Справа  № 2-а-602/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20.04.2011 року суддя Болградського районного суду Одеської області Кравцова А.В., розглянувши на підставі ст.183-2 КАСУ, в порядку скороченого провадження, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до  Управління пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області про визнання протиправними дій відповідача та стягнення щомісячної доплати до пенсії, що передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,         

В С Т А Н О В И ЛА :

29.03.2011 року позивачка звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просить поновити пропущений нею строк звернення до суду за період з 09.07.2007 - 31.12.2010р.р., стверджуючи, що про порушення своїх прав вона дізналася у січні 2011 року, також  визнати відмову відповідача у виплаті їй соціальної допомоги як дитині війни безпідставною та стягнути з відповідача на її користь невиплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за період з09.07. 2007р по 31.12.2010р і до дня винесення рішення, посилаючись на те, що вона, маючи статус дитини війни, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на отримання державної щомісячної грошової соціальної допомоги в розмірі 30% розміру мінімальної пенсії за віком, перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області як пенсіонер та отримує пенсію, проте їй відповідачем незаконно не виплачувалася і не виплачується на день звернення до суду, вказана надбавка до пенсії, чим порушуються її законні права та інтереси.  

Відповідач –Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області надіслав суду  письмові заперечення, в яких просить справу розглядати  без участі його представника, а також просить відмовити позивачці в поновленні пропущеного строку на звернення до суду і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначаючи, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області як пенсіонер та отримує пенсію за віком. Згідно ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року №2195-ІV, який набрав чинності з                   01.01.2006 року, «дітям війни пенсії, або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком», водночас ст.7 цього закону передбачено, що «фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених законом, здійснюється за рахунок державного бюджету України», а ст.110 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік»було встановлено, що пільги дітям війни запроваджуються з 1 січня 2006 року, протягом року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, в порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом верховної ради України з питань бюджету. Однак у 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг, тому законних підстав у Пенсійного фонду України для виплати доплати до пенсії «дітям війни»не було. Також, з огляду на те, що фінансування виплат по ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни»проводиться з державного бюджету, а не з бюджету Пенсійного фонду України, відповідач вважає, що він не вчиняв будь-яких порушень законодавства. Також відповідач посилається на те, що законодавством України не визначено поняття  мінімальної пенсії за віком, а тому  вимоги позивача є безпідставними і не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Крім цього, відповідач стверджує, що у зв’язку з прийняттям ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік», з 1 січня 2008 року дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виплачується підвищення в розмірі надбавки, яка виплачується учасникам війни і це підвищення становило з 01.01.2008р. –47,00грн.ґ. з 22.05.2008р. –48,10грн., з 01.07.2008р. –48,20грн., а з 01.10.2008р. –49,80грн.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов  підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка відноситься до соціальної групи «Діти війни», що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_1 від 21.02.1992р. зі штампом, який підтверджує наявність в неї статусу «діти війни». Позивачка є пенсіонером за віком, пенсію отримує в Управлінні Пенсійного Фонду України в Болградському районі Одеської області. Цей статус позивачки відповідачем не заперечено, крім того статус «діти війни»визначається автоматично, згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни», по даті народження пенсіонера в діапазоні від 03.09.1927 по 02.09.1945 року, тому позивачка має право на отримання 30% надбавки до пенсії  відповідно до цього Закону. Проте Пенсійний фонд України в Болградському районі Одеської області, де позивачка перебуває на обліку і отримує пенсію, таку надбавку не нараховує і не виплачує.

Дані спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року №2195-ІV з наступними змінами та доповненнями, рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, та Конституційного Суду України від 22 травня  2008 року  № 10-рп/2008.

Крім того, в даному спорі має значення розмір мінімальної пенсії за віком, який, згідно  ч.3ст.46 Конституції України, ст.ст.1,2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999 року №966 повинен бути не нижче прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Частиною 3ст.46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.

На  даний час розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність. Таким чином, розмір мінімальної пенсії за віком для осіб пенсійного віку повинен дорівнювати прожитковому мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму в період з 2007 по 2008 роки затверджувався законами про Державний бюджет України на відповідний рік, а стаття 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»доповнена абзацем, згідно якого, для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1%.

Крім того, суд вважає, що на дані спірні правовідносини не може поширюватися строк позовної давності, оскільки, відповідно до положення ст. 46 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, «суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком».

При цьому суд вбачає, що норми ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено виплату пенсії за минулий час без обмеження у часі лише в разі її попереднього нарахування, та п.16 Прикінцевих положень цього закону щодо правил виплати пенсії за минулий час застосовувати недоречно, оскільки суми належної позивачці як дитині війни пенсії нараховані не були не з її вини, а з вини державного органу, дії якого цією постановою з ненарахування позивачці сум надбавки до пенсії визнаються неправомірними, тому на дані спірні правовідносини положення статті 46 зазначеного Закону «нараховані суми пенсії,  на  виплату  яких  пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за
минулий час,  але не більше ніж за три роки», не поширюються, адже матеріалами справи не наведено доказів того, що саме з вини позивачки суми, на які вона мала право, були ненараховані, а тим більше, що вона їх не отримала з її власної вини.

Відповідно до ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна  допомога,  що  виплачується  замість  пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Вказана норма діє з 01 січня              2006 року. Відповідно до ст.7 вищезгаданого закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, доплату до пенсії здійснює Управління, яке є відповідачем  у даній справі.

Пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».    

            Законом України від 19.01.2006 року внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено п. 17 ст. 77, та ст. 110 викладена в іншій редакції, зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01.01.2006 року, а ст. 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.    

Кабінетом Міністрів України не був визначений порядок виплати 30 % надбавки до пенсії дітям війни, тобто ці пільги фактично запроваджені не були, неконституційною така невідповідність в законодавстві не визнавалася, а тому вимоги позивача щодо стягнення у 2006 році не можуть підлягати задоволенню.

Крім того, оскільки з ухваленням Конституційним Судом України рішень про визнання неконституційними положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»норми цих двох законів про державний бюджет –на 2007 та 2008 роки втратили чинність лише, відповідно, з 09.07.2007 р. та з 22.05.2008 року, і не підлягають застосуванню лише починаючи з цих дат, то суд не має права зобов'язувати відповідача - УПФ здійснити нарахування соціальних виплат позивачеві за весь 2007 рік та за весь 2008 рік на підставі ч.2ст.152 Конституції України закони, відповідно до якої правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.    

Таким чином, право позивачки на підвищену пенсію є обґрунтованим лише з 09.07.2007 року, тобто з часу визнання неконституційним положення відповідної статті Закону про «Державний бюджет України на 2007 рік».    

Подібні відносини склалися і в 2008 році, оскільки зміни до ст. 6 Закону, що внесені п. 4І розділу 2 Закону України від 28.12.2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України 22.05.2008 року.    

Посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат доплати до пенсії не може братися до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на управління законодавством.    

Згідно до ч. 2 ст. 17 Закону України „Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії ” від 05.10.2000 року № 2017-Ш мінімальний розмір пенсії за віком не може бути нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом, а ч. 2 зазначеного Закону передбачено, що розмір мінімальної пенсії за віком визначається виключно законами України.    

Відповідно до ст.1 Закону України „Про обов'язкове державне пенсійне страхування ” від 09.07.2003 року № 1058-1У розмір мінімальної пенсії за віком, як державної соціальної гарантії, визначається цим Законом і відповідними Законами України „Про державний бюджет ” на відповідні роки.  

При цьому ч.3ст.28 вищезазначеного Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом.    

Суд вважає можливим застосувати дію ч.1ст.28 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни».    

Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.    

Відсутність у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни, є ситуацією правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка, що не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом, оскільки реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не може прийматися до уваги.    

               Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 08.11.2005 року у справі Кечко проти України, заява №109376, в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Згідно з п. 26 даного Рішення Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.    

Враховуючи те, що Позивачка є дитиною війни, їй надано державою певний правовий статус, який містить і право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.    

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити певний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.    

Аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань є незаконним, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.    

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»серед яких: ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, та п. 12 ст. 71 яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.    

Таким чином, з 09.07.2007 р. відновлено дію ст.6 Закону в повному обсязі, що поновило право позивачки на отримання належної їй щомісячної державної соціальної допомоги.    

Пунктом 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»зазначена стаття була змінена і викладена у наступні редакції:  «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (15 або 10 відсотків), проте рішенням Конституційного суду України по справі N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року було визнано неконституційними і цей пункт Закону.

Відповідно до статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Таким чином редакція ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»повернулась в стан що існував до внесення змін від 28.12.2007р., тобто надбавка дітям війни визначається в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, і діє по теперішній час.        

За таких обставин суд,  при задоволенні  позовної заяви про стягнення на користь позивачки з відповідача невиплаченої державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” від 18.05.2004 року вважає, що право позивачки відповідачем було порушено за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року,  і частково –з 22.05.2008 року по теперішній час.    

Судом встановлено, що з 01 січня 2008 року позивачці виплачується  надбавка до пенсії відповідно до  п.41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ч.4ст.14 ЗУ «Про статус ветеранів війни», п.8 Постанови КМУ від 28.05.2008р. №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії у таких розмірах: з 01.01.2008р. –47,00грн.ґ. з 22.05.2008р. –48,10грн., з 01.07.2008р. –48,20грн., а з 01.10.2008р. –49,80грн., що є меншим, ніж  30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист Дітей Війни”.  

Таким чином в період дії зазначеної норми в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили, над підзаконними актами, якими є постанови КМУ, відповідач нараховував та виплачував позивачеві підвищення до пенсії не в розмірі, встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV, а в розмірі, встановленому підзаконним актом - постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, яка суттєву звужує право позивача щодо розміру належного підвищення.

        Тому суд прийшов до висновку, що позивачці, як дитині війни відповідач протиправно з 09 липня 2007 року дня набрання чинності Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 не нараховував та не виплачував, а з 22 травня 2008 року дня набрання чинності Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008, не донараховував і не доплачував підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист Дітей Війни”,  чим порушив конституційне право позивачки, передбачене ст. 46 Конституції України.

           Суд вище зазначив свою позицію щодо позовної давності, та  вважає, що на дані спірні правовідносини не поширюється  позовна давність, також і тому, що невиплата позивачці як дитині війни щомісячного  підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком пояснюється триваючим характером порушення, це порушення постійно повторюється і наслідки його залишаються не припиненими,крім того, позивачка дізналася про порушення своїх прав лише не задовго до звернення до суду.  

Виходячи  з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і доведені у судовому засіданні частково, і  тому слід визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду щодо невиплати з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., та протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області щодо недоплати  з 22.05.2008р. до 31.12.2010р. позивачці підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист Дітей Війни”, а адміністративний позов позивачки в частині стягнення не сплаченої соціальної допомоги за 2006 рік суд вважає безпідставним і погоджується з запереченнями представника відповідача відносно того, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007 застосовується тільки до положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік ” і не може бути застосованим до положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік.    

Тому, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку про необхідність зобов'язати управління Пенсійного фонду провести позивачці нарахування та виплату з 9 липня 2007 року по            31 грудня 2007 року, та донарахування і виплату з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року включно належне позивачці підвищення до пенсії з врахуванням виплачених сум. При цьому, суд не зазначає конкретні суми нарахування та виплати, оскільки це є повноваженнями органів Пенсійного фонду.

Крім того, згідно з ч.2ст.11 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог в разі повного захисту прав сторони, тому, з огляду на те, що законодавством ще не врегульовано дане питання по виплаті надбавки до пенсії "дітям війни", з метою попередження звернення до суду позивачки в майбутньому за захистом цього ж свого права, яке суд визнає, суд вважає можливим зобов’язати відповідача здійснювати і в подальшому, без обмеження по строках, нарахування та виплату позивачці вказану доплату до пенсії, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, і до внесення змін до вказаного Закону України у відповідному порядку.

На підставі викладеного, керуючись статтями 17-18, 69-71, 79, 86, 94, 99, 100, 158-163, 167, 183-2,185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

 П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1  задовольнити чатково.

Визнати неправомірними дії відповідача –Управління пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області по ненарахуванню та невиплаті ОСОБА_1 підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р.

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області донарахувати ОСОБА_1  підвищення до пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період  з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року та виплатити донараховані суми за виключенням виплачених за зазначений період сум.   

          Зобов'язати  Управління пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області здійснювати  в подальшому  без обмеження по строках нарахування та виплату  надбавки до пенсії згідно з  ст.6 закону України "Про соціальний захист дітей війни"виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, і до внесення змін до вказаного Закону України у відповідному порядку.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання її копії.   

Суддя:                                                               А.В.Кравцова