донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
19.09.2006 р. справа №18/191
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Кондратьєвої С.І. |
суддів | Калантай М.В., Старовойтової Г.Я., Судова колегія змінена Розпорядженням першого заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 18.09.06р |
при секретареві судового засідання | Черторижських К.І. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | не з"явився, |
від відповідача: | не з"явився, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Єнакієвського аціонерного товариства відкритого типу "Металлургремонт" м.Енакієве |
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 29.09.2006 року |
по справі | №18/191 ( суддя Овсяннікова О.В.) |
за позовом | Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк |
до | Єнакієвського аціонерного товариства відкритого типу "Металлургремонт" м.Енакієве |
про | стягнення 5804грн.14коп. |
В С Т А Н О В И В:
У травні 2006р. відділення Фонду звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства 5804грн.14коп., заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005році.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем на порушення ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.91р. ( далі —Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р.), п.п.14 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 ( далі –Положення ) не виконано нормативу по створенню одного робочого місця для забезпечення працевлаштування інвалідів, Товариство не інформувало відповідні державні установи про наявність вакантних місць де може використовуватись праця інвалідів, не перерахувало добровільно суму штрафу у зв»язку з чим позивач просив стягнути вищевказану суму штрафних санкцій згідно зі ст..20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог, так як він вжив усі можливі заходи для працевлаштування інвалідів, надав наказ про створення робочого місця для працевлаштування , припинення виробничої діяльності, що призвело до масового звільнення робітників по скороченню штату, на цій підставі неможливість створити робочі місця для інвалідів.
Постановою господарського суду Донецької області від 29.06.2006р., ухваленою суддею Овсянніковою О.В., позовні вимоги задоволені. Прийняте судове рішення мотивовано тим, що позивачем доведена вина відповідача в нестворені робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, факт не створення робочих місць для інвалідів, як того потребує чинне законодавство, підтверджений матеріалами справи.
У апеляційній скарзі до Донецького апеляційного господарського суду Товариство просить постанову господарського суду Донецької області від 29.06.2006р. скасувати через неправильне застосування норм матеріального і процесуального права і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зокрема, скаржник зазначає, що товариство не мало можливості для працевлаштування інвалідів, в 2005 році не було платником податку на прибуток. Крім того, на думку скаржника, судом попередньої інстанції при прийнятті постанови були порушені вимоги ст..ст.58,59,124 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, невірно вказано представника відповідача, що приймав участь в засіданні суду.
В запереченнях на апеляційну скаргу Фонд з посиланням на Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. доводи апеляційної скарги відхиляє в повному об”ємі, підстав для звільнення від сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не вбачає, вважає, що директор підприємства має право представляти інтереси Товариства в суді без довіреності, факт, що Оболошев Є.М. є директором Товариства, останнім не заперечується.
Позивач та відповідач, він же скаржник, не скористалися своїм процесуальним правом на участь їх представників у судовому засіданні апеляційної інстанції, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином у відповідності до п.2 ст.189, ст..190 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчать повернення поштових повідомлень з відміткою про вручення їм поштового відправлення. Ніяких додаткових документів або клопотань на час розгляду спору до суду апеляційної інстанції не надійшло. Неявка в судове засідання представників не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, судова колегія дійшла до висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній документами відповідно до ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України .
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанцій обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги з урахуванням такого.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України ( частина 2 статті 1 цього Кодексу). Позов було заявлено за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Кодекс адміністративного судочинства України відповідно до п.6 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, який набув чинності з 01.09.05р., на момент пред'явлення позову у даній справі був чинним.
01.11.05р. набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України „ №2953-ІУ від 06.10.05р., яким пункти 6 та 7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України були викладені в новій редакції, згідно якої до початку діяльності окружного адміністративного суду, адміністративні справ, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються господарським судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.04.06р.у зв”язку із зазначеним переведено здійснення провадження у справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Позовна заява та апеляційна скарга розглянута за правилами цього Кодексу.
Господарським судом Донецької області встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників ( 33 особи) відповідач у 2005році повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів;
- у звітному періоді не було створено жодного робочого місць для забезпечення працевлаштування інваліда, що підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за Ф-10ПІ за 2005рік ;
- відповідно до листа Єнакіївського міського центру зайнятості №02-576 від 18.04.06р. протягом 2005року відповідач не надавав центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць та посад, на яких може використовуватись праця інваліда.
- середньорічна заробітна плата відповідача в 2005році складала 5733грн.33коп,
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене одне робоче місце для працевлаштування інвалідів у звітному 2005 році становить 5733грн.33коп., та нарахована пеня за 39 днів 70грн.81коп., всього 5804грн.14коп., яку самостійно Товариством не сплачено.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.
Обґрунтовуючи свою правову позицію Фонд виходить з того, що відповідач не створив робоче місце для інваліда і повинен нести відповідальність за ст..20 Закону.
Статтею 19 Закону для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.
Згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда
Водночас, частиною першою статті 18 Закону обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, з наведеного випливає, що працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Товариство надало до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік Ф-10-ПІ (а.с. 7), в якому відображено, що фактично на підприємстві працювало 33 особи, потрібно створити одне робоче місце для інваліда та не було створено жодного такого робочого місця.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).
Відповідач звіти за Ф-3ПН до центру зайнятості не надавав. Наданий відповідачем суду наказ №4 від 17.01.05р. не є підтвердженням реалізації відповідачем дій, які б свідчили про виконання ним заходів по створенню одного робочого місця для працевлаштування інвалідів у розумінні Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р., що також підтверджується наданим звітом за Ф-10-ПІ до Фонду.
Органи працевлаштування про наявність робочих місць ( вакансій) для працевлаштування інвалідів не інформувались, що підтверджується листом Єнакіївського міського центру зайнятості №02-576 від 18.04.06р.
Отже, не створення відповідачем робочого місця інваліда та неповідомлення органів працевлаштування, перелічених у статті 18 Закону, про наявність такої вакантної посади унеможливило направлення цими органами до Товариства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає правильним висновок господарського суду Донецької області стосовно доведеності вини відповідача в не створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно ст..216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.
Відповідно до ч.І ст..218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов”язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Доводи відповідача, стосовно неможливості створити необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у зв”язку з припиненням Товариством виробничої діяльності та скороченням чисельності працівників судова колегія вважає безпідставними, так як з наданих матеріалів вбачається, що Товариство свою статутну діяльність не припинило , чисельність працівників на кінець року становила 20 осіб.
Стаття 19 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. зобов”язує підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості робочих місць на підприємстві, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. є спеціальним законом з питань, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні права з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Закон не надає жодних обмежень щодо обов”язку працевлаштування інвалідів.
В порушення вимоги закону відповідач не врахував фактичні обставини, не надав правового значення доводам позивача та висновку суду та не спростував їх, що не уможливлює погодитись з його доводами за скаргою.
У 2005 році Товариство не було платником податку на прибуток. Однак Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. не ставить в залежність обов”язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.
Судова колегія вважає безпідставними доводи наведені в апеляційній скарзі щодо порушення вимог ст. .ст. 58,59, 124 Кодексу адміністративного судочинства щодо перевірки повноважень представника відповідача виходячи з наступного.
У силу ст..92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов”язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Від імені юридичної особи вчинення будь-якої процесуальної дії здійснюється керівником без довіреності. З матеріалів справи вбачається, що директором Товариства є саме Оболошев Є.М., що й не спростовується самим відповідачем, факт прийняття участі в судовому засіданні саме Оболошева Є.М. не заперечується, отже відповідно до загальних засад процесуального законодавства директор підприємства має право представляти інтереси Товариства в суді і інших органах без довіреності. Судом попередньої інстанції у вступній частині постанови допущена описка стосовно вказання повноважень представника, але це ніяким чином не вплинуло на правомірний розгляду спору по суті, й не породжує ніяких правових наслідків, тому й не може бути підставою для скасування судового акту.
З врахуванням викладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що господарський суд попередньої інстанції повно з”ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.
Керуючись ст.ст .195,198,200,205, п.6,п.7 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Єнакіївського акціонерного товариства відкритого типу „Металург ремонт” м.Єнакієве на постанову господарського суду Донецької області від 29.06.2006року у справі №18/191 залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Донецької області від 29.06.2006року у справі №18/191 залишити без змін.
Ухвала Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України..
Ухвала виготовлена в повному обсязі 22.09.2006 року.
Головуючий: С.І. Кондратьєва
Судді: М.В. Калантай
Г.Я. Старовойтова
Надруковано: 6 примір.
1 –позивачу
1 –відповідачу
1 –до справи
2 –ДАГС
1- ГСДО
Громко А.А.