Справа № 22а-1522/11
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого судді –Гринчука Р.С.,
суддів: Матковської Л.О., Карпусь С.А.,
при секретарі Мороз А.В.,
діючи відповідно до Закону України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами», розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Хмельницької області про стягнення недоплаченого підвищення пенсії та зобов’язання виплатити недоплачену суму у визначеному законом розмірі із апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Хмельницької області на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2010 року,
встановила:
В серпні 2010 року вказані позивачі звернулись до суду з позовами до управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Хмельницької області (далі –УПФ) про стягнення невиплаченого підвищення пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV (далі –Закон № 2195-ІV) за наступні періоди: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_8 –з 2007 року по 2010 рік включно, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 –за 2007, 2008 та 2009 роки, позивач ОСОБА_4 –за 2006 –2009 роки.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначили, що мають статус дітей війни і за вказані періоди УПФ не виплачувало їм підвищення пенсії у визначеному законом розмірі.
Ці позови об’єднані в одне провадження для спільного розгляду і вирішення.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2010 року позови задоволено частково.
Цим рішенням зобов’язано УПФ нарахувати та виплатити позивачам підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»:
ОСОБА_1 за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня, з2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 1 січня 2010 року по 1 серпня 2010 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2010 роках;
ОСОБА_2 за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 1 січня 2010 року по 1 серпня 2010 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2010 роках;
ОСОБА_3 за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2009 роках;
ОСОБА_4 за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2009 роках;
ОСОБА_5 за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 1 січня 2010 року по 1 серпня 2010 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2010 роках;
ОСОБА_6 за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2009 роках;
ОСОБА_7 за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2009 роках;
ОСОБА_8 за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 1 січня 2010 року по 31 липня 2010 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2010 роках;
ОСОБА_9 за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2009 роках;
ОСОБА_10 за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, врахувавши виплати, які були проведені позивачу в 2008-2009 роках.
Стягнуто з УПФ на користь позивачів по 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, сплачених ними при подачі позову.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд виходив з того, що з 9 липня 2007 року (з часу набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007) до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року (з часу набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) до 31 грудня 2009 року позивачам не виплачувалось підвищення пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV.
В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому УПФ зазначило, що підвищення пенсії виплачено позивачам у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах бюджетних асигнувань, а суд безпідставно не взяв до уваги, що положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»про мінімальний розмір пенсії за віком не застосовуються при обрахунку підвищення пенсії дітям війни. Також апелянт зазначив про невірне застосування судом ст. 88 ЦПК України, оскільки позовні вимоги були задоволені частково.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 200 ч. 1 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що позивачі є громадянами України, яким на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Таким чином, у відповідності до вимог ст. 1 Закону № 2195-ІV вони мають статус дітей війни.
У 2007 році підвищення пенсії позивачам не нараховувалося та не виплачувалося.
У 2008-2010 роках позивачам щомісячно виплачувалось підвищення пенсі у розмірах менших, ніж передбачено законом.
Дані обставини підтверджуються паспортами громадянина України та пенсійними посвідченнями на ім’я позивачів, довідками щодо їх статусу і розміру виплаченого підвищення пенсії.
Частиною 2 статті 8 і частиною 3 статті 22 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 3 ч. 2 і ст. 7 Закону № 2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-ІV (в редакції на час набрання ним чинності –1 січня 2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію вказаної норми.
Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 19 січня 2006 року № 3367-ІV пункт 17 статті 77 виключено і статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Після набрання чинності цим Законом (2 квітня 2006 року) стаття 6 Закону №2195-ІV знову почала діяти.
Протягом 2006 року Кабінет Міністрів України не приймав рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, внаслідок чого дані соціальні виплати у тому році не проводились обґрунтовано.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-ІV, а статтею 111 цього Закону було установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення ст.ст. 71 п. 12, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнані такими, що не відповідають Конституції України. Ці норми діяли з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року і у відповідності до ст. 152 ч. 2 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Після цього відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесено зміни до Закону № 2195-ІV і статтю 6 викладено у такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними і положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які діяли з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року, втратили чинність.
З того часу відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV у попередній редакції.
Отже, з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2009 року особи, які набули статусу дитини війни, мають право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про невиплату позивачам підвищення пенсії у належних розмірах за вказаний період.
Доводи УПФ щодо нарахування та виплати цього підвищення в межах бюджетних асигнувань є безпідставними.
Відсутність бюджетного фінансування доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону № 2195-ІV, не може бути причиною невиконання покладених на УПФ зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання УПФ на чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначаються розміри підвищення пенсії дітям війни (п. 8), не можуть бути взяті до уваги, оскільки дана постанова суперечить положенням Закону № 2195-ІV, а виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме цей Закон.
Також не заслуговують на увагу твердження відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-ІV.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
В силу ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Положення частини 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.
Розподіл судових витрат між сторонами, до яких відносяться, зокрема і кошти по оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи, проведений судом у відповідності з вимогами ч.1 ст. 88 ЦПК України. Оскільки цей вид судових витрат визначений у сталій, незмінній сумі, яка в даному випадку становить 37 грн., тому принцип пропорційності розподілу в залежності від обсягу задоволення позовних вимог щодо них не застосовується. При частковому задоволенні позовних вимог сплачена позивачем сума по оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи в повному об’ємі підлягає до стягнення на його користь з відповідача.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Хмельницької області залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 27 серпня 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали у повному обсязі відповідно до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України –з дня складання ухвали в повному обсязі.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук
Головуючий у першій інстанції –Янішевська О.С. Справа № 22а –1522
Доповідач –Гринчук Р.С. Категорія 10.3.1