Справа № 2-а-750/11

ПОСТАНоВА

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

          24 травня 2011 року                                             м. Білгород-Дністровський

          Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Лук’янчук Ольга Вікторівна розглянувши відповідно до ст. 183-2 КАС України в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до  Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород - Дністровський про стягнення  недоплачених сум щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “Дітям війни ”. В обґрунтування позову  зазначалося, що позивач являється пенсіонером та має статус дитини війни. Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсія підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком,  однак в порушення вимог діючого законодавства, щомісячна державна соціальна допомога позивачу, як дитині війни виплачувалася не в повному обсязі, тому просить зобов’язати відповідача нарахувати та виплати позивачу, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком  у розмірі 8585,97 грн. та зобов’язати відповідача в подальшому виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідач надав суду заперечення відповідно до якого, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що у 2009 р., 2010 р. та по березень 2011 р. виплата підвищення до пенсії як дитині війни позивачу здійснювалась у розмірі 49,80 грн. щомісячно.

Розгляд справи здійснювався суддею одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, що відповідає положенням ч. 4 ст. 183 -2 КАС України.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, які є  в матеріалах справи, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, наявність достатніх підстав, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено,  що дійсно  позивач, 1939 року народження, відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”№ 2195-ІV від 18 листопада 2004 року, який набув чинності 01 січня 2006 року, має статус дитини війни. Статус “дитини війни ” підтверджується відповідним штампом у пенсійному посвідченні позивача.  

 Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV позивач, як дитина війни, має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії (довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії) у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” № 1058 від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.   

Враховуючи викладене, в контексті положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру належного позивачеві щомісячного підвищення до пенсії розмір прожиткового мінімуму, встановлений на відповідні періоди, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”.   

Пунктом 41 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів ” до ст. 6 Закону № 2195-ІV були внесені зміни, відповідно до яких особам, які мають статус “діти війни ” (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір вказаної надбавки відповідно до ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ” № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року для учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни становив 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для інших учасників війни - 10%.   

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів Закону України  “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.   

При цьому у п. 6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має пре юридичне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.   

Виходячи з того, що редакція ст. 6 Закону № 2195-ІV від 01 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з 22 травня 2008 року у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 152 Конституції України відновилася попередня редакція цієї статті, яка встановлювала право позивача, як дитини війни, на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Така ж редакція ст. 6 Закону № 2195-ІV діє і до цього часу.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний Фонд є органом, який призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, однак і ці дії з метою виконання рішень Конституційного Суду України відповідачем відносно нарахування пенсійних виплат позивачці, як дитині війни, виконані не були.

Статтею 52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”  установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено у розмірі: з 1 січня - 695 грн., з 1 квітня - 706 грн., з 1 липня - 709 грн., з 1 жовтня - 723 грн., з 1 грудня - 734 грн.

Відповідно до ст. 70  ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розмірі мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Статтею 21 Закону України “Про державний бюджет України на 2011 рік” установлено у 2011 році прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 750 гривень, з 1 квітня - 764 гривні, з 1 жовтня - 784  гривні,  з  1  грудня  -800 гривень.

Судом же встановлено, що впродовж 2010 року та квітня місяця 2011 року належне позивачеві підвищення до пенсії виплачувалось у розмірі 49 грн. 80 коп., що не відповідає розміру підвищення, встановленому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”.

Таким чином в період дії зазначеної норми в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили, над підзаконними актами, якими є постанови КМУ, відповідач нараховував та виплачував позивачеві підвищення до пенсії не у розмірі, встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV, а у розмірі, встановленому підзаконним актом - постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року, яка суттєву звужує право позивача щодо розміру належного підвищення.

Отже, виплачене позивачеві підвищення за жовтень 2010 рік по квітень місяць 2011 року підлягає перерахуванню та виплаті виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком, визначених на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний період.

Безпідставними та необґрунтованими є вимоги позивача про зобов’язання виплачувати в подальшому щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни», у який виплати ще не здійснювалися, так як рішення суду не може прийматися як застереження від неіснуючих наразі порушень прав позивача діями відповідача, тому вони безпідставні та не підлягають задоволенню, так як відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.   

Без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість неправомірної поведінки суб’єкта оскарження, суд  не має підстав для  захисту прав у майбутньому, оскільки це не випливає із повноважень, визначених статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України

На підставі викладеного, керуючись статтями 17-18, 69-71, 79, 86, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

          ПОСТАНОВИВ :

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Білгород –Дністровському про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “Дітям війни” - частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 12.10.2010 року до 01.05.2011 року (з урахуванням фактично виплачених та отриманих позивачем сум допомоги).

В решті частини позовних вимог відмовити.

Постанова  може бути оскаржена в Одеський апеляційний адміністративний суд через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування  судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. Якщо було подано апеляційну скаргу , постанова якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя: