ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" квітня 2011 р. Справа № 2a-1089/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Главача І.А.,
за участю секретаря судового засідання Зарицької Н.М.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1,
від відповідача: Кудла О.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до відповідача: Долинської об’єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000301720/0 від 21.03.2011 року ,-
ВСТАНОВИВ:
30.03.2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Долинської об’єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області про скасування податкового повідомлення-рішення за № 0000301720/0 від 21.03.2011 року.
Позовні вимоги мотивував тим, що відповідач протиправно, в порушення приписів ст.7 ЗУ “Про податок на додану вартість” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, безпідставно, оскаржуваним повідомленням-рішенням зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2010 року в розмірі 4 903,00 гривень.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що позивачем оскаржується податкове повідомлення-рішення за № 0000301720/0 від 21.03.2011 року. Вважає його протиправним, так як не погоджується із зафіксованим в акті перевірки висновками Долинської об’єднаної державної податкової інспекції щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, зокрема, вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4. п.п7.7.1 п.7.7. ст.7 ЗУ “Про податок на додану вартість”. Вказав, що суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 4 903,00 грн. сформовано з сум податкового кредиту за попередній звітний період, внаслідок утворення від’ємного значення зобов’язань з сплати податку на додану вартість в листопаді 2010 року, що утворена за наслідками господарських операцій по сплаті цього податку в ціні придбаних запчастин та будівельних матеріалів, які були використані для ремонту транспортних засобів, якими він здійснює свою підприємницьку діяльність та ремонту приміщення магазину і перукарні, де позивач також здійснює господарську діяльність.
Представник відповідача позов не визнала, подала письмове заперечення проти заявлених позовних вимог, мотивоване тим, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені за придбані запчастини для власних вантажних автомобілів та сплачені на придбання будівельних матеріалів для ремонту будівлі магазину і перукарні, оскільки ним не вівся податковий облік, використання власного майна для здійснення підприємницької діяльності є одним із способів розпорядження майном фізичної особи, а чинним законодавством не передбачено можливості вважати майно, що перебуває у власності фізичної особи, основними фондами суб’єкта господарювання, якщо громадянин зареєстрований підприємцем. Також представник відповідача вказала, що позивачем не підтверджено формування від’ємного значення податку на додану вартість, податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами та не підтверджено використання придбаних товарів в своїй господарській діяльності. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, просила в задоволенні позову відмовити.
Вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні та подані докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 22.01.1999 року зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області як фізична особа-підприємець та 19.04.1999 року взятий на податковий облік як платник податків Долинською об’єднаною державною податковою інспекцією, з 28.10.2003 року зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що видано свідоцтво за № 65930609, здійснює підприємницьку діяльність, в тому числі автомобільного вантажного перевізника на підставі ліцензії серії АВ за № 352719 від 04.09.2007 року.
З матеріалів справи вбачається, що з 15.03.2011 року по 18.03.2011 року працівниками Долинської об’єднаної державної податкової інспекції проведено позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 32 662,00 грн. за грудень 2010 року на розрахунковий рахунок, яка виникла за рахунок від’ємного значення ПДВ, що декларувалось в період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року.
За результатами перевірки складено акт за № 501/171/НОМЕР_1 від 18.03.2011 року, в якому зафіксовано порушення вимог п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за грудень 2010 року на суму 4 903,00 грн.
На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000301720/0 від 21.03.2011 року, згідно якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 зменшено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за грудень 2010 року на суму 4 903,00 грн.
Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за грудень 2010 року на суму 4 903,00 грн., слугував висновок податкового органу про те, що ОСОБА_3, будучи суб’єктом підприємницької діяльності, протиправно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за листопад 2010 року за придбані ним запчастини до транспортних засобів та будівельні матеріали, призначені для ремонту магазину і перукарні, які не відносилися до складу валових витрат, та не використовувалися у оподатковуваних операціях, оскільки є власністю фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця ОСОБА_3. А тому у відповідності до вимог п.п. 7.4.4. п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за вказаний період.
Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Судом встановлено, що позивачем в період який підлягав перевірці здійснювалось використання в своїй підприємницькій діяльності транспортні засоби та причепи Volvo FH 12 державний номерний знак НОМЕР_2 (вантажний транспортний засіб); Krone SDP27 державний номерний знак НОМЕР_3 (причіп); Volvo FH 12 державний номерний знак НОМЕР_2 (вантажний транспортний засіб); Krone SDP27 державний номерний знак НОМЕР_4 (причіп); Volvo FH 12 державний номерний знак НОМЕР_5 (вантажний транспортний засіб); Schmitz So1 державний номерний знак НОМЕР_6 (причіп); Volvo FH 440 державний номерний знак НОМЕР_7 (сідловий тягач-Е); Krone SDP27 державний номерний знак НОМЕР_8 (н/причіп бортовий-Е); Volvo FH 440 державний номерний знак НОМЕР_9 (сідловий тягач-Е); Krone SDP27 державний номерний знак НОМЕР_10 (н/причіп бортовий-Е); Volvo FH 12 державний номерний знак НОМЕР_11 (вантажний транспортний засіб); KOGEL S 24 державний номерний знак НОМЕР_12 (причіп); Volvo FH4ХТ державний номерний знак НОМЕР_13 (вантажний транспортний засіб); Krone SDP27 державний номерний знак НОМЕР_14 (причіп); Volvo FH4ХТ державний номерний знак НОМЕР_15 (вантажний транспортний засіб); Krone SDP27 державний номерний знак НОМЕР_16 (причіп); Volvo FH4ХТ державний номерний знак НОМЕР_17 (вантажний транспортний засіб); Krone SDP27 державний номерний знак НОМЕР_18 (причіп); MAN 19.464 державний номерний знак НОМЕР_24 (вантажний транспортний засіб); Schwarzmuller державний номерний знак НОМЕР_23; Volvo FH4Х2Т державний номерний знак НОМЕР_19 (сідловий тягач-Е); Krone SDP 24 державний номерний знак НОМЕР_20 (н/причіп бортовий-Е) - (далі –транспортні засоби).
Також судом встановлено, що для здійснення своєї підприємницької діяльності позивачем використовується будівля магазину та перукарні, яка знаходиться за адресою: вул.Січових Стрільців (Червоноармійська) № 8 “а”, м. Болехів, Івано-Франківська область та належить позивачу на праві приватної власності (далі будівля).
Відповідно до ст.2, ч.1 ст.318 Цивільного кодексу України суб’єктами права власності є Український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Частиною 1 статті 320 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до статті 325 Цивільного кодексу України суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
Відповідно до ч.2 ст.128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Суд зазначає, що суб’єктом права власності визнається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичної особи, і водночас законодавчо не відокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа-підприємець.
У відповідності до вимог п.6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції (далі - підрозділи Державтоінспекції). Транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами. Тобто, реєстрації автомобілів за фізичною особою - підприємцем не передбачено.
Аналогічно, ЗУ “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України за №7/5 від 07.02.2002 року встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється лише за юридичними та фізичними особами, тобто реєстрація магазину за фізичною особою –підприємцем не передбачена.
Судом встановлено, що позивач здійснює підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця серії № НОМЕР_21 від 22.01.1999 року, а також здійснює ліцензійну діяльність автомобільного перевізника на підставі ліцензії серії НОМЕР_22 виданої Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України “Про автомобільний транспорт”. На всі транспортні засоби, які використовуються позивачем у господарській діяльності на дозволених видах робіт відповідно ліцензії, останнім отримані ліцензійні картки. Всі ці транспортні засоби відповідно до свідоцтв про реєстрацію, виданих Калуського ВРЕР УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області зареєстровані за позивачем. Також у власності позивача перебуває будівля магазину та перукарні, що знаходиться за адресою: вул.Січових Стрільців (Червоноармійська) № 8 “а”, м. Болехів, Івано-Франківська область.
Крім того, в особливих примітках графи S.2 свідоцтва про реєстрацію даних транспортних засобів зазначено –фізична особа-підприємець.
Таким чином, висновки податкової інспекції про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не є суб’єктом права власності на транспортні засоби та на будівлю магазину і перукарні, оскільки останні зареєстровані на нього як на фізичну особу, не відповідають нормам діючого законодавства.
Судом також встановлено, що під час здійснення підприємницької діяльності позивачем у листопаді 2010 року придбано запчастини для проведення ремонту транспортних засобів та будівельні матеріали для проведення поточного ремонту будівлі.
Так, 10.11.2010 року та 15.11.2010 року позивачем у ТзОВ «Фара-І»придбано рідину омивач ARKTIK SW-80 *C та запчастини для транспортних засобів (пневморессору Blacktech) на суму 194,00 грн. (ПДВ 32,33грн.) та 710,00 грн. (ПДВ 118,33 грн.) відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних № 02/1110003 та № 02/1115003; 15.11.2010 року позивачем у ПП «Ерма»придбано запчастини для транспортних засобів (АКБ 6СТ-190 Аз) на суму 2 800,00 грн. (ПДВ 466,67 грн.), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією податкової накладної № 921; 19.11.2010 року позивачем у ТзОВ «Терекс»придбано запчастини для транспортних засобів (шини) на суму 7 000,00 грн. (ПДВ 1 166,67 грн.), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією податкової накладної № 00007062; 19.11.2010 року ТзОВ «ЛОСТ Лтд»провело ремонт належних позивачу транспортних засобів (ремонт тенту), вартість яких становила 382,80 грн. (ПДВ 63,80 грн.), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією податкової накладної № 197-в; 29.11.2010 року позивачем у ТзОВ «Інтертрансгруп»ЛФ ТзОВ «Інтертрансгруп»придбано запчастини для транспортних засобів (автошини) на суму 11 060,00 грн. (ПДВ 1 843,33 грн.), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією податкової накладної № 2114/1.
Крім того, 09.11.2010 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у ПП ОСОБА_4 придбано будівельні матеріали на суму 2 051,00 грн. (ПДВ 341,83 грн.), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією податкової накладної № 254; 11.11.2010 року та 19.11.2010 року позивачем у ТзОВ «Епіцентр К» придбано будівельні матеріали на суму 2 579,83 грн. (ПДВ 429,97 грн.) та 2 642,68 грн. (ПДВ 440,45 грн.) відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних № 001950905 та № 002033705.
В судовому засіданні встановлено, що позивачем з метою бюджетного відшкодування сум ПДВ за листопад 2010 року до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року включено суму ПДВ в розмірі 4 903,00 грн., яка була сплачена ним у зв’язку з придбанням у листопаді 2010 року запчастин для проведення ремонту транспортних засобів та будівельних матеріалів для проведення поточного ремонту будівлі.
Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до державного бюджету України або відшкодуванню з нього (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків регламентовано ЗУ “Про податок на додану вартість” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 ЗУ “Про податок на додану вартість” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Абзацом 1 п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту..
Як було уже встановлено судом, позивачем включені до бюджетного відшкодування за грудень 2010 року суми податку на додану вартість, сплачені ним у зв’язку з придбанням запчастин для проведення ремонту транспортних засобів та будівельних матеріалів для проведення поточного ремонту будівлі у листопаді 2010 року, що підтверджені податковими накладними.
Згідно абзацу 4 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 ЗУ “Про податок на додану вартість” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Таким чином, Законом України “Про податок на додану вартість” встановлено право включення до податкового кредиту протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Досліджуючи питання придбання запчастин для транспортних засобів та будівельних матеріалів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку судом встановлено, що всі придбані запчастини використані та встановлені на транспортні засоби позивача, які у відповідності до ліцензії використовуються позивачем для надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом, а будівельні матеріали використані для поточного ремонту будівлі магазину, перукарні, де також здійснює свою підприємницьку діяльність позивач.
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи належним чином завіреними актами списання запчастин та експлуатаційних матеріалів, в яких зазначено хто і коли проводив виконання робіт по встановленню запчастин та поточного ремонту будівлі.
Підставою для зменшення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість податковим органом визначено відсутність у позивача права відносити до витрат пов’язаних з отриманням доходів та формування податкового кредиту у зв’язку з тим, що позивач не веде бухгалтерський облік балансової вартості груп основних фондів та згідно з положенням бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року за № 92, не нараховує амортизацію, тому не може включати в валові витрати суми за придбані запасні частини та ремонт будівлі, які є його власністю як фізичної особи, а не суб’єкта господарювання.
Зазначені підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд вважає невірними та такими, що не відповідають вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 ЗУ “Про систему оподаткування” в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлення та скасування податків та зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими селищними, міськими радами відповідно до цього закону, інших законів про оподаткування.
Статтею 14 вищезазначеного Закону встановлено, що до загальнодержавних податків у тому числі віднесено податок на додану вартість (пункт 1), податок на доходи фізичних осіб (пункт 4).
Платники податку з доходів фізичних осіб, об'єкти оподаткування, порядок сплати податку на доходи фізичних осіб визначено Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”. Пунктом 22.10 прикінцевих положень Закону № 889-ІV визнано таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”від 26 грудня 1992 року № 13-92, крім розділу ІV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12. статті 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності.
Таким чином, ЗУ “Про систему оподаткування” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено податок з доходів фізичних осіб, який справляється в порядку передбаченому спеціальним Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Відповідно до статті 13 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Пунктом 5.1 ст.5 ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
У відповідності до вимог п.5.2 ст.5 зазначеного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.2 - 5.7 цієї статті.
Фізична особа –підприємець не є платником податку на прибуток, не має обов’язку вести бухгалтерський облік, тому формує витрати тільки згідно з переліком статті 5 “Валові витрати”зазначеного Закону та не здійснює формування валових витрат за статтею 8 “Амортизація”цього ж закону. Відсутність обов’язку вести бухгалтерський облік і обов’язку обліковувати основні засоби, що використовуються для ведення господарської діяльності підприємця –фізичної особи не може бути перешкодою для включення до складу валових витрат сум грошових коштів сплачених за закупівлю запчастин та проведеного ремонту транспортних засобів, що використовуються таким підприємцем при провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України “Про автомобільний транспорт”.
Як наслідок, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем 4 903,00 грн. податку на додану вартість до складу податкового кредиту податку на додану вартість за грудень 2010 року.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про те, що податкове повідомлення-рішення за № 0000301720/0 від 21.03.2011 року, про зменшення приватному підприємцю –фізичній особі ОСОБА_3 суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2010 року в розмірі 4 903,00 грн. є протиправними.
Стосовно судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею судові витрати з Державного бюджету України, а відтак на користь позивача підлягають стягненню 3,40 грн. судового збору.
За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
позов задовольнити повністю.
Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000301720/0 від 21.03.2011 року форми В1 про зменшення суми бюджетного відшкодування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 з податку на додану вартість за грудень 2010 року у розмірі 4 903 (чотири тисячі дев"ятсот три) гривень 00 копійок.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Главач І.А.
Постанова складена в повному обсязі 14.04.2011 року.