Головуючий у 1 інстанції - Федченко В.М.
Суддя-доповідач - Гімон М.М.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2011 року справа №2а-223/11/0502
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Гімона М.М.
суддів Василенко Л.А. , Компанієць І.Д.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Амвросіївському районі Донецької області на постанову Амвросіївського районного суду Донецької області від 25 лютого 2011 року у справі № 2а-223/11/0502 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Амвросіївському районі Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Амвросіївського районного суду Донецької області від 25 лютого 2011 року у справі № 2а-223/11/0502 позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Амвросіївському районі Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни задоволено. Зобов’язано відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 по 25.02.2011 року з урахуванням фактично здійснених виплат.
Відповідач не погодився з вказаною постановою суду в частині задоволених позовних вимог і подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги, зокрема вказав, що судом порушені вимоги ст.99 КАС Україні щодо застосування наслідків пропущення строку звернення до суду, а також зазначив, що на законодавчому рівні не врегульований механізм стосовно виплати допомоги особам, які мають статус «дитина війни» з застосуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на теперішній час відповідач при здійсненні вказаних виплат керується Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 28.05.2008 року, яка встановлює розміри доплати до пенсії дітям війни, а тому, його дії є законними.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги, встановила порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи та дійшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати та залишити частину позовних вимог без розгляду з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується посвідченням, та користується правами і пільгами, встановленими Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік…» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цими законами, на 2007 та 2008 роки було зупинено, зокрема, дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Поряд з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року, а також рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Конституційний Суд України зазначив, що положеннями Закону України про Державний бюджет України не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
В 2009 та 2010 роках редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не змінювалась та її дія не зупинялась.
Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.
Щодо посилань відповідача на застосування положень Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи те, що Закон має вищу юридичну силу ніж Постанова КМУ, то застосуванню при вирішенні спірного питання підлягає Закон.
Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач як дитина війни має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
В той же час, вирішуючи спір, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача за межами передбаченого ст. 99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду.
Відповідно до ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при задоволені позовних вимог позивача в частині зобов’язання відповідача здійснити підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, допущені порушення вимог процесуального законодавства, які призвели до неправильного вирішення справи за суттю заявлених вимог, оскільки позивач жодних причин щодо поважності пропуску строку для звернення до суду з позовом не надавав.
Твердження позивача на те, що ним не пропущений строк звернення до суду з посиланням на статтю 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в якій зазначено, що нараховані суми пенсій, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більше як за три роки перед звернення за одержанням пенсії, суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, колегія судів не приймає до уваги, оскільки з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон № 1058-ІV, відповідно до п.16 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років (Пункт розділу XV доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005).
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає і виплачує. Оскільки у правовідносинах, що є предметом розгляду у цих справах, нарахування спірних сум відповідачами не здійснювались, підстави для застосування статті 46 Закону № 1058-ІV відсутні..
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 24.01.2011 року, тому позовні вимоги підлягають задоволенню з 24.07.2010 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та задовольнив позов з дотриманням норм матеріального та процесуального права в частині позовних вимог з 24.07.2010 року по 25.02.2011 року, але припустив порушення норм процесуального права в частині задоволення позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 24.07.2010 року, які є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в цій частині з залишенням адміністративного позову без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 99, 100, 195, 197, 198, 200, 203, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Амвросіївському районі Донецької області – задовольнити частково.
Постанову Амвросіївського районного суду Донецької області від 25 лютого 2011 року у справі № 2а-223/11/0502 – скасувати в частині задоволення позовних вимог за період 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 24.07.2010 року, залишивши адміністративний позов в цій частині без розгляду.
Постанову Амвросіївського районного суду Донецької області від 25 лютого 2011 року у справі № 2а-223/11/0502 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Амвросіївському районі Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії в частині задоволення позовних вимог з 24.07.2010 року по 25.02.2011 року – залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Колегія суддів М.М. Гімон
Л.А. Василенко
І.Д. Компанієць