Справа № 22а-363/2006 р.                         Головуюча у  1-й  інстанції    Корнешова Т.В.

Категорія 42                                              Суддя - доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07    вересня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого     -            Лисенка П.П.,

суддів: Данилової О.О., Довжук Т.С,

при секретарі судового засідання Гапєєвій Т.В.,

за участю позивача                            ОСОБА_1,

розглянувши   у   відкритому   судовому   засіданні   в   місті   Миколаєві   адміністративну справу

за  апеляційною  скаргою Заводського районного військового комісаріату

на   постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від   08 червня 2006 року за позовом

ОСОБА_1

до

Заводського районного військового комісаріату м. Миколаєва (далі - військкомісаріат)

про визнання дій неправомірними, зобов 'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ЗО травня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військкомісаріату про визнання його дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату недоплаченого грошового забезпечення, посилаючись на недоплату відповідачем грошової надбавки за безперервну військову службу за період з 01 травня 2003 р. по 01 листопада 2004 року.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2006 року позов задоволено, постановлено визнати дії військкомісаріату щодо недоплати позивачу грошового забезпечення неправомірними та зобов'язано здійснити перерахунок грошового забезпечення з виплатою позивачу недоплаченої частини цього забезпечення з урахуванням індексації.

В апеляційній скарзі представник військкомісаріату, посилаючись на невідповідність рішення нормам матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши викладені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що право позивача на отримання грошового забезпечення порушено у зв'язку з виплатою відповідачем надбавки за безперервну військову службу в розмірах, менших від граничних розмірів, встановлених Указом Президента України від 05 травня 2003 року № 389 „Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" (далі - Указ).

Між тим, з таким висновком не можна погодитись, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що у відповідності до п. 4 ст. 202 КАС України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового судового рішення.

Так, Указом надано право Міністру оборони України встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10, понад 10 років - до 30, понад 15 років - до 50, понад 20 років - до 70, понад 25 років - до 90 відсотків. Міністру також надано право визначати порядок і умови виплати зазначених надбавок за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

Отже, Міністр оборони України має право встановлювати військовослужбовцям залежно від стажу служби вказану надбавку в межах встановлених граничних розмірів в залежності від асигнувань, які передбачаються Законами України про Державний бюджет на відповідний рік на утримання Збройних Сил України.

На виконання Указу Міністром оборони України був виданий Наказ від 26 травня 2003 р. № 149, яким була затверджена Інструкція про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу та зазначено, що розміри цієї надбавки щорічно встановлюються, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністра.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу з липня 1980 року по листопад 2004 року у різних військових частинах, а потім у військовому комісаріаті. Станом на 01 травня 2003 р. стаж безперервної військової служби його складав понад 25 років. Позивачу щомісячно призначалася встановлена Указом надбавка за безперервну військову службу. При цьому за грудень 2003 р. та січень 2004 року - у граничному розмірі, а за інші місяці - в менших розмірах (а.с. 7) відповідно до розпоряджень Міністра оборони України, наданих ним в межах своїх повноважень.

Виходячи з наведеного, надбавка за безперервну військову службу нараховувалася позивачу в розмірах, встановлених Міністром оборони України у відповідності до положень Указу.

Тому підстав для визнання дій Заводського районного військового комісаріату неправомірними та зобов'язання про нарахувати позивачу надбавки за безперервну військову службу, виходячи з встановлених Указом граничних її розмірів, немає, а твердження ОСОБА_1 про наявність заборгованості є помилковим.

Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 є необгрунтованим і не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 195,202, 207 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заводського районного військового комісаріату м. Миколаєва задовольнити.

Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2006 року скасувати та ухвалити нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Заводського районного військового комісаріату про визнання дій неправомірними і зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом одного місяця може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.