ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

05 жовтня 2006 р.

№ 18/24

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Подоляк О.А.

суддів :

Грека Б.М., Дерепи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ “Левел”

на рішення

від 19.04.2006 р. господарського суду міста Києва

та постанову

від 20.06.2006 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 18/24

за позовом

Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (ЗАТ) в особі філії “Відділення Промінвестбанку в м. Шостка Сумської області” (надалі –Банк)

до	ТОВ “Левел”

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача

ТОВ “Агротехнологія”

про	стягнення 500850 грн.

за участю представників:

від позивача

-  Верба С.М.

від відповідача

-  Фреюк Є.В.

від третьої особи

-  не з’явились

в судовому засіданні 27.09.2006 р. у зв’язку із зміною складу

колегії суддів розгляд справи розпочинався заново

в судовому засіданні 27.09.2006 р. оголошувалась

перерва для підготовки повного тексту постанови

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2005 р. Банк звернувся до суду з позовом до ТОВ “Левел” про звернення стягнення на заставлене майно за договором застави № 133-з від 03.11.2004 р., за рахунок реалізації якого підлягають задоволенню вимоги Банку за кредитним договором № 85-КЛ-04 від 15.10.2004 р. в сумі 500850 грн.

В обґрунтування позовних вимог Банк посилався на порушення ТОВ “Агротехнологія” грошових зобов’язань по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором № 85-КЛ-04 від 15.10.2004 р., у зв’язку з чим Банк вправі звернути стягнення на заставлене майно за договором застави № 133-з від 03.11.2004 р., який укладений між Банком та ТОВ “Левел”.

ТОВ “Левел” проти задоволення позову заперечувало з підстав відсутності доказів невиконання ТОВ “Агротехнологія” грошових зобов’язань за кредитним договором № 85-КЛ-04 від 15.10.2004 р.

Ухвалою від 14.02.2006 р. заступником голови господарського суду міста Києва розгляд справи № 18/24 передбачено здійснити колегіально у складі трьох суддів: Мандриченко О.В. (головуючий), Палій В.В., Сулім В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2006 р. залучено до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача ТОВ “Агротехнологія”.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.04.2006 р. (судді: Мандриченко О.В., Палій В.В., Сулім В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 р. (судді: Отрюх Б.В., Бондар С.В., Верховець А.А.), позов задоволено: звернуто стягнення на заставлене майно ТОВ “Левел” на користь Банку згідно з договором застави основних засобів № 133-з від 03.11.2004 р., а саме насоси ЦНС 180/1900-1 в кількості трьох штук, які знаходяться у м. Полтава, вул. Шевченка, 8 (складські приміщення) у межах суми позову у розмірі 500850 грн.

Не погоджуючись з постановою, ТОВ “Левел” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 27.09.2006 р. ТОВ “Левел” заявлено клопотання про оголошення повного тексту постанови суду касаційної інстанції, у зв’язку з чим судом оголошувалась перерва.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 15.10.2004 р. між Банком та ТОВ “Агротехнологія” укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 85-КЛ-04, відповідно до умов якого Банк надає ТОВ ”Агротехнологія” кредит шляхом відкриття кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 500000 грн.

В пункті 2.2 кредитного договору сторони встановили дату остаточного повернення кредитних коштів –12.10.2005 р.

Судами досліджено, що кредит було надано шляхом оплати з позичкового рахунку платіжних документів ТОВ “Агротехнологія” на загальну суму 500000 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Для забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 85-КЛ-04 від 15.10.2004 р., між Банком та ТОВ “Левел” укладено договір застави основних засобів № 133-з від 03.11.2004 р. Відповідно до пункту 1.2. договору застави з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №85-КЛ-04 від 15.10.2004 р. ТОВ “Левел” передає у заставу обладнання: насоси ЦНС 180/1900-1 в кількості трьох штук. Місцезнаходженням майна є м. Полтава, вул. Шевченка, 8 (п. 1.4 договору застави). Пунктом 1.5. договору визначено, що предмет застави оцінений сторонами у сумі 751275 грн.

В пункті 5.1. договору застави сторони передбачили, що Банк набуває право звернення стягнення на майно та його реалізацію у випадку, якщо у момент настання строку виконання ТОВ “Агротехнологія” зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до п. 2.2 кредитного договору строки сум кредиту; та (або) при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків за користування кредитом, у тому числі відсотків за неправомірне користування кредитом; та (або) при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором.

Судами досліджено, що ТОВ “Агротехнологія” не виконало своїх зобов'язань за кредитним договором: наданий позивачем кредит у встановлений строк не повернуло, відсотки за користування кредитними коштами не сплатило.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частин 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення передбачені Законом України “Про заставу”. Так, відповідно до ст. 19 цього Закону за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України “Про заставу” заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

З урахуванням викладеного, висновки судів про виникнення у Банку права звернення стягнення на предмет застави відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно  до  п. 1 ст. 1119 ГПК України  касаційна  інстанція  за результатами   розгляду  касаційної  скарги  має  право  залишити  рішення  суду  першої  інстанції  та  постанову  суду  апеляційної  інстанції  без  змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно задоволено позов.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Левел” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.04.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 р. у справі № 18/24 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        В. Дерепа