Справа № 2-а-806/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2011 року                                                                      м. Новоград-Волинський

Суддя Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області Савицька Л. Й., розглянувши у скороченому провадженні матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Новоград-Волинський Житомирської області про визнання причин  пропущеного строку для звернення до суду поважними, поновлення пропущеного строку, визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання суб’єкта владних повноважень нарахувати і виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як дитині війни з 01.01.2008 року по теперішній час та виплачувати її в подальшому, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Новоград-Волинського міськрайонного суду з вказаним позовом, в якому просить  поновити строк звернення до суду та визнати причини пропущення строку поважними; визнати діяння (бездіяльність, відмову) відповідача щодо нарахування і виплати несплаченої йому державної соціальної допомоги як дитині війни (30% надбавки до пенсії) з 01.01.2006 року по теперішній час протиправними; зобов’язати відповідача протягом 5-ти календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності нарахувати та виплатити у повному обсязі йому як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку, що передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2008 року по теперішній час, що складає 4 290,90 грн., а також нарахувати і виплачувати 30% надбавку до пенсії як дитині війни у повному розмірі в подальшому; стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він є дитиною війни. Зазначає, що Конституційний суд України цілою низкою преюдиціальних рішень (№6-рп/2007 від 09.07.2007 року по справі №1-29/2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008 року по справі №1-28/2008) визнав дії держави щодо порушення його права на виплату 30% надбавки до пенсії неконституційними, а своїм останнім рішенням №26-рп/08 від 27.11.008 року по справі №1-37/08 офіційно розтлумачив Кабінету Міністрів, що законами про державний бюджет не можна вносити зміни до чинних законів, які порушують гарантовані Конституцією України права людини.

В запереченні відповідач позовні вимоги не визнав та вказав про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, вказав, що забезпечення державних соціальних гарантій передбачений Законом України «Про соціальний захист дітей війни»здійснюється за рахунок Державного бюджету України, однак згідно чинного законодавства кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України. Крім того, вказує, що Управління Пенсійного фонду України в м. Новоград-Волинський не має окремого розрахункового рахунку для виплати доплат згідно вищевказаного закону. Зазначив, що за період з початку 2008 року по теперішній час позивач отримує надбавку в розмірах, визначених ч.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», посилається на відсутність законодавчого врегулювання розміру мінімальної пенсії за віком для обчислення доплати за статусом діти війни. При цьому, відповідач не оспорював факт наявності у позивача статусу «дитини війни».   

Так як предметом позову є нарахування та виплата підвищення до пенсії, в силу п. 2 ч. 1 ст.183-2 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку скороченого провадження.            

Ухвалою судді Новоград-Волинського міськрайонного суду від 07 квітня 2011 року позовні вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити у повному обсязі йому як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку, що передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01.01.2008 року по теперішній час, що складає 4 290,90 грн., а також нарахувати і виплачувати 30% надбавку до пенсії як дитині війни у повному розмірі в подальшому за період з 01 січня 2008 року по 04 жовтня 2010 року залишено без розгляду.

Вивчення матеріалів справи та оцінка повідомлених сторонами обставин, є підставою для висновку про часткове задоволення  позову з таких підстав.    

Судом встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в УПФУ, має статус дитини війни у розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».        

Відповідно до ст. 6 цього Закону в редакції від 18.11.2004 р. (далі - Закон № 2195-ІV), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.    

Таке підвищення до пенсії в період  заявлених позовних вимог позивач отримував щомісячно у розмірі, встановленому п. 8 постанови КМ України № 530 від 28.05.2008 р. «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».  Разом з тим, протягом заявлених позовних вимог дія ст. 6 Закону № 2195-ІV (в редакції від 22.05.2008 р.) не зупинялась, її редакція змін не зазнавала, тому вона підлягала застосуванню при обчисленні пенсії позивачу.    

Розмір такого підвищення, визначений п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», не міг бути застосованим через суперечність положенням Закону  № 2195-ІV, норми якого мають вищу юридичну силу.

Законодавча невизначеність механізму вирахування мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-ІV, наявність якої констатував в п. 3.2 ухвали № 27-у/2009 від 19.05.2009 р. Конституційний Суд України, не є перешкодою для вирішення спору, оскільки в силу ч. 4 ст. 8 КАС України заборонена відмова у розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності  законодавства, яке  регулює спірні відносини.    

На підставі ч. 7 ст. 9 КАС  України до правовідносин сторін за аналогією закону слід застосувати загальні норми щодо мінімального розміру пенсії за віком, які в даному випадку містяться лише у Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»( далі –Закон N1058-IV ), ч. 1 ст. 28 якого мінімальна  пенсія за віком була встановлена на рівні розміру прожиткового мінімуму для осіб, які  втратили працездатність, визначеного законом.    

Положення ч. 3 ст. 28 цього Закону не є перешкодою для такого розрахунку, через відсутність іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір.    

Таким чином, протягом заявлених позовних вимог позивачу мав бути визначений розмір підвищення до пенсії виходячи з 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону N1058-IV, а зворотне свідчить про порушення його права на державну соціальну підтримку дітей війни, гарантовану Законом №2195-ІV.   
           При цьому, якщо чинне правове регулювання передбачає виплату певних надбавок, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні закони є чинними, а також посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, про що зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 р. по справі «Кечко проти України», тому відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для відмови у виплаті соціальних гарантій, передбачених Законом №2195-ІV.    

Виходячи з наведеного, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог і відновити порушені права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності УПФУ в частині не проведення нарахування та виплати йому підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України   № 2195-ІV з 05 жовтня 2010 року по 06 травня 2011 року, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону № 2195-ІV, зобов’язавши суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити недоотримані суми такого підвищення з 05 жовтня 2010 року по 06 травня 2011 року, тобто по день вирішення справи, а в частині позовних вимог про встановлення обов’язку здійснення таких виплат в подальшому - відмовити, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання в сфері публічно-правових відносин має завданням захисту прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи від наявних порушень з боку суб’єкта владних повноважень, а не від їх припущення у  майбутньому. Крім того, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу недоплачену суму підвищення пенсії в конкретно визначеному розмірі не підлягають задоволенню, оскільки питання про розрахунок розміру такого роду виплат відносяться до компетенції Управління Пенсійного фонду.

За правилами  ч. ч. 1, 3 ст. 94 КАС України підлягають присудженню з Державного бюджету України на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 8-9, 183-2 КАС України, суд     

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.    

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в м. Новоград-Волинський Житомирської області в частині не проведення нарахування і виплат ОСОБА_1 підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 05 жовтня 2010 року по 06 травня 2011 року.    

3. Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в м. Новоград-Волинський Житомирської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни із розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»і провести виплату недоплачених сум пенсії за період з 05 жовтня 2010 року по 06 травня 2011 року.  

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 грн. 40 коп. в рахунок повернення судового збору.    

6. Постанова підлягає негайному виконанню відповідачем –у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського  апеляційного адміністративного суду через Новоград-Волинський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з моменту отримання копії постанови.                    

Постанова  суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі  подання  апеляційної скарги постанова,  якщо її не скасовано,  набирає законної  сили після закінчення розгляду справи апеляційним судом.

Головуюча                                                                  Л.Й. Савицька