ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий по 1-ій інст. Пушкарчук В.П. Справа № 22а-1359/07
Луцький міськрайонний суд Волинської обл. (№ 2а-35/07) Рядок статзвіту № 38
Доповідач: Шавель Р.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2007 року Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Шавеля Р.М.,
суддів: Кушнерика М.П. та Олендера М.А.,
при секретарі - Соколовській А.С.,
з участю: позивача ОСОБА_1. і представника відповідача Ткачука С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за апеляційними скаргами представника Генеральної Прокуратури України Ткачука Сергія Ярославовича та Військового прокурора Західного регіону України на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 04.04.2007р. у справі за позовом ОСОБА_1до Генеральної прокуратури України та Військового прокурора Західного регіону України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, -
в с т а н о в и л а:
05.10.2005р. позивач ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом (а.с. 2-3), в якому, із врахуванням змінених позовних вимог (а.с. 139), просить визнати неправомірною бездіяльність Військового прокурора Луцького гарнізону та Генерального прокурора України, що полягає у залишенні без розгляду та неприйнятті рішення по його заяві; зобов'язати Військового прокурора Луцького гарнізону усунути перешкоди в реалізації його конституційних прав та зробити на його заяві до страхової компанії «Оранта» відмітку про термін його служби в органах прокуратури, посади, на якій він служив, його місячне грошове утримання і те, що страхова подія сталася при виконанні ним службових обов'язків.
Постановою суду від 04.04.2007р. адміністративний позов ОСОБА_1. задоволений частково, визнано бездіяльність військового прокурора Західного регіону України, що полягає в залишенні заяви без розгляду та неприйнятті рішення по заяві позивача, неправомірною; зобов'язано військового прокурора Західного регіону України внести у заяву ОСОБА_1. до страхової компанії «Оранта» відмітку про термін служби в органах прокуратури, посаду, на якій служив, його місячне грошове утримання і те, що страхова подія сталась при виконання службових обов'язків; в позові до Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності посадової особи, що полягає у залишенні заяви без розгляду та неприйнятті рішення по заяві позивача, неправомірною відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що оскільки відповідачем Генеральною прокуратурою України були надані відповіді у порядку і строки, визначені Законом України «Про звернення громадян», тому в частині позовних вимог до вказаного суб'єкта владних повноважень відмовлено.
Згідно вимог ст.ст. 46-1, 50 Закону України «Про прокуратуру» військові прокурори мають право на одержання пенсії відповідно до ст. 50-1 цього Закону або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців, тобто на працівників військових прокуратур поширюються норми Закону України «Про прокуратуру».
Оскільки позивач працював військовим прокурором Луцького гарнізону Західного регіону, то військовий прокурор Західного регіону України зобов'язаний внести у заяву ОСОБА_1. до страхової компанії «Оранта» відмітку про термін служби в органах прокуратури, посаду, на якій служив, його місячне грошове утримання і те, що страхова подія сталася при виконанні службових обов'язків.
Не погодившись із постановою суду, її оскаржили відповідачі.
Представник Генеральної прокуратури України у своїй апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовити за безпідставністю вимог, покликаючись на те, що вказана постанова в частині задоволення позовних вимог до військового прокурора Західного регіону України суперечить вимогам закону через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт вважає, що оскільки позивач проходив службу в органах військової прокуратури як військовослужбовець, питання щодо його обов'язкового особистого страхування, а також щодо умов і порядку отримання страхових виплат повинно вирішуватися відповідно до законодавства, що встановлює правові і соціальні гарантії для осіб офіцерського складу Збройних Сил України. Прокурори і слідчі військових прокуратур, які є військовослужбовцями, підлягають страхуванню на підставі постанови КМ України № 488 від 19.08.1992р., а їх страхувальником є не Генеральна прокуратури України, а Міністерство оборони України, на фінансовому забезпечення якого вони знаходяться. Таким чином, обов'язок оформити військовим прокурорам як військовослужбовцям відповідні документи, необхідні для отримання ними страхової суми, покладено законодавцем не на органи прокуратури, а на військові комісаріати.
Не ґрунтується на законі і фактичних обставинах справи також висновок суду щодо покладення на відповідача військового прокурора Західного регіону України обов'язку про вчинення на заяві позивача до страхової компанії відмітки про те, що страхова подія сталася з ним у зв'язку з виконанням службових обов'язків, оскільки така подія мала місце під час проходження військової служби.
Згідно апеляційної скарги військового прокурора Західного регіону України останній вважає постанову суду першої інстанції прийнятою з порушенням норм матеріального права, необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню.
У відповідності до вимог ст. 52 Закону України «Про прокуратуру України» грошове утримання прокурорів, слідчих, службовців та інших працівників військових прокуратур здійснюється Міністерством оборони України. ОСОБА_1., як військовослужбовець Збройних Сил України, на час звільнення з лав Збройних Сил України фінансування отримував за рахунок коштів Міністерства оборони України, підтвердженням чого є його грошовий атестат, тому страхові виплати йому теж повинні здійснювати за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на утримання Міністерства оборони України.
Вимога про внесення військовим прокурором Західного регіону України в заяву ОСОБА_1. до страхової компанії «Оранта» відмітки про термін служби в органах прокуратури та ін. є безпідставною, і такою, що не буде нести настання жодних прав, оскільки згідно листа Генерального прокурора України від 27.01.2005р. право для оформлення заяв на виплату страхових сум працівникам прокуратури надається лише Генеральному прокурору України та його заступникам.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, заперечення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги в межах заявлених вимог не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1. в період з 29.11.2000р. про 27.01.2005р. працював на посаді військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України (а.с. 8-11). У травні 2005р. позивач звернувся до відповідача із заявою зробити відмітку органу прокуратури на його заяві до НАСК «Оранта» про виплату страхової суми. Дане звернення було розглянуто начальником відділу роботи з особовим складом військових прокуратур Генеральної прокуратури України, про що позивачу надано відповідь від 17.06.2005р. (а.с. 34-35). На повторне аналогічне звернення позивача йому була надана відповідь від 14.10.2005р., до якої була долучена довідка про термін проходження ним служби в органах прокуратури та про грошове утримання за останньою посадою (а.с. 36-38).
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що в позові у частині вимог про визнання бездіяльності Генерального прокурора України неправомірною слід відмовити за безпідставністю вимог, оскільки відповідачем були надані позивачу відповіді в порядку і строки, визначені Законом України «Про звернення громадян».
Також вірним є висновок суду першої інстанції про те, що військові прокурори мають право на одержання пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців, тобто на працівників військових прокуратур поширюються норми Закону України «Про прокуратуру».
Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України “Про прокуратуру” і проходять службу відповідно до Закону України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу” та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України (частина друга статті 46-1 Закону України “Про прокуратуру”).
Військові прокурори і слідчі військових прокуратур при звільненні з військової служби мають право на одержання пенсії відповідно до цієї статті або на одержання пенсії, встановленої Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” для військовослужбовців (частина дев'ята статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру”).
Прокурорам і слідчим, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором, у тому числі на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу” (частина дев'ята статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру”).
Також ст.ст. 49, 50 Закону України «Про прокуратуру» не містять жодного виключення чи обмежень щодо працівників військових прокуратур.
Оскільки позивач працював військовим прокурором Луцького гарнізону Західного регіону, то військовий прокурор Західного регіону України зобов'язаний внести у заяву ОСОБА_1. до страхової компанії «Оранта» відмітку про термін служби в органах прокуратури, посаду, на якій служив, його місячне грошове утримання і те, що страхова подія сталася при виконанні службових обов'язків. Вказаний висновок вірно зроблено судом першої інстанції на підставі того, що позивач був звільнений з військової служби 24.12.2004р., і будучи цивільною особою, продовжував працювати у військовій прокуратурі на посаді військового прокурора (а.с. 73-74, 75, 76).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, а судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 195, 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги представника Генеральної Прокуратури України Ткачука Сергія Ярославовича та Військового прокурора Західного регіону України залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської обл. від 04.04.2007р. - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий Р.М.Шавель
Судді: І.Я.Олендер
М.П.Кушнерик