ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий по 1-ій інст. Максимів Т.В. Справа № 22а-3917/07
Господарський суд Івано-Франківської обл. (№ А-19/122) Рядок статзвіту № 36
Доповідач: Шавель Р.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2007 року м.Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого - судді Шавеля Р.М.,
суддів Олендера І.Я. та Кушнерика М.П.,
при секретарі - Петлеваній Н.А.,
з участю осіб, які взяли участь у справі:
пред-ка позивача - Юхменка Д.М., довіреність № 04-728/1375 від 05.12.2007р.;
пред-ка відповідача - Гурової О.М., довіреність № 875 від 25.06.2007р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 17.07.2007р. у справі за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства /ВАТ/ «Прикарпаттяобленерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
в с т а н о в и л а:
25.04.2007р. позивач Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ВАТ «Прикарпаттяобленерго» адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в сумі 777972 грн. (а.с.4-5, 6).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав нормативу працевлаштування інвалідів, передбаченого ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що підтверджується даними статистичними звітності, через що зобов'язаний згідно ч.4 ст.20 вказаного Закону самостійно сплатити до 15.04.2007р. на розрахунковий рахунок позивача адміністративно-господарські санкції в сумі 777972 грн. 23 коп.
На час звернення з позовом відповідачем вказана сума санкцій сплачена не була.
Постановою господарського суду від 17.07.2007р. у задоволенні адміністративного позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено за безпідставністю (а.с.502-503).
Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив позивач Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задоволити (а.с.506-508)
Апелянт вказує, що судом не проведено належного дослідження доказів по справі і не взято до уваги вимоги ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, якими передбачена сплата адміністративно-господарських санкцій в тому випадку, коли середньооблікова чисельність працюючих інвалідів є меншою від нормативу, встановленого ст.19 вищеназваного Закону, а не за нестворені робочі місця.
Відповідно до акту звірки виконання нормативу робочих місця для забезпечення працевлаштування інвалідів № 187 від 09.08.2007р. середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2006 рік становила 2993 особи, відповідно середньооблікова чисельність працюючих інвалідів повинна була становити 120 осіб, а фактично працювало лише 64 особи.
Звідси, оскільки у відповідача в 2006 році середньооблікова чисельність працюючих інвалідів становила 64 особи, а не 120 інвалідів, ним порушені вимоги ст.ст.19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, через що він зобов'язаний сплатити 738357 грн. 76 коп. за 56 робочих місць, на яких не були працевлаштовані інваліди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Згідно вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:
ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:
- виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочі місць;
- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечення інших соціально-економічні гарантії, передбачених чинним законодавством;
- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;
- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1836 “Про реалізацію статті 181 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до поданих звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік та виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 2993 чол., ВАТ «Прикарпаттяобленерго» повинно було створити 120 робочих місць та працевлаштувати на них інвалідів; однак у відповідача протягом 2006 році працював лише 61 інвалід (а.с.7-17).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що правові підстави для задоволення заявленого позову є відсутніми, оскільки відповідачем проведено всі заходи для працевлаштування інвалідів, які передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: виділені та створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, створена комісія для проведення атестації робочих місць інвалідів, складені атестаційні паспорти на створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, оформлені протоколи засідання комісії з атестації створеного робочого місця для працевлаштування інваліда, проведена атестація робочих місць, на які прийняті інваліди, надано інформацію в районні служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для направлення інвалідів в цілях працевлаштування, надано інформацію в громадську організацію інвалідів про наявність вакантних робочих місць для направлення для працевлаштування інвалідів (а.с.34-499).
Незважаючи на вжиті відповідачем заходи, жоден інвалід не звертався до ВАТ «Прикарпаттяобленерго» за працевлаштуванням; відповідачем не допускалася будь-яка відмова у прийнятті інвалідів на роботу; також державна служба зайнятості та позивач не направляли інвалідів для працевлаштування.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Однак обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 цього Закону, не можуть скористатися своїми правами.
Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159” вказує на те, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:
- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);
- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);
- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов'язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);
- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).
Таким чином, із матеріалів справи та представлених позивачем доказів не вбачається бездіяльності та протиправних дій відповідача, його вини у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення; ним здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Доводи апелянта про те, що сплата адміністративно-господарських санкцій проводиться у випадку, коли середньооблікова чисельність працюючих інвалідів є меншою від нормативу, встановленого ст.19 вищеназваного Закону, а не за нестворені робочі місця, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки в розглядуваній ситуації відповідач повністю виконав вимоги закону щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів, при цьому сам позивач жодних дій для пошуку та скерування інвалідів на ВАТ «Прикарпаттяобленерго» не вчиняв.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч.1 ст.218 ГК України). Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.
Таким чином, оскільки роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць є незаконним, через що заявлений позов не підлягає до задоволення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 17.07.2007р. залишити без задоволення, а згадану постанову господарського суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: Р.М.Шавель
Судді: І.Я.Олендер
М.П.Кушнерик