КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.05.2011 № 47/55
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Попікової О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 – представник за довіреністю № б/н від 07.04.2011 року;
ОСОБА_2. – представник за довіреністю № б/н від 07.04.2011 року;
від відповідача: ОСОБА_3. – представник за довіреністю № 155/1/03-06 від 04.01.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2011 року
у справі № 47/55 (суддя Станік С.Р.)
за позовом Приватного підприємства "Сучасний дім і Ко"
до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
про стягнення 182 556,85 грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватним підприємством "Сучасний дім і Ко" (надалі позивач) заявлений позов про стягнення з Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (надалі відповідач) суми боргу в розмірі 182 556,85 грн.
В ході розгляду справи № 47/55 представником відповідача було заявлене клопотання про відстрочення виконання рішення суду терміном на три місяці.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2011 року у даній справі позовні вимоги задоволено повністю. У задоволенні клопотання Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про відстрочення виконання рішення суду терміном на три місяці відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2011 року у справі 47/55 скасувати та прийняти нове рішення, яким відстрочити виконання рішення місцевого господарського суду на три місяці.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення місцевого господарського суду винесено з неповним з'ясуванням обставин, які мають суттєве значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявник апеляційної скарги відзначає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача скрутного фінансового стану є не правильним, а відповідно рішення підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2011 року Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.05.2011 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/2 від 19.05.2011р. "Про зміну складу колегії суддів" було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 17/55 колегії суддів у складі: Попікова О.В. - головуючий суддя, судді: Бондар С.В., Гольцова Л.А.
У судовому засіданні 19.05.2011 року присутній представник відповідача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представники позивача усно заперечували проти апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просили залишити без змін з мотивів у ньому викладених.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, в період з 30.07.2009 року по 24.12.2009 року Приватне підприємство "Сучасний дім і Ко" поставило Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" товар (будівельні матеріали) на загальну суму 182556,85 грн., а представником Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" – Мельник О.Д. на підставі довіреностей було отримано згаданий товар.
Факт поставки позивачем товару на загальну суму 182556,85 грн. підтверджується рахунками фактури та видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи (а.с. 46 - 140) та не заперечується з боку відповідача.
До матеріалів справи залучений акт звірки взаємних розрахунків за будівельні матеріали станом на 01.01.2010 року, який підписаний та скріплений печатками з обох сторін, з якого вбачається, що сторонами погоджено заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 182556,85 грн.
Відповідачем отриманий товар оплачено не було, в зв’язку з чим позивачем 01.12.2010 року на адресу відповідача була направлена претензія про сплату боргу за поставлений позивачем будівельний матеріал в період з 30.07.2009 року по 24.12.2009 року, докази направлення якої містяться в матеріалах справи.
Наведені обставини визнаються апеляційною інстанцією доведеними та підтверджуються матеріалами справи.
Приписами статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Поставлений позивачем товар на загальну суму 182556,85 грн., який відповідач отримав, свідчить про факт укладання сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, як це передбачено вимогами статті 181 Господарського кодексу України, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.
Відповідно до вимог статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Приписами статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанням з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).
Таким чином, відповідач повинен був виконати свої зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару у строк передбачений частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
При цьому, слід зауважити наступне: факт передачі товару відповідачеві не оспорюється з боку останнього, так само як і факт прострочення з боку останнього оплати отриманого за видатковими накладними, товару на загальну суму 182556,85 грн. (про що, зокрема, зазначено у відзиві на позовну заяву, який наявний в матеріалах справи).
З огляду на викладене, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку не спростував обставини, які повідомлені позивачем, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача – 182556,85 грн. основного боргу за поставлений товар за період з 30.07.2009 року по 24.12.2009 року.
Щодо клопотання про відстрочення виконання рішення на три місяці, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Як вбачається з вимог статті 121 Господарського процесуального кодексу України, задоволення заяви про відстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо); в даному випадку відсутні виняткові випадки, які мали б своїм наслідком відстрочення виконання судового рішення.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи (пункт 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/333 від 12.09.96 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України").
Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Таким чином, господарський суд не зобов'язаний задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, а згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що особа, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.
Докази у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.
Заявник на підтвердження неможливості виконання рішення посилається на скрутне фінансове становище та відсутність коштів на рахунках відповідача в зв’язку з арештом на підставі Постанови ВДВС Шевченківського РУЮ м. Києва від 15.02.2011 року.
Інших доказів скрутного фінансового становища відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було.
Враховуючи наявні в матеріалах справи документи колегія суддів зазначає, що згадана постанова ВДВС не може вважатися судом апеляційної інстанції належним та допустимим доказом, який би підтверджував ті обставини, що фінансове становище відповідача є дійсно скрутним, що ускладнить виконання судового рішення або зробить його неможливим, оскільки постановою ВДВС накладено арешт на кошти для виконання іншого рішення суду, в зв’язку з не виконанням відповідачем рішення суду в добровільному поряду, і не доводить як факт відсутності коштів на рахунках відповідача, так і його фінансове становище.
І відповідно, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду на три місяці.
Інших доводів, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції, скаржником не наведено.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та відхилення клопотання про відстрочку виконання рішення, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2011 року у справі № 47/55 - без змін.
3. Справу № 47/55 скерувати до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді