Справа № 2-2361/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 травня 2011 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                судді Шевченко Л. В.,

при секретареві          Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київської міської ради, треті особи: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, про визнання права власності на самочинне будівництво, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації про  визнання права власності на самочинне будівництво та виділення в натурі частини домоволодіння.

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 02.02.2011 позовні вимоги роз’єднанні у самостійні провадження.

Предметом даної справи є визнання права власності на самочинне будівництво. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є співвласником 3/8 частини домоволодіння АДРЕСА_1. Іншими співвласниками є ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Територія садиби прилегла до підніжжя стрімкого зсувонебезпечного схилу Совської балки. Задня стінка кухні одночасно виконувала функції підпірної стінки. Крім того, взаємне розміщення кухні та основної стінки будинку створювали «карман», в якому збиралися атмосферні опади. Основна стінка будинку була зроблена з дерева та обмазана вапном. За рахунок постійного контакту з вологою стан стінки був близький до аварійного, що загрожувало не тільки погіршенню та знищенню частини будинку, а і цілому домоволодінню.

У зв’язку із вказаними обставинами та погіршенням стану будинку, а також з метою усунення загрози зсувних явищ, забезпечення водовідведення атмосферних опадів, приведення будинку до придатного для життя стану позивачем було розпочато прибудову підпірних стінок власними силами та за власні кошти.

Після побудови підпірних стінок позивач розпочав реконструкцію будинку та здійснення прибудов.

Зроблені позивачем прибудови відносяться до самочинного будівництва та, на його думку, збудовані з дотриманням державних будівельних норм і не порушують права інших співвласників.

У зв’язку з цим позивач звернувся до суду і просить визнати за ним право власності на прибудови, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- веранду –9,5 кв.м, позначену у технічному паспорті 2-І, а6;

- коридор –1,0 кв.м –2-6, а5;

- кухню –11,6 кв.м –2-7, а5;

- убиральню –0,8 кв. м –2-8, а5;

- ванну –1,2 кв. м –2-9, а5.

А також споруди:

- убиральню –3,0 кв. м;

- сарай –8,6 кв. м.

Суд ухвалою від 14.03.2011 за згодою позивача замінив неналежного відповідача Солом’янську районну у м. Києві державну адміністрацію на належного – Київську міську раду.

Суд за клопотанням представника Київської міської ради ухвалою від 26.04.2011 залучив до участі у справі третіми особами Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві.

У судовому засіданні позивач та його представники підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у ньому.

Представник Київської міської ради проти позову заперечувала, посилаючись на те, спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка не надану ні у власність, ні у користування позивачеві та використовується без правовстановлюючих документів відповідно до ст. 125, 126 ЗК України. Позивачем не наданий сертифікат про відповідність збудованого об’єкту проектній документації, а також відсутні докази того, що Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві відмовила йому у видачі даного сертифікату. Крім того, відповідно до ст. 28, 29 Закону України «Про планування і забудову територій»для здійснення будівельних робіт з нового будівництва, реставрації, капітального ремонту необхідно розробити та погодити проектну документацію та отримати дозвіл на виконання будівельних робіт. Зазначені вимоги позивачем не виконані, тобто здійснено самочинне будівництво з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6, представник відповідача ОСОБА_3 –ОСОБА_7 проти позову заперечували, посилаючись на те, що ніякого відношення до здійснення самочинного будівництва, експлуатації частини будинку, що належить ОСОБА_1, вони не мають, тому не є належними відповідачами у цій справі.

Представники третіх осіб подали до суду письмові заперечення проти позову, у яких просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на безпідставність позовних вимог, та просили розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності:

-          ОСОБА_4 –1/4 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 18.05.1984 № 64-7888, за яким право власності йому перейшло від ОСОБА_8;

-          ОСОБА_1 –3/8 частини на підставі договору дарування, посвідченого Другою київською державною нотаріальною конторою 20.09.1997 № 3-5974, за яким ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_1 вказану частину будинку;

-          ОСОБА_3 –3/24 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 21.12.1990 № 64-9449, за яким право власності їй перейшло від ОСОБА_10;

-          ОСОБА_2 - 3/24 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою київською державною нотаріальною конторою 21.12.1990 № 64-9449, за яким право власності йому перейшло від ОСОБА_10;

-          ОСОБА_2 - 3/24 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Дев’ятою київською державною нотаріальною конторою 24.01.2008 № 8-140 та договору про розподіл спадкового майна, посвідченого Дев’ятою київською державною нотаріальною конторою 24.01.2008 № 8-150, за якими право власності йому перейшло від ОСОБА_11.

У матеріалах технічної інвентаризації станом на 03.10.2007 міститься відмітка про самочинне будівництво, а саме: прибудови літ. а5, а6 та сарай літ. Н. У технічному паспорті вбиральня позначена літ. П. (а.с. 51-55).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Аналізуючи положення ч. 1 ст. 376 ЦК України можна виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об’єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об’єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об’єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.

Як встановлено судом і не заперечувалося позивачем, будівництво об’єктів зроблено ним без належного дозволу і належно затвердженого проекту для будівництва.

Отже, веранда ( 2-І, а6), коридор (2-6, а5), кухня ( 2-7, а5), убиральня (2-8, а5), ванна (2-9, а5), сарай (літ. Н) є самочинним будівництвом.

Вбиральня (літ. П) є тимчасовою будівлею та відповідно до ст. 181 ЦК України не є об’єктом нерухомого майна.

Згідно з п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127, не належать до самочинного будівництва зведення на земельній ділянці тимчасових будівель (навісів, альтанок, наметів, кіосків (крім малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності), накриття, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вигрібних ям, замощень, парканів тощо.

Вбиральня, як господарська будівля, є підсобною будівлею і складає з будинком одне ціле. Отже, позивач помилково вважає її самочинним будівництвом і безпідставно включив до предмету спору.

Самочинне будівництво являє собою правопорушення, яке полягає в порушенні норм земельного законодавства, що регулює надання земельної ділянки під будівництво, або містобудівних норм, що регулюють проектування й будівництво. Тому особа, що здійснила самочинне будівництво, не є законним власником.

Частиною 2 ст. 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); за особою –власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про основи містобудування»в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що  право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 90, 95 ЗК України лише власники і землекористувачі земельної ділянки мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 1301 від 04.10.1955 «Про висновки обміру земель в забудованих кварталах –Печерського, Кагановичського, Подільського, Дарницького, Жовтневого районів»вбачається, що за власниками будинку АДРЕСА_1 зареєстрована земельна ділянка в розмірі 1214 кв. м. (а.с. 56-58).

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки від 06.11.2007 у користуванні сторін знаходиться земельна ділянка площею 1123,21 кв. м, тобто саме такий розмір земельної ділянки є фактично (а.с. 61).

Згідно з листом Головного управління земельних ресурсів № 07-05/3143 від 02.02.2007 в автоматизованій системі ПК «Кадастр»зареєстрована земельна ділянка на АДРЕСА_1 за ОСОБА_11 на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування. Документи, що посвідчують право власності на землю чи право користування землею, визначені чинним законодавством, за вищевказаною земельною ділянкою в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані (а.с. 62).

Хоч і до сторін перейшло право користування земельною ділянкою в порядку спадкування або в порядку ст. 30 ЗК України 1990 року від попередніх землекористувачів, проте на сьогоднішній день земельна ділянка ними не переоформлена, не отримані правовстановлюючі документи на неї, не здійснена її державна реєстрація, не визначено її цільове призначення.

Крім того, як вбачається з Плану зйомки будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1, зробленого КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі», частина будинку № 80, зокрема та, яка місить самочинні прибудови, виходить за межі земельної ділянки згідно інвентаризації з бази даних Головного управління земельних ресурсів (а.с. 59).

З огляду на викладене відсутні підстави, передбачені ст. 376 ЦК України, щодо визнання права власності на самочинне будівництво.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи містобудування» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється. 

До 01.01.2009 був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів затверджений постановою Кабінету Міністрів України  від 22.09.2004 № 1243, яким визначалися основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва.

З січня 2009 року механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів встановлено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 923.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 «Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівельний контроль»визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд  з питань будівництва містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція та її територіальні органи та беруть участь у встановленому порядку в роботі комісій з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, а також у розслідуванні причин аварій на будівництві.

Як вбачається із заперечення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві у встановленому порядку об’єкти нерухомості Інспекцією в експлуатацію не приймалися.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач використовує судовий порядок визнання права власності на самочинне будівництво для того, щоб не дотримуватися встановленого порядку одержання дозволу на будівництво та іншої дозвільної документації.

Так, як стверджує сам позивач прибудови ним були здійснені приблизно у 1999-2000 роках. З того часу ним не вчинялося жодних дій щодо отримання проектно-дозвільної документації, введення в експлуатацію тощо.

Лише 28.12.2010 позивач звернувся до некомпетентного органу з цього питання –Солом’янської районної державної адміністрації щодо отримання дозволу на введення в експлуатацію приміщень а5, а6, і не дочекавшись відповіді даного органу 29.12.2010 звернувся до суду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на ч. 2 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої  право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Однак стаття 331 ЦК України, яка визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону та інших правових актів, не регулює правовий режим самочинного будівництва. Тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає спеціальна норма, а саме: ст. 376 ЦК України.

Повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які є в матеріалах справи, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 181, 376 ЦК України, ст. ст. 90, 95, 125, 126 ЗК України, Законом України «Про основи містобудування», Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 923,Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 «Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівельний контроль», Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київської міської ради, треті особи: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, про визнання права власності на самочинне будівництво –відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження –після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий