ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
21.09.06 Справа № 5/32-19/10А
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Процик Т.С.
Галушко Н.А.
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова, м.Львів № 18433/10-010 від 02.08.2006р.
на постанову Господарського суду Львівської області від 14.07.2006р.
у справі № 5/32-19/10А
за позовом Дочірнього підприємства „Атера-буд” товариства з обмеженою відповідальністю „Атера”, м.Львів
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова, м.Львів
про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2004р. № 0005012320/1/24569, від 13.10.2004р. № 0005012320/2/26156
За участю представників сторін:
від позивача: Шабуцька О.М., Попова Н.В. –представники.
від відповідача: Мельничук В.А. –головний державний податковий інспектор.
Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.ст.49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заяв про відвід суддів не поступало.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Львівської області від 14.07.2006р. у справі № 5/32-19/10А задоволено позов Дочірнього підприємства „Атера-буд” товариства з обмеженою відповідальністю „Атера”, м.Львів до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова, м.Львів та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.09.2004р. № 0005012320/1/24569 та від 13.10.2004р. № 0005012320/2/26156.
Постанова місцевого господарського суду мотивована нормами Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією 1930р., пп.1.22.1 п.1.22, п.1.23 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.217 ЦК УРСР та тим, що у позивача відсутні правові підстави включати суму заборгованості за не погашеними векселями в якості безповоротної фінансової допомоги до валових доходів; щодо заборгованість по поставці товарів, то така погашена договірними сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, і не може бути кваліфікована як вартість безоплатно даних товарів та включена до валових доходів позивача.
Скаржник, відповідач у справі, з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивач у запереченні на апеляційну скаргу та представник позивача у судовому засіданні проти вимог і доводів апеляційної скарги заперечив, просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.09.2006р.
Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, доводи позивача, наведені у запереченні на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, відповідачем в період з 29.09.2003р. по 24.12.2003р. було проведено комплексну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ДП "Атера-Буд" за період з 31.04.2002р. по 30.06.2003р., за наслідками якої складено Акт від 24.12.2003р. № 2506/2482/23-220/30538797 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2003р. № 12320/0/30815, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 356166,98 грн. За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 24.09.2004р. № 00050112320/1/24569 на суму 356076,98 грн. та від 13.10.2004р. № 0005012320/2 на суму 144211,00 грн.
Як вбачається з акту перевірки від 24.12.2003р. № 2506/2482/23-220/3053879, позивач протягом вересня-грудня 1999 року придбав товарно-матеріальні цінності у ПП "Променергоресурс" на суму 604986,49 грн., ПП "Дуда" на суму 113736,00 грн., ПП "Коріс 2000" на суму 120672,00 грн., ПП "Західторг" на суму 8382,00 грн. На отриманий товар вищезгаданим постачальникам було видано прості векселі відповідно: ПП "Променергоресурс" від 03.01.2000р. за № 733255692364, № 733255692363, № 733255692362, № 733255692361, № 733255692360 на суму 502183,79 грн.; ПП "Дуда" від 12.01.2000р. за № 733255692366 на суму 130404,00 грн.; ПП "Коріс 2000" від 12.01.2000р. за № 733255692365 на суму 109672,00 та ПП "Західторг" від 13.06.2000р. за № 733255693420 на суму 8383,00 грн. Посилаючись в акті перевірки на ст.8 Закону України "Про обіг векселів в Україні" та на ст.173 Інструкцій "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994р. № 18/5, зареєстрованого в Мін'юсті 07.07.1994р. № 152/361, відповідач вважає, що вказані вище векселі мали бути опротестовані нотаріально. Також, посилаючись на ст.ст.23,34 Женевської Конвенції від 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, податковий орган вважає, що згадані векселі повинні були бути пред'явлені їх отримувачем до платежу протягом 1 року від дати їх складання. Станом на 01.07.2003р. відповідно до оборотно-сальдової відомості за II квартал 2003р.- вищезгадані векселі на суму 850641,49 не були пред'явлені до оплати. Відповідач вважає цю суму безповоротною фінансовою допомогою для позивача, застосовуючи п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", посилаючись на те, що сума заборгованості за вказаними векселями не була стягнута після закінчення строку позовної давності, встановленого ст.71 ЦК УРСР.
Такі висновки відповідача є помилковими та спростовуються наступним.
Поняття безповоротної фінансової допомоги визначено в пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно до цієї норми безповоротною фінансовою допомогою є:
- сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
- сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;
- сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;
- основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);
- сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Заборгованість позивача по оплаті виданих векселів не підпадає під жодне з вищевказаних визначень.
Відповідно до ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Строки позовної давності встановлено ст.70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією 1930р. Відповідно до цієї норми закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Умови щодо строків позовної давності, згідно з ст.77 Уніфікованого закону, застосовуються також щодо простих векселів. Статтею 53 Уніфікованого закону передбачено, що після закінчення строків, встановленого для пред'явлення векселя зі строком платежу за пред'явленням, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, проти векселедавця і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта.
Згідно з ст.78 Уніфікованого закону векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як і акцептант за переказним векселем. Таким чином, строк позовної давності для звернення з позовом до векселедавця простого векселя становить три роки з моменту настання строку платежу. Посилання відповідача на необхідність опротестування векселів не можуть братися до уваги, оскільки перебіг строку позовної давності не залежить від опротестування векселя.
Відповідно до ст.34 Уніфікованого Закону переказний та простий вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Таким чином, строк пред'явлення для платежу та оплати виданих позивачем векселів закінчився, відповідно 03.01.2001р., 12.01.2001р. та 13.06.2001р. Закінчення строку позовної давності за цими векселями припадає на 03.01.2004р., 12.01.2004р. та 13.06.2004р. відповідно.
Твердження скаржника про те, що оскільки ПП "Променергоресурс", ПП "Дуда", ПП "Західторг" ліквідовані, а відповідно до ст.223 ЦК УРСР зобов”язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), сума боргу за вказаними векселями відповідно до пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” підлягала включенню до валових доходів, є помилковим і не може прийматись до уваги з огляду наступне.
Згідно з ст.77 Уніфікованого закону до простого векселя застосовується також постанова, яка стосується індосаменту, що означає, що вказані векселі протягом строку позовної давності, який на момент перевірки ще не сплив, могли знаходитися в будь-якого векселедержателя, і в будь-який момент могли бути пред'явлені векселедавцю до погашення.
З матеріалів справи вбачається, що векселі, видані ПП "Променергоресурс" - 03.01.2000р., ПП "Дуда" - 12.01.2000р., ПП "Коріс 2000" - 12.01.2000р., та ПП "Західторг" - 13.06.2000р. ПП "Променергоресурс" ліквідовано 21.04.2003р., ПП "Дуда" ліквідовано 20.09.2000р., ПП "Західторг" ліквідовано 31.01.2001р.
Згідно з ст.16 Уніфікованого Закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів. З цього випливає, що за період часу, який пройшов між отриманням вказаних векселів в якості оплати за отриманий товар і ліквідацією вищезазначених підприємств, векселі могли бути передані іншим векселедержателям шляхом індосаменту або цесії, про що позивач не знав і не міг знати, і нові векселедержателі виданих позивачем векселів в період проведення перевірки не втратили права на стягнення суми вексельної заборгованості в судовому порядку.
Таким чином у позивача відсутні правові підстави включати суму заборгованості за вказаними векселями до валових доходів.
Вказане в сукупності свідчить про неправомірність висновку відповідача щодо не включення позивачем до валових доходів 850641,49 грн. суми, на яку видано та не оплачено векселі за отриманий товар, як безповоротної фінансової допомоги відповідно до пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Матеріалами справи, зокрема актом перевірки також встановлено, що між позивачем та ВВ "Інструмент" ПП "Імпалс" було укладено Договір № Л-11/01 від 02.09.1999р. про купівлю-продаж товарно-матеріальних цінностей на суму 107706,37 грн., в якому позивач є покупцем. Товарно-матеріальні цінності було поставлено згідно з накладними № 4003, № 102, № 25, № 287, № 24, № 29, № 33. В той самий період між позивачем та ВВ "Інструмент" ПП "Імпалс" було укладено ще один Договір № К-Ш/01 від 07.09.1999р. про купівлю-продаж товарно-матеріальних цінностей на суму 110768,97 грн., в якому позивач є продавцем. ТМЦ було поставлено згідно з накладними № 8, № 48, № 9, № 24. З цього вбачається існування однорідного зустрічного зобов'язання між сторонами договорів.
На підставі ст.217 ЦК УРСР, чинного на час здійснення операції, та відповідно до листа від 08.01.2001р. № 08/01-01 ДП "Атера-Буд" до ВВ "Інструмент" ПП "Імпалс" між підприємствами було припинено однорідне зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог по оплаті товарів. Кінцеве сальдо розрахунків склало 3062,60 грн. на користь ВВ "Інструмент" ПП "Імпалс", що стверджується також карткою бухгалтерського обліку за 4 квартал 2000р., наявною в матеріалах справи.
Дану операцію відповідач помилково вважає безоплатно наданими товарами з посиланням на п.1.23 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості.
В договорах між позивачем та ВВ "Інтрумент" ПП "Імпалс" в п.1.1 зазначено: "Продавець продає, а Покупець приймає і оплачує" Загальна сума Договору відображена в п.1.2 ст.1 Договору, умови оплати - в п.2.1 ст.2 Договору "Умови оплати". Вказане свідчить про те, що договори є оплатними. Стаття 217 ЦК УРСР передбачає можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги, що і було здійснено договірними сторонами. Крім того, відповідач оцінюючи дану операцію взяв до уваги лише кредитове сальдо та не врахував дебетового.
Покликання скаржника у даному випадку на підтвердження правомірності висновку про не включення до складу валових доходів вартості отриманих та неоплачених товарів від ВВ "Інтрумент" ПП "Імпалс" в сумі 110768,97 грн. на ст.223 ЦК УРСР, відповідно до якої зобов”язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), так як держана реєстрація ВВ "Інтрумент" ПП "Імпалс" скасована, не заслуговує на увагу, оскільки, як стверджує скаржник в апеляційні скарзі, згідно з листом ДПІ у Луцькому районі Волинської області від 28.11.2003р. № 7163/23-103-8 державну реєстрацію ВВ "Інтрумент" ПП "Імпалс" скасовано 15.08.2002р., а угоди з позивачем укладались в 1999р. і були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог в 2001р.
Таким чином, оскільки заборгованість по поставці товарів між договірними сторонами була погашена шляхом взаємо зарахування, посилання відповідача на пп.1.23 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та твердження про порушення позивачем пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 цього ж Закону є безпідставними.
З огляду на викладене в сукупності, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову та скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 24.09.2004р. № 0005012320/1/24569 та від 13.10.2004р. № 0005012320/2/26156 про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток, як таких що не ґрунтуються на законодавстві та фактичних обставинах справи. А отже, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови місцевого господарського суду.
Тому керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
Постанову Господарського суду Львівської області від 14.07.2006р. у справі № 5/32-19/10А залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Галушко Н.А.