Справа № 2-279/10

Провадження №22-а/0390/814/11 Головуючий у 1 інстанції:Самрук Ф.В.

Категорія:10.3.1 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19 травня 2011 року          місто Луцьк  

           Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

          головуючого - судді Антонюк К.І.,

          суддів –Русинчука М.М., Матвійчук Л.В.,

         розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі на рішення Старовижівського районного суду від 1 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі про зобов’язання провести нарахування недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни,

встановила:

26 липня 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом і просила зобов’язати відповідача нарахувати їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за  період з 26 липня 2007 року по день звернення до суду.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона є дитиною війни, тому  відповідно до законодавства їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога їй не виплачувалась.  

Рішенням Старовижівського районного суду від 1 жовтня 2010 року позов задоволено частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 26 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 1 жовтня 2010 року з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»та виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, у зв’язку з порушенням судом норм матеріального права.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явилися і не подали клопотання про розгляд справи за їх участю, тому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі –КАС) України справу було розглянуто в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нову постанову з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду 26 липня 2010 року відповідно до вимог Закону України від 18 лютого 2010 року №1691 «Про внесення змін до законодавчих актів щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», яким було виключено п.3 частини 1 ст.18 КАС України, а частину 1 ст. 15 ЦПК України, викладено в новій редакції, згідно з якою справи пов’язані з соціальними виплатами підлягали розгляду судами в порядку цивільного судочинства.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами“ положення пункту 2 частини першої статті 15 ЦПК України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, з 9 вересня 2010 року було відновлено дію ст. 18 КАС України.

Проте, всупереч наведеним вимогам закону суд першої інстанції постановив рішення в порядку цивільного судочинства 1 жовтня, в той час, коли з 9 вересня 2010 року справи, пов'язані з соціальними виплатами були підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

В зв’язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, оскаржуване рішення слід скасувати, а зазначену справу слід розглянути в порядку Кодексу адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною війни, що підтверджено відміткою у виданому їй відповідачем 23 січня 1991 року пенсійним посвідченням (а.с.6).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Відповідачем нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 у зазначеному розмірі не проводилося.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені  цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими було зупинено на 2007 рік дію вищевказаної ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Оскільки дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»була відновлена з 09.07.2007 року, то вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача провести нарахування підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі, визначеному вказаною статтею, за період з 26 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року є обґрунтованими.   

Рішенням Конституційного суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 року нова редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, визнана неконституційною, тому з 22.05.2008 року почала діяти попередня редакція статті 6 Закону. Враховуючи вказане, вимоги позивача про зобов’язання відповідача провести нарахування підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по день звернення до суду є підставними.

Розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством не встановленого іншого, крім передбаченого частиною першої цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Так, станом на спірний період розмір мінімальної пенсії за віком визначений був лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Згідно пп. 7 п. 2.2. ст. 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»розмірі колегія суддів не вбачає.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують і не дають підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Позов пред’явлений в порядку цивільного судочинства, тому підлягає застосуванню загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, який позивачем не пропущений.

 Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі задовольнити частково.

Рішення Старовижівського районного суду від 1 жовтня 2010 року в даній справі скасувати, та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Старовижівському районі провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 26 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 26 липня 2010 року з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та виплачених сум.

В решті позову відмовити.

      Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: