36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
11.05.2011р. Справа №18/850/11
Господарський суд Полтавської області
в складі головуючого судді Кульбако М.М.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, дов.№67 від 26.01.2011р.;
від відповідача: ОСОБА_2, дов. №02-17/2/2457 від 12.11.2010р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОптСтрой-Полтава»,м. Полтава,
до Полтавської міської ради
про визнання недійсним договору оренди землі
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ТОВ «ОптСтрой-Полтава»звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Полтавської міської ради про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між орендодавцем та орендарем 28 березня 2007 року та зареєстрованого 11 квітня 2007 року у виконавчому комітеті Полтавської міської ради, про що у книзі реєстрації записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №165-П , згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв на строк до 27 лютого 2012 року в оренду земельну ділянку загальною площею 27194 кв.м., що знаходиться за адресою вул.М.Бірюзова,51 в м.Полтаві, для експлуатації та обслуговування офісних, виробничих та складських приміщень, естакади, залізничної колії, проїзду спільного користування.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається неналежну реєстрацію договору (не уповноваженим органом), а також на те, що спірний договір не містить істотних умов, передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі», не відповідає вимогам Типового договору, наявністю в договорі умов, які передбачають можливість в односторонньому порядку змінювати його умови. Крім того, позивач посилається на те, що площа земельної ділянки, вказана в договорі оренди, не відповідає фактичному землекористуванню в зв’язку з знаходженням об’єктів інших підприємств на даній земельній ділянці.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.42-44) та додаткових запереченнях (а.с.88,89), а також його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, посилаючись на повну відповідність умов договору вимогам чинного законодавства, а тому і відсутності підстав для визнання його недійсним.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
28 березня 2007 року між Полтавською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОптСтрой-Полтава»(орендар), на підставі рішення дванадцятої сесії Полтавської міської ради п’ятого скликання від 27 лютого 2007 року було укладено договір оренди землі загальною площею 27194 кв.м., яка знаходиться по вул.М.Бірюзова,51 в м.Полтава, для експлуатації та обслуговування офісних, виробничих та складських приміщень, естакади, залізничної колії, проїзду спільного користування, терміном з 27 лютого 2007 року по 27 лютого 2012 року.
Згідно відмітки на договорі, він зареєстрований у виконавчому комітеті Полтавської міської ради 11 квітня 2007 року за №165-П, що засвідчено підписом Начальника Полтавського міського управління земельних ресурсів та земельного кадастру та печаткою управління.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 15 цього ж Закону визначено істотні умови договору, відсутність яких може бути підставою для визнання договору недійсним.
Як видно з тексту договору, в Розділі 1 та в п.2.1 визначено об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору(п.3.1), орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (п.п.4.1-4.8), умови використання, цільове призначення земельної ділянки та умови збереження стану об’єкта оренди (п.п.5.1-5.5), умови і строки передачі та повернення (п.п.6.1-7.6), існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки (п.8.1), визначення сторони, яка несе ризик пошкодження або знищення (п.10.1) та відповідальність сторін (п.п.13.1-13.2).
Таким чином, посилання позивача на відсутність у договорі істотних умов, передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі» є безпідставними.
Доводи позивача про відсутність в договорі однієї з істотних умов, а саме об’єкта оренди з посиланням на невідповідність розміру земельної ділянки, вказаного в договорі, фактичному користуванню в зв’язку з перебуванням на орендованій земельній ділянці об’єктів майна, що перебувають у власності чи користуванні інших юридичних осіб, на підтвердження чого позивачем надано Схему попереднього погодження проекту розподілу території без номера та дати (а.с.50) та копію Доповнення до технічного завдання №156 на розробку проекту коригування проекту розподілу території, затвердженого Начальником управління з питань містобудування та архітектури18.04.2011року (а.с.52-61) не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Договором (п.2.1) визначено розмір (27194 кв.м) земельної ділянки згідно з планом схемою земельної ділянки, що є невід’ємною частиною цього договору. Крім того, невід’ємними частинами договору є Акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), схема розміщення та кадастровий план земельної ділянки (а.с.20-31).
Вказані документи підписані позивачем без застережень, на час їх складання ним не висловлювалось будь-яких заперечень щодо них, протокол розбіжностей не складався.
Враховуючи викладене, на переконання суду, будь-які зміни в умовах землекористування, пов’язані з переходом права власності на об’єкти майна, зміною порядку та умов користування земельною ділянкою та ін., можуть бути підставою для зміни умов договору, але не тягнуть за собою його недійсність.
Безпідставними є посилання позивача на невідповідність пунктів 4.2, 4.5, 4.6 договору законам України «Про плату за землю» та «Про оцінку земель» в частині визначення розміру орендної плати та порядку її зміни.
Статтею 21 Закону України «Про оренду землі»( в редакції, чинній на дату укладання договору), визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю» (ч.2 ст.21). Крім того, в цій же статті визначено мінімальний і максимальний розмір орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній чи комунальній власності.
В пунктах 4.1 та 4.2 договору сторони встановили розмір орендної плати та порядок її визначення, а також підписали розрахунок розміру орендної плати, яка визначена з урахуванням нормативної грошової оцінки, розміру земельного податку та коефіцієнту для розрахунку (а.с.18).
Таким чином, порядок визначення орендної плати та її розмір встановлено у відповідності до вимог чинного на момент укладення договору законодавства та погоджено сторонами без будь-яких застережень.
Посилання позивача на невідповідність підстав зміни умов договору в частині зміни розміру орендної плати також не заслуговують на увагу, оскільки статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України, зміст договору, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, позивач, підписавши без застережень спірний договір, повністю погодився з його умовами, які не суперечать принципу свободи договору, на який посилається позивач.
Не заслуговують на увагу посилання позивача на реєстрацію договору не уповноваженим органом, оскільки у відповідності до Постанови кабінету Міністрів України №2073 від 25 грудня 1998 р. «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» (п.3), державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки.
Також безпідставними є посилання позивача на недійсність договору з посиланням на відсутність у його тексті існуючих обмежень(обтяжень) на орендовану земельну ділянку, оскільки судом встановлено, що п. 8.1 договору містить посилання на документи, в яких встановлені відповідні обмеження (обтяження), а самі вони отримані позивачем за його заявою (а.с.73-87).
Помилковими є посилання позивача на недійсність договору оренди з посиланням на його невідповідність умовам Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004р., оскільки спірний договір не суперечить Типовому договору, а ч.4.ст.179 ГК України, на яку посилається позивач, передбачає можливість сторін конкретизувати його умови.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір (окрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки договір оренди укладений за взаємною згодою сторін, з дотриманням вимог чинного законодавства , а його умови не суперечать чинному законодавству.
В зв’язку з відмовою в задоволенні позову, у відповідності до ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 43,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову відмовити.
СУДДЯ Кульбако М.М.
Повне рішення складено 17.05.2011р.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.