Справа № 2-1285/11

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

      11 квітня 2011 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

        головуючого судді                               - Казака С.Ю.

        при секретарі                                       - Бабка Г.Г.

        за участю представника відповідача - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики,-

ВСТАНОВИВ:

       Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з27.02.1993 року перебуває з відповідачем ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі. 24.01.2008 року її чоловік без її згоди та не ставлячи її до відома, уклав з ОСОБА_4 договір позики у формі розписки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_4 85000 доларів США під 2% в місяць, 26000 доларів США під 3% в місяць, а також винен суму 59155 доларів США, які зобов’язується повернути з процентами протягом року. Про боргові зобов’язання її чоловіка перед ОСОБА_4 їй стало відомо тільки в березні 2010 року, коли останній пред’явив до неї позов про стягнення 1854918 грн. 45 коп. боргу та 145431 грн. 46 коп. інфляційних витрат. Сума, яка зазначена в розписці є значною сумою. Договір позики такої значної суми безперечно виходить за межі дрібного побутового. В зв’язку з чим, на підставі ст.65 СК України, на укладання цих договорів необхідна згода подружжя. На укладення зазначеного договору позики вона своєї згоди не давала ні в усній, ні в письмовій формі. Отже, зазначений договір позики суперечить ст.65 СК України та на підставі ст.ст.203,215 ЦК України повинен бути визнаний недійсним. Крім того, договір позики суперечить вимогам закону в частині визначення валюти зобов’язання, оскільки відповідно до ст.524 ЦК України зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України –гривні. З розписки ж впливає, що сторони визначили грошове зобов’язання в доларах США, що є порушенням зазначеної норми закону, так як використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України забороняється. З урахуванням викладеного, просила визнати недійсним договір позики у формі озписки від 24.01.2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4   

       В судове засідання позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 не з’явились. Позивачка ОСОБА_2 надала заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у її відсутності, а відповідач ОСОБА_3 –про визнання позовних вимог.

       Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, в своїх пояснення та письмових запереченнях зазначив, що посилання позивачки на ст.65 СК України є безпідставним, оскільки остання стосується договорів, які подружжя або один з них укладає з іншими особами щодо майна, яке їм належить на праві спільної сумісної власності. Договір позики не перебуває в сфері дії зазначеної статті та спірні правовідносини не пов’язані з об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, відповідачем ОСОБА_3 було визнано свій борг перед відповідачем ОСОБА_4, що підтверджується рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.02.2011 року. Також вважає безпідставними твердження позивачки щодо невідповідності договору позики вимогам закону, зокрема Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», через те, що предметом останнього є іноземна валюта. Оскільки вказаним Декретом визначено перелік операцій, які потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій та до якого не входять операції щодо надання позики в іноземній валюті фізичними особами один одному.

       З урахуванням поданих позивачкою та відповідачем ОСОБА_3. заяв, думки представника відповідача  ОСОБА_4, який не заперечував проти розгляду справи у відсутності позивачки та відповідача ОСОБА_3, суд у відповідності до ст.169 ЦПК України вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності останніх.

       Суд, перевіривши викладені в позовній заяви доводи, заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

       Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3В, та відповідач ОСОБА_3 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 27.02.1993 року Відділом ЗАЦС Бабушкінської районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська, актовий запис №214 (а.с.7).

       24.01.2008 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_4 85000 доларів США під 2% в місяць, 26000 доларів США під 3% в місяць, а також винен суму 59155 доларів США, які зобов’язується повернути з процентами протягом року. Укладення вказаного договору було оформлено письмовою розпискою (а.с.8).

       Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

       Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

       Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

       Як вбачається з рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.02.2011 року по  цивільній справі №2-1876/2011 останнім було частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та стягнуто з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 24.01.2008 року в сумі 1854918 грн. 45 коп. (а.с.27).

       Вказане рішення оскаржене не було та 05.03.2011 року набрало чинності.

       Під час розгляду вказаної справи Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська представник ОСОБА_2 –ОСОБА_5 визнав позовні вимоги в частині суми боргу. Заперечень щодо незаконності договору позики від 24.01.2008 року та зустрічної позовної заяви щодо визнання його недійсним відповідачкою ОСОБА_2 не подавалось.

       Таким чином дійсність укладеного між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору позики від 24.01.2008 року, що є предметом позову по даній справі, була встановлена набравшим законної сили судовим рішенням, яке у відповідності до ст.61 ЦПК України має преюдиціальне значення для розглядаємої справи.

       Також суд вважає безпідставними доводи позовної заяви щодо недійсності договору позики з посиланням на ст.65 СК України, оскільки положення вказаної статті стосується права подружжя на розпорядження за взаємною згодою майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності.

       На укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір позики не поширюється дія ст.65 СК України, оскільки спірні правовідносини не пов’язані з об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

       Також суд вважає безпідставними твердження позивачки щодо невідповідності договору позики вимогам закону, зокрема Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», через те, що предметом останнього є іноземна валюта.

       Вказаним Декретом визначено перелік операцій, які потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій та до нього не входять операції щодо надання позики в іноземній валюті фізичними особами один одному.

       Крім того, відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

       Відповідно до ч.ч.1,3,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

       Відповідно до ст.ст.6,627,628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

      Як передбачено ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

      Відповідно до ч.ч.1,2 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у  зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

       З урахуванням зазначених вище положень закону та умов укладеного між сторонами договору позики, визнання відповідачем ОСОБА_3 позову в частині суми боргу під час розгляду справи Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська, суд приходить до висновку, що положення договору не протирічать вимогам діючого законодавства, а волевиявлення сторін на створення правовідносин було двостороннє.

       В зв’язку з цим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, такими, що не грунтуються на законі та задоволенню не підлягають.

       На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6,202,203,533,627,628,629,1046,1047,1049 ЦК України, ст..65 СК України, ст.ст.10,11,31,58-61,88,169,212-215 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

       В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики –відмовити повністю.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.

       Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:ОСОБА_6