АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого судді Бабія А. П.
суддів: Варикаші О. Д., Станкевича В. А.
при секретарі Тухтарян О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25. 02. 2011 р.,
в с т а н о в и л а:
23. 04. 2010 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської Нової біржи про визнання дійсним, укладеного між ним та ОСОБА_6 та зареєстрованим на Одеській Новій біржі, договору купівлі-продажу від 18. 01. 2000 р. 16/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 тому, що на підставі цієї угоди він став власником частини будинку, але оскільки угода не була оформлена нотаріально, то він не може приватизувати земельну ділянку і розпорядитися своєю частиною домоволодіння. Намагався посвідчити угоду нотаріально, але йому було рекомендовано звернутися до суду. Посилався на положення ст. ст. 328, 655, 657 ЦК України.
24. 09. 2010 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою позовною заявою від 24. 09. 2010 р. до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 13/2000 від 18. 01. 2000 р., укладеного на Одеській Новій біржі між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, відповідно до якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_1 придбав 16/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, яке в цілому складається з літери «А» - жиле приміщення: №№ 1-3, 1-4, 1-5, 1-6 – житлові площею 51,7 кв. м., у літ. «а» - прибудоване приміщення: № 1-1а – санвузол, № 1-2 – кухня, літ. «Г» - сарай, літ. «Д» - літня кухня, літ. «Е» - сарай, літ. «Ж» - навіс, літ. «З» - убиральня. Просив зобов’язати ОСОБА_4, ОСОБА_5 не чинити йому перешкод в користуванні, розпорядженні, володінні власністю належною вказаною частиною будинку і виселити їх з цього домоволодіння без надання іншого житлового приміщення тому, що після смерті батька відповідачі стали перешкоджати йому проживати у вказаній частині домоволодіння шляхом вселення в нього. Посилався на те, що зазначений договір не був нотаріально посвідчений, оскільки угоди зареєстровані на біржі не підлягають нотаріальному посвідченню та вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі, усі умови договору виконані належним чином. На теперішній час йому відомо, що постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» № 3 від 28. 04. 1978 р. визнаються недійсними угоди, які підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, придбані на біржових торгах. Оскільки нотаріус відмовляється у посвідченні угоди щодо розпорядження належною йому частиною домоволодіння, то він змушений звернутися до суду. Крім того, просив вселити його у вказаний будинок.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29. 09. 2010 р. за заявою позивача ОСОБА_1 залишено без розгляду його позов до Одеської Нової біржі про визнання дійсним, укладеного між ним та ОСОБА_6 та зареєстрованим на Одеській Новій біржі, договору купівлі-продажу від 18. 01. 2000 р. 16/25 частин домоволодіння по АДРЕСА_1.
01. 10. 2010 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою позовною заявою від 01. 10. 2010 р. до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з тими ж позовними вимогами як і в уточненому позові від 24. 09. 2010 р.
20. 12. 2010 р. ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним спірного договору від 18. 01. 2000 р. і з проханням відмовити у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що ОСОБА_1 не є власником частки домоволодіння, ОСОБА_2, дружині ОСОБА_6, нічого не було відомо про факт укладення договору про відчуження у 2000 р. частини домоволодіння у якому вона прописана з 1964 р., вона була переконана, що будинок перейде в майбутньому у власність доньки ОСОБА_3, про що існувала домовленість з покійним ОСОБА_6 Сам ОСОБА_1 не прийняв у володіння майно, не проживає у домоволодінні з 1998 р., не оплачував комунальні послуги, не брав участі в утриманні нерухомості. Вказує на положення ст. 47 ч. 2 ЦК України і що договір, укладений на біржі, підлягає нотаріальному посвідченню, ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25. 02. 2011 р. частково задоволено позов ОСОБА_1 Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 13/2000 від 18. 01. 2000 р. 16/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: в літ. «А» - житлових приміщень № 1-3, № 1-4, № 1-5, № 1-6 загальною житловою площею 51,7 кв. м., в літ. «а» – 1-1 – коридор, 1-1а – санвузол, 1-2 – кухня, літ. «Г» - сараю, літ. «Д» - літньої кухні, літ. «Е» - сараю, літ. «Ж» - навісу, літ. «З» - вбиральні, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та зареєстрований на Одеській Новій Біржі. Вселено ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду як необґрунтоване і незаконне в частині відмови у задоволенні його позовних вимог щодо зобов’язання ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджати йому в користуванні, розпорядженні, володінні власністю належною йому частиною будинку і виселити їх з належної йому частини будинку та задовольнити в цій частині позов.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та ОСОБА_10, представники ОСОБА_2 і ОСОБА_3, підтримали доводи апеляційних скарг. При цьому, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, представники ОСОБА_2 і ОСОБА_3, просили задовольнити зустрічний позов і відмовити в задоволених судом першої інстанції вимогах ОСОБА_1
Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.
Встановлено, що ОСОБА_6 і ОСОБА_2, перебували в зареєстрованому шлюбі з 04. 10. 1964 р. і під час шлюбу набули будинок АДРЕСА_1.
Відповідно до свідоцтва про право власності на домоволодіння № 2-1760 від 14. 06. 1999 р., виданого управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради, право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 було оформлено на ОСОБА_6
З договору купівлі-продажу нерухомого майна № 13/2000 від 18. 01. 2000 р., укладеного і зареєстрованого на Одеській Новій Біржі та зареєстрованого 24. 01. 2000 р. за № 22488, стор. 70, кн. 218 в комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості», видно, що ОСОБА_6 продав, а його син ОСОБА_1 купив 16/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: в літ. «А» - житлових приміщень № 1-3, № 1-4, № 1-5, № 1-6 загальною житловою площею 51,7 кв. м., в літ. «а» – 1-1 – коридор, 1-1а – санвузол, 1-2 – кухня, літ. «Г» - сараю, літ. «Д» - літньої кухні, літ. «Е» - сараю, літ. «Ж» - навісу, літ. «З» - вбиральні.
Вказаний договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, який за нотаріально засвідченим заповітом від 12. 09. 2008 р. заповідав все належне йому майно своїй дочці ОСОБА_3, яка надала нотаріусу заяву від 09. 03. 2010 р. про прийняття після смерті ОСОБА_6 спадщини у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1.
Після смерті ОСОБА_6 за вказаною адресою залишилися зареєстровані його дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_1, і онук ОСОБА_12
Наведені фактичні обставини підтверджуються матеріалами справи і не оспорюються сторонами.
Задовольняючи за таких обставин позов ОСОБА_1 стосовно визнання дійсним вищевказаного договору купівлі-продажу 16/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1 від 18. 01. 2000 р., суд першої інстанції, посилаючись на ст. 15 Закону України “Про товарну біржу”, дійшов до висновку, що на час укладення договору купівлі-продажу частини домоволодіння, яке належало на праві приватної власності ОСОБА_6 в результаті приватизації, було дотримано вимоги закону та що зареєстрована на біржі угода на той час не підлягала нотаріальному посвідченню.
Проте вказаний висновок суду суперечить закону і матеріалам справи.
Згідно із ч. 1 ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року зі змінами) чинного на час виникнення спірних відносин, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року зі змінами) нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди за ст. 48 цього Кодексу, яка передбачає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Крім того, відповідно до ст. 22 КпШС України чинного на час виникнення спірних відносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
З цього приводу Пленум Верховного Суду України в п. п. 4, 16 постанови від 28. 04. 1978 р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” також роз’яснив, що угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, купівлі-продажу будинку (у тому числі при придбанні на біржових торгах) визнаються недійсними з підстав недодержання обов’язкової нотаріальної форми і, що відсутність згоди другого дружини на відчуження спільного майна може бути підставою для визнання недійсною угоди в тому випадку, коли угода потребувала обов’язкового нотаріального посвідчення (ст. 23 КпШС України).
Судом встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу 16/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1 від 18. 01. 2000 р. зареєстрований на біржі та не посвідчений нотаріально, а у позові ОСОБА_1 не вказано як підстава позову і у справі відсутні дані, що ОСОБА_6 ухилявся від нотаріального посвідчення цієї угоди.
Крім того, з наведених вище обставин і матеріалів справи видно, що домоволодіння АДРЕСА_1 нажите ОСОБА_6 і ОСОБА_2 за час шлюбу та є спільною сумісною власністю цього подружжя, що спростовує за відсутності належних доказів посилання в рішенні суду першої інстанції на відповідачів в частині висновку, що свідоцтво про право власності на спірний будинок отримано ОСОБА_6 в результаті приватизації.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу не може бути визнано дійсним і цей договір належить визнати недійсним з часу його укладення.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що не мають правового значення твердження позивача ОСОБА_1 про те, що у зв’язку зі смертю ОСОБА_6 позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості усунути недоліки оформлення договору не посвідченого нотаріально, що не дає йому можливості для розпорядження своїм майном.
Але за наявності даних про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 у спірному будинку за життя власника будинку ОСОБА_6 та відсутності даних про позбавлення його права користування цим жилим приміщенням підлягають задоволенню позовні вимоги про вселення ОСОБА_1 у спірний будинок, що відповідає положенням ст. ст. 150, 156 ЖК України, ст. ст. 383, 405 ЦК України і вказує на правильність рішення суду першої інстанції про його вселення.
Одночасно апеляційний суд вважає, що є правильними і обґрунтованими з урахуванням положень ст. 116 ЖК України висновки суду першої інстанції щодо відмови ОСОБА_1 у виселенні ОСОБА_4, ОСОБА_5 з будинку і зобов’язанні їх не перешкоджати йому в реалізації його права власності, оскільки суду не надано доказів вселення їх на жилу площу, яка б належала ОСОБА_1
Правильним є і висновок суду, що ОСОБА_1 не пропущено строк позовної давності, оскільки не спростовано його доводи про те, що він дізнався про порушене право лише після смерті ОСОБА_6
Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
З урахуванням викладених обставин на підставі положень ст. ст. 303, 309 ЦПК України судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позова ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дійсним оспорюваного договору та задоволення позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання цього договору купівлі-продажу недійсним і залишенням рішення суду в іншій частині без змін.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідно до змісту положень ст. 48 ч. 2 ЦК України (в редакції 1963 року зі змінами) і ст. 216 ч. 1 чинного ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Разом з тим, у позові ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відсутні вимоги щодо застосування у даній справі реституції як способу захисту цивільного права, у зв’язку з чим суд з урахуванням вищевказаних встановлених у справі обставин не ухвалив з цього приводу рішення, що не позбавляє за наявності підстав заінтересованих осіб права звернутися до суду першої інстанції з відповідними вимогами про повернення отриманого сторонами по визнаному недійсним договору.
Керуючись ст. ст. 307 ч. 1, 309, 313-314, 316, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково задовольнити.
Скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25. 02. 2011 р. в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним і ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та зареєстрований на Одеській Новій Біржі договір купівлі-продажу нерухомого майна № 13/2000 від 18. 01. 2000 р. 16/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: в літ. «А» - житлових приміщень № 1-3, № 1-4, № 1-5, № 1-6 загальною житловою площею 51,7 кв. м., в літ. «а» – 1-1 – коридор, 1-1а – санвузол, 1-2 – кухня, літ. «Г» - сараю, літ. «Д» - літньої кухні, літ. «Е» - сараю, літ. «Ж» - навісу, літ. «З» - вбиральні.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання дійсним укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та зареєстрованого на Одеській Новій Біржі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 13/2000 від 18. 01. 2000 р. 16/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: в літ. «А» - житлових приміщень № 1-3, № 1-4, № 1-5, № 1-6 загальною житловою площею 51,7 кв. м., в літ. «а» – 1-1 – коридор, 1-1а – санвузол, 1-2 – кухня, літ. «Г» - сараю, літ. «Д» - літньої кухні, літ. «Е» - сараю, літ. «Ж» - навісу, літ. «З» - вбиральні і вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25. 02. 2011 р. залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій
О. Д. Варикаша
В. А. Станкевич