У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

23 травня 2011 року                                                                                         м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

                                               головуючого судді -  Боймиструка С.В.

                                               суддів  -  Григоренка М.П., Оніпко О.В.,   

                                               секретаря  -  Омельчук А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні   цивільну справу за  апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 28 лютого 2011 року в справі за позовом  ПАТ „Універсал Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ „Універсал банк”, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним п.3.6 кредитного договору,                                         

                                                         ВСТАНОВИЛА :

Рішенням Рівненського міського суду від 28 лютого 2011 року позов задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3  на користь ПАТ „Універсал Банк” заборгованість по кредитному договору № 06-304-КФ-2007 від 18.06.2007 року  в загальній сумі 22 531 грн. 69 коп., а також 384 грн. 13 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 до ПАТ „Універсал Банк”, треті особи –ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним п.3.6 кредитного договору відмовлено.

У поданій на дане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на його необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що рішенням суду стягнуто на користь банку 9059,63 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитним договором, хоча розмір неустойки  міг бути зменшений судом  відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України.

Зазначає, що банк не надав суду жодного доказу, який підтверджував би понесені ним збитки в  результаті неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань.

Судом не враховано, що у нього на утриманні перебуває малолітня дитина,  непрацездатні батьки, які потребують матеріальної допомоги та дружина перебуває у декретній відпустці.

Крім того, ним було сплачено по наданому кредиту 2108,69 грн. пені, що відносно самого тіла кредиту є значною сумою.

Доводить, що прострочення  сплати за договором кредиту настало в результаті об’єктивних причин, викликаних фінансово-економічною кризою, а тому в його діях відсутня вина як обов’язкова складова настання відповідальності.  

Щодо зустрічної позовної заяви, то вважає, що суд неправильно трактує плату за користування кредитом: вважає, що такою платою є проценти, а не комісія.

Стверджує, що при укладенні договору кредиту банк не повідомив його про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору, чим порушив вимоги ЗУ „Про захист прав споживачів” та Постанови НБУ № 168.

Вказує, що відповідно до ст. 19 ЗУ „Про захист прав споживачів” підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору, і саме у такій редакцій викладений п.3.6 кредитного договору.

З цих підстав просить рішення Рівненського міського суду від 28 лютого 2011 року змінити, зменшивши розмір неустойки до 1% від суми тіла кредиту, або звільнити від її сплати за відсутності вини, та задовольнити його зустрічний позов в повному обсязі.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти ( кредит)  позичальникові на умовах, встановлених договором , а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити  проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1  глави 71 ЦК України , якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї ж глави і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України, яка міститься у параграфі 1 глави 71 ЦК  України

_________________________________________________________________________________________________________

Справа № 22- 884/2011 р.                                                                       Головуючий у 1-й інст. –Ореховська К.Е.                 

                                                                                                 Суддя-доповідач –Боймиструк С.В.

слідує, що  у тому разі , коли договором встановлено обов’язок позичальника повернути позику частинами  (з розстроченням) , то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини.

   Як вірно встановлено судом першої інстанції, між сторонами в справі було укладено кредитний договір № 06-304-КФ-2007 від 18.06.2007 року, з умовами якого ОСОБА_1 був ознайомлений особисто та які прийняв, про що свідчить його підпис на ньому.

   Відповідно до умов кредитного договору (а. с. 5-6) позичальник отримав від банку кредитні кошти та мав їх повернути в строк, обумовлений договором, та сплатити відсотки за користування кредитом.

   Поручителями позичальника за вказаним кредитним договором виступили ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з якими банк уклав договори поруки (а.с.7-8), згідно яких вони зобов’язувались перед кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.  

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення  боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі , що і боржник , включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В зв’язку з невиконанням умов кредитного договору та не реагування на вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, банк звернувся про стягнення з відповідачів солідарно на користь банку простроченої заборгованості по кредиту - 8749,95 грн., комісії –4722,11 грн. та пені, які місцевий суд обґрунтовано і стягнув, зменшивши стягнення пені в межах річного строку позовної давності з 24940,78 грн. до 9059,63 грн.

Вказана обставина вказує на те, що суд значно зменшив розмір пені.

Посилання ОСОБА_1 на норми ст.614 та 617 ЦК України, як підставу своїх заперечень, і на відсутність його вини в невиконанні зобов’язань перед банком та як наслідок звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань, місцевим суд обґрунтовано відхилено з посиланням на ст.610 та 611 ЦК України та настанням наслідків передбачених кредитним договором.

Що стосується зустрічного позову про визнання недійсним п.3.6 кредитного договору, яким передбачено щомісячну плату за користування кредитом позичальником банку в розмірі  1,5% від суми кредиту, то згідно ч.7 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки  та комісійну винагороду по своїх операціях.

Відповідно до  ст. 627 ЦК України сторони відповідно до ст.6 ЦК України є вільними у укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов  договору з урахуванням вимог кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а тому поряд з іншими умовами договору позичальником мали виконуватись вимоги п.3.6 кредитного договору.

Посилання ОСОБА_1 на загальні вимоги щодо укладення правочинів передбачені ст..ст.202,203,215,216 ЦК України, зокрема щодо вільного волевиявлення учасника правочину відповідно до його внутрішньої волі та реального настання наслідків обумовлених правочином є безпідставними, оскільки він не довів ті обставини, на які посилався. Одностороння відмова від договору відповідно до ст.525 ЦК України не допускається.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції обґрунтовано відхилив вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ „Універсал банк” про визнання недійсним п.3.6 кредитного договору та як наслідок в стягненні збитків та відшкодуванні моральної шкоди.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

          Керуючись ст. ст. 10, 60, 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

 УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення  Рівненського міського суду від  28 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно. Вона може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

          Головуючий:                                     Судді :