АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2702/2011 Головуючий у 1-й інстанції:Козлової Н. Ю.
Суддя-доповідач: Кухар С.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого - судді: Спас О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Крилової О.В.
при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2011 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк" в особі Регіонального відділення АТ „ОТІЇ Банк" в м. Запоріжжі про визнання недійсним договору поруки та договору іпотеки.
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна»(правонаступником якого є АТ «ОТП Банк»), був укладений Кредитний Договір № МL-200/595/200, за яким вона отримала кредит в сумі 51000 доларів США на умовах плаваючої процентної ставки визначеної на момент підписання 13,49 % (7,5 FIDR + 5,99 фіксований відсоток). З 1 вересня 2008 року відповідач в односторонньому порядку змінив умови договору підвищивши розмір процентної ставки на 2,5%. Вважають такі дії відповідача незаконними і просили визнати недійсним пункт 3 частини 1 та пункт 1.4. частини 2 кредитного договору № МL-200/595/200 від 25 вересня 2006 року, визнати недійсними Договір поруки № СGМL-200/595/2006 від 25 вересня 2006 року, договір іпотеки № РМL-200/595/2006 від 25 вересня 2006 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просять його скасувати, та ухвалити нове яким задовольнити їх позов в повному обсязі, та покласти на відповідача судові витрати.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між усіма учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції застосував вірно норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Доводи апеляційної скарги полягають у висловленні загальної незгоди позивача з оцінкою судом першої інстанції доказів у справі та особисте тлумачення ним умов договорів. Виходячи з цих доводів судова колегія, діючи відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, не вбачає наявності обставин, якими б підтверджувалися вимоги апеляційної скарги.
Як вбачається з умов кредитного договору, укладеного 25 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та банком пунктом 1.4 частини 2 договору порядок нарахування процентної ставки, процентів за користування кредитом був відомий позивачці, оскільки вона своїм підписом засвідчила свою згоду на використання плаваючої процентної ставки на умовах визначених договором.
В зв’язку з цим підписуючи кредитний договір позивачка висловила свою згоду зі змістом кожного з пунктів його.
Так, з пункту 3 частини 1 вище вказаного кредитного договору вбачається, що сторони домовились при підписанні договору про те, що за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка. В тому же пункті вказано на те, що в залежності від змін вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR (процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору ) може змінюватись Банком ( збільшуватись чи зменшуватись ) в порядку передбаченому цим договором. Інформація щодо даних змін являється публічною і загальнодоступною. Таким чином зміни розміру ставки FIDR не являється зміною процентної ставки в односторонньому порядку, а являється зміною розміру ставки, що прямо передбачено умовами двостороннього кредитного договору.
Посилання позивачки на те, що процентна ставка по кредитному договору підписаного сторонами була безпідставно змінена з 1 вересня 2008 року також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки згідно до умов вказаного договору, а саме до пункту 1.4.1.1.5, плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов кредитного договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11\12 місячного періоду дії попередньої плаваючої процентної ставки і визначається із ставок FIDR (фактично діюча на дату коригування ) плюс фіксований відсоток, тобто 5,99%.
Підписуючи спірний договір, позивач не був позбавлений права ознайомлення з його змістом та умовами, зокрема з формою кредитування з описом відмінностей зобов'язань споживача, орієнтовної сукупної вартості кредиту в гривні, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування, визначення розміру процентної ставки та ін. Доказів, що відповідач цьому заважав суду не надано, а підпис позивача під договором говорить про добровільну згоду позивача з усіма його умовами і з тим, що він має достатню на час підписання інформацію щодо отримання кредиту.
Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи з презумпції свободи договору та паритету сторін у визначенні умов договору та у відсутність передбачених законом підстав, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
В силу ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.
Вирішуючи спір на користь відповідача в частині вимог про визнання недійсними частини пунктів основного зобов’язання, суд першої інстанції правомірно не встановив підстав для визнання недійсним договорів, укладених в забезпечення цього зобов’язання.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: