і дівчину він помітив раніше, ніж вона попала у світло фар.
Вказаним свідченням свідка ОСОБА_5 судом першої інстанції надано належну оцінку.
Згідно висновку експерту за № 1/197 від 24.09.2010 року водій автомобіля «Форд» реєстраційний номер НОМЕР_1 мав в своєму розпорядженні технічну можливість запобігти події в даній дорожній ситуації. Крім того, у висновку зазначено, що дії водія вказаного автомобіля знаходяться в причинному зв’язку з подією з технічної точки зору, оскільки не відповідали п. 18.1, 12.3 Правил дорожнього руху (а.с. 69 – 71).
Щодо посилань ОСОБА_2 на залишення судом поза увагою показань свідка ОСОБА_4, який підтвердив його намагання зупинити автомобіль перед пішохідним переходом, то вони є нікчемними, оскільки з огляду на протокол судового засідання таких показань свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні не давав. Більш того, хоча даний свідок і знаходився в автомобілі під керуванням ОСОБА_2, але на момент ДТП уважно за дорогою не слідкував оскільки був пасажиром. Дівчину помітив лише у світлі фар. По зустрічній смузі дороги рухався легковий автомобіль (протокол судового засідання – а.с. 139).
Дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України кваліфіковані судом першої інстанції правильно.
Твердження апелянта про безпідставне посилання суду на визнання ним позовних вимог потерпілої ОСОБА_1 є необґрунтованим, оскільки спростовується протоколом судового засідання, з якого вбачається, що заявлені потерпілої ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_2 визнав повністю (а. с. 137, а. с. 138).
Постановляючи рішення про стягнення з засудженого на користь потерпілої матеріальної та моральної шкоди суд першої інстанції у вироку зазначив, що матеріальна шкода підлягає відшкодуванню в повному об’ємі в сумі 8491 грн., оскільки вона підтверджена відповідними документами на придбання ліків і оплати медичних послуг. Що стосується відшкодування моральної шкоди, то суд також задовольнив її в повному об’ємі, враховуючи спричинені душевні страждання потерпілій, тривалий фізичний біль, порушення звичайного життєвого ритму, тривалий час перебування потерпілої на лікуванні. При цьому суд у вироку достатньо обґрунтував підстави прийняття такого рішення і при цьому керувався принципами розумності та справедливості.
Призначаючи засудженому ОСОБА_2 основне покарання, суд відповідно до вимог ст.ст. 65, 66, 67 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу, який позитивно характеризується за місцем проживанням та має на утриманні неповнолітню дитину.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_2 основне покарання відповідає тяжкості злочину та даним про особу винного, тому воно є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Що стосується призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, то це рішення суд першої інстанції у вироку нічим не обґрунтував.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на протязі тривалого часу до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, повністю визнав свою вину, позитивно характеризується за місцем проживання, вчинення злочину, який відноситься до категорії необережних.
Крім того, в апеляційній інстанції засуджений стверджував, що робота на автомобілі є єдиним джерелом його доходу і у зв’язку з позбавленням його прав керування транспортними засобами він не зможе відшкодувати спричинену шкоду потерпілій. Потерпіла ОСОБА_1 не заперечувала проти того, щоб засудженого не позбавляли права керування транспортними засобами.
Тому колегія суддів вважає за можливо не позбавляти засудженого права керувати транспортними засобами, тобто виправлення засудженого та його перевиховання можливе без призначення додаткового покарання.
За таких обставин вирок суду першої інстанції підлягає зміні, а саме: при призначенні засудженому покарання за ст. 286 ч. 1 КК України у вигляді обмеження волі строком на один рік слід вказати – без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2011 року відносно ОСОБА_2 змінити.
Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України до 1 року обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
В решті вказаний вирок залишити без зміни.
Головуючий: