ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2007 року м.Львів Справа № 22а-1249/07
ряд. ст. зв. № 48
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду з розгляду справ, що виникають з податкових відносин та за зверненнями юридичних осіб, у складі:
доповідача у справі судді Любашевського В.П.
суддів Довгополова О.М.
Яворського І.О.
секретаря судового засідання Гідей К.М.
осіб, які взяли участь у справі:
від позивача - Коптєва А.Є., довіреність № 8077/10-115 від 31.05.2007р.
від відповідача 1 - Іванчук І.П., довіреність від 14.03.2007р. № 15
від відповідача 2 - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за апеляційною скаргою Державної податкової адміністрації у Волинській області
на постанову господарського суду Волинської області від 12.04.2007р. у справі № 2/30-92А
за позовом Державної податкової адміністрації у Волинській області
до Приватного підприємства «Луцькпідшипниксервіс»
про визнання недійсними угод із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 ГК України,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач - Державна податкова адміністрація у Волинській області звернулася у господарський суд Волинської області з позовом до відповідача 1 - приватного підприємства «Луцькпідшипниксервіс» та відповідача 2 - приватного підприємця ОСОБА_1. У позовній заяві позивач просить визнати недійсними угоди купівлі-продажу, укладені в усній формі, між відповідачами на суму 81 155 грн. 35 коп.
Постановою господарського суду Волинської області від 12.04.2007р. у справі №2/30-92А у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постанова суду першої інстанції, зокрема, мотивована тим, що укладаючи угоди шляхом оформлення податкових накладних, сторони діяли з метою, яка не суперечить інтересам держави і суспільства. Самі по собі угоди про продаж товарів, вказаних в податкових накладних, не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства. Дані угоди не виключені законом із цивільного обігу, ліцензія на торгівлю товарами, зазначеними в податкових накладних, не вимагається, не існує інших законодавчих обмежень стосовно купівлі-продажу даного товару. При цьому, санкції, встановлені ч.1 ст. 208 ГК Ураїни, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків однією зі сторін договору. Також, з посиланням на п.4 ст. 72 КАС України, суд першої інстанції зазначає, що постанова слідчого про порушення кримінальної справи не є обов'язковою в даній адміністративній справі, оскільки обов'язковість її в адміністративній справі є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою.
Позивач в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги і застосувати наслідки ст. 208 ГК України, стягнувши в доход держави все одержане відповідачами за зобов'язаннями. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено постанову по кримінальній справі, в якій зазначено, що гр.ОСОБА_2. від імені приватного підприємця ОСОБА_1. здійснював фінансово-господарські операції з різними суб'єктами господарювання, яким надавав підроблені податкові накладні, а до Луцької ОДПІ надавав підроблені податкові декларації з нульовим значенням.
У заперечені на апеляційну скаргу відповідач - 1 просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
За даних обставин справи, постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення, з наступних підстав:
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частиною 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак, для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства, і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
1 - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
2 - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;
3 - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Як убачається з обставин справи, судом першої інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочину (укладення угоди) та його виконання Відповідачі мали намір на укладення правочину в супереч інтересам держави або суспільства.
Одночасно, законодавець не пов'язує визнання господарських угод недійсними з несплатою сторонами угод податків або інших обов'язкових платежів.
Не відповідає обставинам справи твердження апелянта про не дослідження судом першої інстанції постанови по кримінальній справі відносно гр. ОСОБА_2. Як убачається з постанови суду першої інстанції, судом прийнята до уваги дана постанова і надана їй правова оцінка відповідно до ст. 72 КАС України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова господарського суду Волинської області від 12.04.2007р. у справі № 2/30-92А підлягає залишенню без змін.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 160, 198, .200, 206 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Волинській області на постанову господарського суду Волинської області від 12.04.2007р. у справі № 2/30-92А залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена, шляхом подання касаційної скарги, безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця після набрання нею законної сили.
Судді В.П.Любашевський
О.М.Довгополов
І.О.Яворський