Номер справи: 2-95/11

Категорія 31

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

  10 травня 2011 року                                 Маневицький районний суд Волинської області

в складі:  головуючого –судді                                       Невара О.В.,

                при секретарі                                                   Абрамчук Н.В., Каращук В.С.,

з участю  позивача                                                           ОСОБА_1,

                представника позивача                                   ОСОБА_2,

                відповідачів                                                     ОСОБА_3, ОСОБА_4,

                представника відповідачів                             ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди на загальну суму 70065 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди на загальну суму 70065 гривень. Свої вимоги обґрунтувала тим, що 7 вересня 2010 року, біля 21-ї години 30 хвилин, під час дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце на 45 км автодороги Луцьк-Маневичі-Любешів-КПП Дольськ, поблизу смт. Колки Маневицького району Волинської області, автомобілем „ДАФ”, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, та яким керував ОСОБА_3, було вчинено наїзд на гужовий віз під керуванням батька позивача –ОСОБА_6, який від отриманих травм помер на місці пригоди. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 було завдано матеріальних збитків на загальну суму 20065 гривень. Дані кошти позивачем були затрачені на організацію поховання (придбання одягу, труни та матеріалу для її оббивки, хреста) –на суму 1717 гривень, придбання продуктів для влаштування поминального обіду –на суму 2800 гривень, а також на оплату за виготовлення пам’ятника –6265 гривень. Під час ДТП загинув кінь, вартість якого становить 9000 гривень, та було пошкоджено віз, вартістю 2000 гривень. Крім того, внаслідок ДТП, під час якої загинув її батько ОСОБА_6, ОСОБА_1 також завдано моральної шкоди, яка полягала в душевних стражданнях в зв’язку з трагічною втратою близької для неї людини. Завдану моральну шкоду позивач оцінює в 50000 гривень. Відповідачі в добровільному порядку відшкодовувати завдані збитки відмовляються, в зв’язку з чим позивач змушена була звернутись за захистом своїх прав до суду. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку завдані матеріальні збитки на суму 20065 гривень, моральну шкоду на суму 50000 гривень, а всього кошти на загальну суму 70065 гривень, а також судові витрати по справі, сплачені позивачем при поданні позовної заяви до суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у поданій до суду позовній заяві, просили стягнути з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку завдані матеріальні збитки на суму 20065 гривень, моральну шкоду на суму 50000 гривень, а всього кошти на загальну суму 70065 гривень, а також понесені позивачем судові витрати на суму 3015 гривень.

          Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, представник відповідачів ОСОБА_5 в судовому засіданні позовних вимог не визнали, просили в їх задоволенні відмовити за безпідставністю. Підтвердили, що 7 вересня 2010 року, біля 21-ї години 30 хвилин, під час дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце на 45 км автодороги Луцьк-Маневичі-Любешів-КПП Дольськ, поблизу смт. Колки Маневицького району, автомобілем „ДАФ”, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, та яким керував ОСОБА_3, було вчинено наїзд на гужовий віз, що рухався в попутному напрямку, під керуванням батька позивача –ОСОБА_6, який від отриманих травм помер на місці пригоди. Вважають позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди безпідставними, оскільки ДТП трапилась саме з вини ОСОБА_6, який в темну пору доби рухався по дорозі гужовим возом, що не був обладнаний світлоповертачами та без ліхтарів. Крім того, стверджують, що матеріальна шкода та витрати на поховання, організацію поминального обіду і виготовлення пам’ятника не підтверджені належними доказами. На час вчинення ДТП ОСОБА_3 керував автомобілем, що належить ОСОБА_4, згідно укладеного з останньою договору,  а тому саме ОСОБА_4 представник відповідачів вважає належним відповідачем по даній справі. Також просили суд врахувати, що в добровільному порядку ними позивачу було відшкодовано кошти на суму 2000 гривень.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, відповідачів та їх представника, свідків, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов підставний і підлягає до часткового задоволення.

          Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,  членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми,  іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної  шкоди  визначається судом  залежно  від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування   враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода  відшкодовується  незалежно  від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або  юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,  яка її завдала, за наявності її  вини. Моральна  шкода  відшкодовується незалежно від вини особи,  яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим  об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа,  яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду,  якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1201 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 7 вересня 2010 року, біля 21-ї години 30 хвилин, на 45 км+200 м автодороги Луцьк-Маневичі-Любешів-КПП Дольськ”, поблизу смт. Колки Маневицького району Волинської області, керуючи автомобілем „ДАФ”, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, рухаючись в напрямку м. Луцьк Волинської області, допустив зіткнення з гужовим возом, що рухався в попутному напрямку, під керуванням ОСОБА_6, який від отриманих травм помер на місці пригоди. Постановами слідчого відділу розслідування ДТП СУ УМВС України у Волинській області ОСОБА_7 від 17 вересня 2010 року та в подальшому 29 листопада 2010 року в порушенні кримінальної справи по факту даної дорожньо-транспортної пригоди було відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України в зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки в даній дорожній ситуації ОСОБА_3 не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом застосування негайного гальмування з моменту виявлення гужового воза під керуванням ОСОБА_6, який рухався в попутному напрямку, і що саме дії ОСОБА_6, який порушив п.п. 7.2, 7.3, 7.7 (б) ПДР України, знаходяться в прямому причинному зв’язку з виникненням цієї дорожньо-транспортної пригоди. Зазначене підтверджується дослідженим в судовому засіданні відмовним матеріалом № 28/10 по факту цієї дорожньо-транспортної пригоди.

          Суд не бере до уваги пояснень представника відповідача ОСОБА_5 в тій частині, що постанова слідчого відділу розслідування ДТП СУ УМВС України у Волинській області ОСОБА_7 від 29 листопада 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи, яка на час розгляду справи не скасована, свідчить про безпідставність позовних вимог до відповідача ОСОБА_3, який не є власником автомобіля „ДАФ”, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, а керував цим транспортним засобом згідно укладеного з ОСОБА_4 договору, а також вказана постанова є обов’язковою для суду, оскільки згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України лише вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне    правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи  вчинені вони цією особою.

          Крім того, судом встановлено, що на час вчинення ДТП відповідач ОСОБА_3 керував автомобілем „ДАФ”, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, на підставі укладеного з останньою договору підряду № 1 від 3.09.2010 року, в трудових відносинах з ОСОБА_4 не перебував. Зазначене підтверджується дослідженими судом договором підряду № 1 від 3.09.2010 року (а.с. 46), трудовою книжкою ОСОБА_3 серії АХ № 108354 (а.с. 76-77), трудовим договором між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 28.10.2010 року (а.с. 75).   

          Враховуючи викладене, беручи до уваги, що автомобілем „ДАФ”, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, на час ДТП керував не його власник ОСОБА_4, а відповідач ОСОБА_3 на підставі укладеного з власником транспортного засобу разового договору та наданих ОСОБА_4 документів згідно п. 2.1 ПДР України, суд вважає, що належним відповідачем по даній справі є саме особа, яка керувала транспортним засобом, а не його власник, з яким ОСОБА_3 в трудових відносинах не перебував. А тому у позові до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди слід відмовити.

Дослідженими судом договором поставки № 88 від 5.11.2010 року (а.с. 9-11, 60-61), квитанціями до прибуткового касового ордера № 642 від 5.11.2010 року, № 834 від 10.03.2011 року (а.с. 30-31), договором про надання послуг № 88 від 5.11.2010 року (а.с. 58-59), накладною № 6342 від 9.09.2010 року (а.с. 71), фіскальним чеком від 9.09.2010 року (а.с. 6, 72), накладною № 1/3 від 8.09.2010 року (а.с. 7) підтверджується, що позивачем ОСОБА_1 на поховання батька ОСОБА_6 затрачено кошти на суму 1717 гривень, на влаштування поминального обіду –2800 гривень, на виготовлення пам’ятника –6000 гривень, а всього кошти на загальну суму 10517 гривень.

Крім того, дослідженими в судовому засіданні довідками Колківського ринку (а.с. 8, 73-74) підтверджується, що вартість дерев’яного воза з резиновими колесами становить 2000 гривень, а вартість коня 10 років –9000 гривень.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх представник ОСОБА_5, заперечуючи щодо позовних вимог позивача та вказуючи на відсутність у їх підтвердження в ОСОБА_1 належних доказів, не представили суду будь-яких доказів, які свідчать про те, що позивачем не було понесено витрати на поховання, влаштування поминального обіду, виготовлення пам’ятника, а також про завищення їх вартості чи вартості коня та воза, що належали її батькові ОСОБА_6 Клопотання про призначення по справі експертизи для встановлення дійсної вартості коня та воза на момент ДТП сторони заявляти відмовились. А тому при вирішенні питання про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд виходить із представлених останньою документів, які додаються до позовної заяви, а також об’єктивність яких підтверджується представленими позивачем документами в судовому засіданні. При цьому суд враховує, що відповідачами в добровільному порядку ОСОБА_1 відшкодовано кошти на суму 2000 гривень.  

Суд вважає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, під час якої ОСОБА_6 отримав смертельну травму, позивачу ОСОБА_1 було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у нервовому потрясінні, моральних переживаннях в зв’язку зі смертю близької для неї людини. Враховуючи глибину моральних і душевних страждань позивача ОСОБА_1, з урахуванням вимог розумності та справедливості дану моральну шкоду суд оцінює в сумі 20000 гривень і в такій сумі, а не в сумі 50000 гривень, вона підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1

Виходячи з обставин дорожньо-транспортної пригоди, беручи до уваги, що ОСОБА_3, керуючи автомобілем „ДАФ”, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись в напрямку м. Луцьк Волинської області, допустив зіткнення з гужовим возом, що рухався в попутному напрямку по тій же смузі руху, під керуванням ОСОБА_6, суд не вбачає підстав для зменшення розміру шкоди відповідно до положень ст. 1193 ЦК України, на що вказував представник відповідачів в судовому засіданні. Лише та обставина, що гужовий віз ОСОБА_6 не був обладнаний світлоповертачами, за відсутності вчинення ним інших порушень вимог ПДР, що лежали б в прямому причинному зв’язку з даною ДТП, на думку суду, не є підставою для зменшення розміру шкоди, оскільки відповідно до п.п. 12.1, 12.2, 12.3 ПДР України відповідач ОСОБА_3 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху повинен був ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозився, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху його автомобіля мала бути такою, щоб він мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, а у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку він об'єктивно спроможний був виявити, повинен був негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Разом з тим, відмовний матеріал № 28/10 по факту цієї дорожньо-транспортної пригоди не містить доказів у підтвердження того, що дії відповідача ОСОБА_3 на час ДТП відповідали вимогам п.п. 12.1, 12.2, 12.3 ПДР України.

Аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_3, як особи, яка керувала транспортним засобом –джерелом підвищеної небезпеки на відповідній правовій підставі, підлягають стягненню на користь позивача ОСОБА_1 матеріальні збитки на загальну суму 19517 гривень, моральна шкода на суму 20000 гривень, а всього грошові кошти на загальну суму 39517 гривень. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди слід відмовити.

Беручи до уваги, що з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь  ОСОБА_1 повна вартість воза, слід зобов’язати позивача передати ОСОБА_3 після відшкодування шкоди на загальну суму 19517 гривень залишки воза ОСОБА_6, пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди.

Оскільки ОСОБА_1 є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи, має відповідне посвідчення, вона згідно п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 21 січня 1993 року підлягає звільненню від сплати судового збору в доход держави.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 1307 гривень 93 копійки судових витрат, сплачених позивачем при поданні позову, пропорційно до задоволених судом позовних вимог та з врахуванням положень постанови КМУ № 590 від 27 квітня 2006 року „Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” (виходячи з часу, затраченого на оформлення позовної заяви та участі представника позивача в судових засіданнях - 960х40% х 6 год.), а також в доход держави 203 гривень 67 копійок судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 61, 81, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1187, 1201 Цивільного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди, 19517 (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот сімнадцять) гривень у відшкодування завданих матеріальних збитків, 1307 (одну тисячу триста сім) гривень 93 копійки судових витрат, а всього кошти на загальну суму 40824 (сорок тисяч вісімсот двадцять чотири) гривень 93 копійки.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди відмовити.

Стягнути з  ОСОБА_3 в доход держави 203 (двісті три) гривень 67 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Маневицький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні  під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили  після  закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не  скасовано,  набирає  законної  сили  після розгляду справи апеляційним судом.

                                                  Суддя: