Справа № 2-а-1031/11

П О С Т А Н О В А  

іменем України

"13" квітня 2011 р.Дніпровський районний суд  м. Києва в складі:

          Головуючого судді - Бартащук Л.П.,

          при секретарі –Полторак І.В.,

            розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,   -

ВСТАНОВИВ:

          17 лютого 2011 року позивач  звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій щодо відмови в здійсненні перерахунку пенсії протиправними та зобов’язання вчинити дії (здійснити перерахунок пенсії).   

         В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач безпідставно відмовив йому у здійсненні перерахунку та виплати додаткової пенсії, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, мотивуючи свої вимоги тим, що йому, як особі, постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та інваліду ІІ групи від захворювання, пов"язаного із наслідками аварії на ЧАЕС, не в повному обсязі нараховується та виплачується  додаткова пенсії відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а тому просить визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати відповідача провести перерахунок  додаткової пенсії відповідно до вимог ст. ст. 49, 50, 54 вищевказаного Закону, починаючи з 15.07.2008 року.

        Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.04.2011р. позовні вимоги ОСОБА_1 за період часу з 15.07.2008р. по 17.08.2010р. залишені без розгляду на підставі ст.ст. 99, 100 КАС України.

       В позовній заяві міститься письмова заява позивача про розгляд справи у його відсутність.

        Представник відповідача –Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва  в судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив суду письмові заперечення проти позовних вимог та заяву про розгляд справи у його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача, за наявних у справі матеріалів.

       Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

        Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва і згідно зі ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”  додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам ІІ групи, але в розмірах, передбачених  постановами  Кабінету Міністрів України, а не вищезазначеним Законом України.

         ОСОБА_1  має статус особи, постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

        Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

        Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

       Згідно із ст. 49 вищевказаного  Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”   пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

          Статтею 50 Закону (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи –100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи –75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу –50 процентів пенсії за віком.

         Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року до вказаних статей Закону було внесено зміни: частину 4 ст. 54 Закону було змінено чотирма частинами, а ст.50 Закону було викладено в новій редакції.

         Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6,8-12 пункту 35,пунктів 36-100 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” та пункту 3 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

        Відповідно до положень ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

         Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України.  З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

       Стаття 152 Конституції України встановлює процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

        Суд керується положеннями ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до вимог якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

        Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

        Суд приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України “У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України” стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)”. Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

         Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

       Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.

       Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.

       Таким чином, право позивача на нарахування відновилось з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, при цьому в тому правовому режимі, якій існував до дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними. Таким чином, нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, тобто з 22 травня 2008 року, на підставі положень статей 50, 54 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року).

       Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

         Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

         Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.

        Суд не враховує твердження відповідача, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та корегують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону на може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

          Таким чином суд вважає, що здійснення виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам Законів України та Конституції України, як Основного Закону держави.

           За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".   Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

           Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.

             Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 1. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

           Таким чином, для позивача, як інваліда II групи, з моменту призначення пенсії  Управлінням Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою 1 категорії,  розмір додаткової пенсії повинен був розраховуватися, виходячи з наведених розмірів.

       Перерахунок пенсії проводиться на строк, на який призначена пенсія, що визначена відповідачем у розпорядженні при здійсненні перерахунку, а тому суд, визнаючи, що право позивача на отримання такого підвищення були порушені, не вправі обмежити його право датою постановлення судового рішення.

       Оскільки відповідач не обмежував право позивача на отримання ним пенсії та призначив пенсію довічно, проте , розмір пенсії був визначений не у відповідності із Законом, а відповідно до розміру, визначеному підзаконним актом, суд вважає, що вимоги позивача про нарахування і виплату пенсії в розмірі, який відповідає вимогам чинного законодавства після прийняття судом рішення,  є законними і обгрунтованими, а тому також підлягають задоволенню.

       З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати йому додаткової пенсії, починаючи  з 17.08.2010 року, відповідно до ст. 50, 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, підлягають задоволенню.

        Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати суд відносить на рахунок держави.

       На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 18, 71, 93, 94, 99, 100, 104, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, рішеннями Європейського Суду з прав людини, -

ПОСТАНОВИВ:

        Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання неправомірними дій та зобовязання вчинити певні дії - задовольнити.

        Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1  додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи з порушенням вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

        Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з 75 % мінімальної пенсії за віком, взявши за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений  ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",  який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 17 серпня 2010 року, з урахуванням проведених позивачеві виплат.

       Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.  

       СУДДЯ: