Справа № 2-а-304/11

П О С Т А Н О В А  

іменем України

"25" березня 2011 р.Дніпровський районний суд  м. Києва

в складі:  головуючого судді                                                   Шевченко Н.М.,

               при секретарі                                                             Кириловій Г.В.,          

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій протиправними, зобов’язання провести перерахунок та виплату соціальної допомоги як дитині війни,   -

в с т а н о в и в :

Позивач  ОСОБА_1 20.01.2011 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльність  Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо відмови від нарахування та виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни у 2006 та 2007 роках;  визнання протиправними діяння Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо сплати нарахування державної соціальної допомоги як дитині війни у 2008-2010 роках у розмірі 10% прожиткового мінімуму, замість 30% мінімальної пенсії;

зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києві:

-          нарахувати та виплати в повному обсязі щомісячну державну соціальну 30 % надбавку як дитині війни за 2006 та 2007 роки;  

-          нарахувати та виплати в повному обсязі різницю грошового підвищення щомісячної державної соціальної 30 % надбавки як дитині війни, за 2008-2010 роки, що були виплачені за ці роки сумами 10% прожиткового мінімуму;

-          нарахувати та виплати в подальшому (на майбутнє) в повному обсязі грошове підвищення щомісячної державної соціальної 30 % надбавки як дитині війни у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Свої вимоги обґрунтовує тим, що має статус дитини війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсія підвищується на 30% мінімального розміру пенсії за віком, однак призначена на підставі наведеного Закону державна соціальна допомога позивачу не виплачується, тому він вимушений звернутись за захистом своїх інтересів до суду, зобов’язати відповідача виконати вимоги діючого законодавства шляхом нарахування та виплати недоплаченої йому, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період з 2006 та виплачувати таку допомогу  в подальшому.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.03.2011 року вирішено питання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Ухвалою Дніпровського районного суду від 25.03.2011 року адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача про зобов’язання вчинити певні дії в частині визнання відмови відповідача щодо нарахування і виплати несплаченої йому державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30 %  в частині вимог за період з 2006 року по 19.07.2010 року  залишено без розгляду на підставі ч.1, 2 ст. 99, ст. 100 КАС України.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи стороні відповідача необхідно довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус дитини війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Вказаним Законом від 18.11.2004 року, що набрав чинності з 01.01.2006 року, встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту, а саме - шляхом надання пільг та державної соціальної підтримки.

На підставі Закону позивачу лише з 01.01.2008 року здійснюється  підвищення пенсії на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Як зазначає відповідач у листі позивачу, підвищення пенсії позивачу в такому розмірі проводилось на підставі ст. 6 вищевказаного Закону, в редакції від 27.12.2007 року.

Позивач звертався до відповідача з письмовою заявою про нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за результатами розгляду якої відповідачем повідомлено про нарахування підвищень у відповідності до вимог законодавства, після чого позивач звернувся до суду.  

Статтею 6 Закону в первинній редакції встановлювалось, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна  допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком (надалі по тексту - первинна редакція).

В 2006 році дія статті 6 Закону в первинній редакції зупинялась з 01.01.2006 року Законом України “Про державний бюджет на 2006 рік”.  З  внесенням змін в статтю 110 та скасуванням п. 17 статті 77 Закону України “Про державний бюджет на 2006 рік” Законом від 19.01.2008 року, що набув чинності 01.04.2006 року, відновлювалась дія вказаної статті 6 Закону.

В 2007 році дія статті 6 Закону в первинній редакції зупинялась з 01.01.2007  року Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік” від 19.12.2006 року, який в частині зупинення дії статті 6 Закону був визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України (справа про соціальні гарантії громадян) та відповідно втратив чинність 09.07.2007 року. Отже, дія статті 6 відновлювалась з 09.07.2007 року.

В 2008 році на підставі Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів” від 28.12.2007 року статтю 6 Закону викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закон України  “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується  підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Норма ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, до якої відсилає названа стаття, передбачає, що учасникам війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказана редакція статті 6 Закону набула чинність з 01.01.2008 року та втратила чинність 22 травня 2008 року на підставі Рішення Конституційного Суду України (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет).

З прийняттям Конституційним Судом України рішення з 22.05.2008 року відновлена чинність первинної редакції статті 6 Закону, згідно якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання,  державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в таких розмірах: з 22 травня –48,1 грн., з 1 липня – 48,2 грн.; з 1 жовтня –49,8 грн. Вказана Постанова вводилась в дію з 22.05.2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання дій протиправними та зобов’язання провести перерахунок, починаючи  з 20.07.2010 року, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що в зазначений вище період  стаття 6 вищевказаного Закону діяла в двох редакціях, як зазначалось вище, а саме: з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року в редакції від 28.12.2007 року, а з 22.05.2008 року по даний час - в первинній редакції від 18.11.2004 року, на яку позивач посилається, як на підставу своїх вимог.  

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачу, як дитині війни, пенсія підвищувалась з 01.01.2008 року на 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідало положенням статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції, що діяла з 01.01.2008 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, які визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи викладене, очевидна невідповідність названої редакції статті 6 Закону положенням Конституції України та висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 09.07.2007 року, не зупиняє дію цієї редакції статті та не тягне її нечинності, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин з часу набуття чинності і до часу визнання її неконституційною Рішенням Конституційного Суду України.   

Посилання позивача на те, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону  чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії,  в даному випадку не може бути прийнято до уваги, оскільки незастосування положень спеціального закону (мається на увазі ст.6 Закону), який не відповідає Конституції, позбавляє можливості застосувати іншу регулятивну норму, оскільки в той період її не існувало, а Конституція України не містить конкретних положень щодо видів та розміру соціальних гарантій дітям війни.

Таким чином, дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року щодо проведення підвищення пенсії позивачки на 10 %  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідали вимогам Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва в період з 20.07.2010 року щодо проведення підвищення пенсії позивачу в розмірах, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року –є неправомірними, виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України фактично встановлено розміри підвищення до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, які фактично дорівнюють 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Тобто, своєю Постановою Кабінет Міністрів України продублював положення статті 6 Закону в редакції, яка визнана неконституційною, замінивши відсотковий вираз надбавки на тверду грошову суму.     

Як встановлено при розгляді справи, Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, Кабінету Міністрів України не надано повноваження щодо встановлення чи зміну розміру підвищень до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги.

Враховуючи те, що норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам Законів, а тим більше змінювати їх,  при вирішенні питання щодо розміру нарахувань, належних позивачу з 22.05.2008 року, підлягають застосуванню положення Закону України, а не Постанови Кабінету Міністрів України.

При визначенні розміру нарахування суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, а отже не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

У відповідності до положень ст. 46 Конституції України прийнято Закон України “Про прожитковий мінімум”, який дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною 2 ст.1 Закону України “Про прожитковий мінімум” встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних i демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років, працездатних осіб, осіб, які втратили працездатність.

Статтею 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сiм’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Вищезазначене свідчить про те, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку, в тому числі мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.  

Чинним законодавством України на 2008-2010 роки не визначено таку базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком. Тобто, жодним нормативно-правовим актом на 2008-2010 роки щодо Закону України “Про соціальний захист дітей війни” прямо не визначено розмір мінімальної пенсії за віком, як соціальної гарантії та бази нарахувань.

Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що Законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, це не означає, що законом не визначено такого мінімального розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання i реалізацію прав, визначених законом.

Так, найменший розмір соціальної гарантії в 2008-2010 роках, встановлений у відповідності до ст. 46 Конституції України, як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, що є основним джерелом існування, становить розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше якого нi пенсії, ані інші види соціальних виплат та допомоги  бути не можуть.

Так, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, як база для розрахунку підвищення, в будь-якому разі не може бути меншою, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Такий висновок суду узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, якою встановлено, що розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і не суперечить положенням ч. 3 цього ж Закону, передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що пенсія позивачу підлягає перерахунку шляхом донарахування надбавки до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат, за період з 20.07.2010 року по день винесення постанови суду.

Суд також дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача  про зобов'язання відповідача надалі (в майбутньому) нараховувати та виплачувати 30% надбавку до пенсії як дитині війни.

Як зазначається у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України»про незворотність дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони пом’якшують, або скасовують відповідальність особи, реалізацію особою права на отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства.  

До спірних правовідносин застосовується закон, що діє на момент виникнення у особи відповідного права.

Цілком обґрунтована позиція законодавця свідчить про те, що в майбутньому можуть бути підвищені соціальні гарантії громадян, тому вирішення спорів на майбутнє чинним КАС України не передбачено.

Таким чином, вимоги позивача про здійснення в майбутньому задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, ст. ст.  9, 11, 69-71, 86, 94, 99, 122, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій протиправними, зобов’язання провести перерахунок та виплату соціальної допомоги як дитині війни –задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати несплаченої ОСОБА_1  надбавки до пенсії в розмірі 30 % відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” –неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити нарахування та виплатити надбавку до пенсії ОСОБА_1  відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 20.07.2010 року по 25.03.2011 року, з урахуванням проведених йому за відповідний період виплат.

У вимогах ОСОБА_1  про здійснення нарахування і виплати уподальшому надбавки до пенсії як дитині війни -  відмовити.

Відшкодувати ОСОБА_1  понесені ним у справі судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп. за рахунок коштів з Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції.      

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          С у д д я :