У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дем’яносова М.В.,
суддів: Мартинюка В.І.,
Хопти С.Ф.,-
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про визнання недійсним правочину за касаційною скаргою ОСОБА_2 до якої приєдналася ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Сумської області від 12 січня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про визнання недійсним правочину, посилаючись на те, що відповідно до заяви від 5 жовтня 2007 року відповідач став учасником та слухачем в тренінговій системі ТОВ “Глобальна система тренінгів”, якою керував громадянин США ОСОБА_5.
11 жовтня 2007 року ОСОБА_3, бажаючи укласти договір позики з громадянином США ОСОБА_5, передав грошові кошти в розмірі 80 тис. доларів США бухгалтеру ОСОБА_4 для їх подальшої передачі ОСОБА_5. Про отримання грошових коштів у розмірі 202 тис. грн., що на той час було еквівалентно 40 тис. доларів США, ОСОБА_4 було видано ОСОБА_3 прибутковий касовий ордер.
На момент передачі коштів ОСОБА_5 був відсутній та враховуючи прохання відповідача, 11 жовтня 2007 року був підготований проект договору позики для підписання його між ним та ОСОБА_3 на іншу частину коштів, а саме 202 тис. грн. при цьому в тексті проекту договору було зазначено, що він, ОСОБА_2, повинен діяти від свого імені, крім того одержати грошові кошти від відповідача та зобов’язаний їх йому повернути.
Позивач знав, що кошти, зазначені в договорі № 17 від 11 жовтня 2007 року в сумі 202 тис. грн., ОСОБА_3 вже передав через ОСОБА_4 ОСОБА_5, а тому вважав даний договір таким, що не породжує для нього ніяких правових наслідків.
ОСОБА_3 також знав, що ці кошти будуть передані через ОСОБА_4 ОСОБА_5 та чекав від нього не тільки виконання вказаного договору, але й сплати відсотків.
Протягом 2007-2008 років ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 кошти в розмірі понад 440 тис. грн., у тому числі й відсотки.
Не зважаючи на вказане ОСОБА_3 вимагає від нього повернення вище вказаних коштів.
Вважаючи, що договір позики є недійсним внаслідок його фіктивності, оскільки даний правочин не був направлений на реальне настання правових наслідків, а також у зв’язку з його безгрошевістю ОСОБА_2 просив позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Рішенням апеляційного суду Сумської області від12 січня 2011 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 листопада 2010 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно ст. 1046 ЦК України За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Апеляційним судом установлено, що 11 жовтня 2007 року між сторонами укладено договір позики № 17 ( а.с. 12).
Відповідно до розписки від 11 жовтня 2007 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 202 тис. грн. відповідно до договору від 11 жовтня 2007 року № 17 ( а.с. 60).
Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду Сумської області від 12 січня 2011 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2, до якої приєдналася ОСОБА_4 відхилити, рішення апеляційного суду Сумської області від 12 січня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючи: М.В. Дем’яносов
Судді: В.І. Мартинюк
С.Ф. Хопта