Справа  № 2-а-806/11

Категорія

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"10" березня 2011 р.                                                                    м. Бершадь                                                                                                         

Суддя Бершадського районного суду Вінницької області  Губко В.  І. розглянувши  в порядку скороченого провадження адміністративну  справу за позовом ОСОБА_1   до  управління Пенсійного фонду в Бершадському районі Вінницької області  про покладання зобов'язань нарахувати та виплатити недоплачену державну соціальну допомогу до пенсії,

В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_1 звернулася   до    суду    із  зазначеним позовом до управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі, в якому стверджує,    що  відповідно   Закону України   "Про соціальний захист дітей війни"     від 18.11.2004 року  вона      відноситься    до   категорії осіб –дітей війни і має   право на   отримання   державної   соціальної   щомісячної   доплати   до пенсії у    розмірі    30 % мінімальної пенсії за віком.    Однак    в порушення  ст. 6 вищезазначеного Закону    за період    із  9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 1.12.2010 рік  йому    не  було  доплачено  щомісячної державної соціальної допомоги,  так як при здійсненні виплат у вказаний період відповідач керувався відповідними нормами законів України про бюджети на відповідні роки, якими обмежувались такі виплати.   При цьому   відповідачем не були враховані   Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та  від 22 травня 2008 року, за якими такі обмеження були визнані неконституційними, внаслідок чого  були порушенні його   конституційні права, тому він змушений  звернутися в суд з даним позовом, в якому просить ухвалити рішення суду, яким поновити їй   пропущений строк звернення до суду, визнати бездіяльність відповідача щодо  не нарахування вищезазначеної державної соціальної допомоги  неправомірною, та  зобов’язати  управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі здійснити  нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії за віком згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”за період з 09.07.2007 року по 31.12.2008 року, з 22.05.2008 року по 1.12.2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а також  зобов’язати   здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з травня 2008 року  і по теперешній час, та   в подальшому до прийняття змін до діючого законодавства.

 Відповідач позовні    вимоги не   визнав, надав суду заперечення,  з яких  вбачається,    що відповідно до ст. 28 Закону України   "Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення",   яка визначає мінімальний розмір пенсії за віком, цей розмір застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно із даним законом і    не може  застосовуватися для розрахунку    підвищення   для пенсії.   Тому,  внаслідок   відсутності     механізму   вирахування   соціальної    державної допомоги   пенсіонерам –дітям війни  даній категорії  осіб  не була нарахована вищезазначена соціальна допомога.  Крім того, відповідач заявив клопотання про залучення до участі в справі в якості співвідповідача Державне казначейство України, ствердужуючи, що кошти, щодо яких виник спір, стягуються  з Державного бюджету України, тому  на  Державне Казначейтво України  слід покласти зобов"язання їх виділити.

Відповідно до 183-2 КАС України судовий розгляд адміністративної справи необхідно   здійснювати  у порядку скороченого провадження,    тому    в задоволенні  клопотання відповідача    про залучення до участі    в справі в якості співвідповідача Державне Казначейство України  слід відмовити.

Дослідивши докази та давши їм належну юридичну оцінку вважаю, що позов підлягає до задоволення частково   з таких підстав:

Ст. 99 КАС України передбачено, що адміністративний  позов  може  бути  подано в межах строку звернення до адміністративного суду,  встановленого  цим  Кодексом або іншими законами. Для  звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод  та  інтересів  особи встановлюється шестимісячний строк, який,  якщо  не  встановлено  інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася  або  повинна  була  дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст. 99 КАСУ). Строки для звернення  до  адміністративного  суду,  якщо не встановлено інше,  обчислюються з дня,  коли особа дізналася або повинна  була дізнатися  про  порушення  своїх  прав,  свобод  чи інтересів.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 2195- IV від 18.11.2004 р. "Про соціальний захист дітей війни" до дітей  війни відносяться особи,  які  є громадянами  України   та якім  на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

З   матеріалів   справи вбачається,   що  позивачка ОСОБА_1 відповідно до вищезазначеної норми   відноситься до категорії осіб –дитина   війни.          

Ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено державну соціальну підтримку дітей війни, а саме: дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна  соціальна  допомога,  що  виплачується  замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зазначена соціальна допомога повинна виплачуватися щомісячно з 1 січня 2006 року.             

Судом встановлено,    що відповідач   протягом 2007 року таку допомогу  не виплачував взагалі,   а починаючи з 01 січня 2008 року по теперішній час виплачує у неповному обсязі: з січня 2008 року по 31.03.2008 року в сумі 47 гривень, з  01.04.2008 року по 30.09.2008 року -  48  гривень 20 копійок,  з  01.10.2008 року по 1.12.2010 року–49 гривень 80 копійок, що підтверджується  довідкою УПФУ.            

У 2010 році стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  жодним Законом України не була змінена чи скасована, а тому є діючою.   

Щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, що використовується для визначення розміру підвищення до пенсії дитині війни, суд виходить  з наступного:

У ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”визначено, що законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України; державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності із ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року,  № 1058-IV мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом, причому виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначається мінімальний розмір пенсії за віком (ч. 2 ст. 5 цього Закону).  Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком  встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум у відповідності до п. 5-3 ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу України визначається виключно Законом України про Державний бюджет. У відповідності із зазначеними нормами саме Законами України про  державний  бюджет  на  відповідні роки визначено прожитковий мінімум, в тому числі для осіб, які втратили працездатність.

З 1 квітня 2010 року   прожитковий мінімуму на осіб, що втратили працездатність становить   706 гривень (   Закон № 1646-VI    від 20.10.2009). 

Отже, з огляду на вищенаведене, ОСОБА_1,   як дитині війні належало виплачувати щомісячну  державну  соціальну допомогу з урахуванням  положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та встановленого Законом № 1646-VI від 20.10.2009  прожиткового мінімуму на осіб, що втратили працездатність.

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою, визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є  людина,  її  права  і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави,  а їх утвердження і забезпечення  є  головним  обов'язком держави,  права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними,  Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, звуження  їх змісту і обсягу при  прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається. Громадяни мають право на соціальний захист, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.  

Таким чином, утверджуючи і забезпечуючи  права  і  свободи  громадян, держава  окремими  законами  України  встановила  певні  соціальні пільги,  компенсації і гарантії,  що є  складовою  конституційного права  на соціальний захист,  а тому відповідно до  ч. 2  ст. 6,  ч. 2 ст. 19,  ч. 1  ст. 68 Конституції України, вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади,  місцевого самоврядування, їх  посадовими  особами. 

Ст. 64 Конституції України встановлено, що  Конституційні права та свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, та зазначено вичерпний перелік таких випадків, а саме: в умовах воєнного або надзвичайного стану  можуть встановлюватися  окремі обмеження прав і  свобод людини із зазначенням строку дії цих  обмежень, та  визначено  ряд  прав  і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Крім того, на підставі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Така правова позиція неодноразово була висловлена у Рішеннях Конституційного Суду України: № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р. (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), № 20-рп/2004  від 01.12.2004 р. (справа  про зупинення дії  або обмеження пільг,  компенсацій і гарантій),  № 8-рп/2005 від 11.10.2005 р.  (справа про рівень пенсії   і  щомісячного  довічного  грошового  утримання), № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. (справа про соціальні гарантії громадян), № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р. (справа про збалансованість бюджету).

Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі  щодо  відповідності  Конституції  України  (конституційності)  положень  Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) визначено наступне: у відповідності до ч. 2 ст. 8 Конституції   України   закони  та  інші  нормативно-правові акти  приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Прийняття законів належить  до повноважень  Верховної  Ради  України  як  єдиного  органу законодавчої  влади  в Україні (п. 3 ч. 1  ст. 85,   ст.  91   Конституції   України). Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України  і  бюджетна  система  України  (п. 1 ч. 2  ст.  92  Конституції  України). Вимоги щодо   змісту  закону  про  Державний  бюджет  України містяться в  частині  другій  ст. 95   Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного кодексу України. Встановлений ч. 2  ст. 95  Конституції  України,  частиною другою статті 38 Бюджетного кодексу України перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

Зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається,  що  закон  про Державний  бюджет  України  як  правовий  акт,  чітко  зумовлений поняттям бюджету як плану формування  та  використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання,  відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів  та видатків держави на загальносуспільні потреби,  зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни,  зупинятися дія чинних законів України, а також  встановлюватися  інше   (додаткове)   правове   регулювання відносин,  що є предметом інших законів України.  Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України.

Метою і особливістю закону про Державний  бюджет  України є забезпечення  належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові  зобов'язання  держави  перед громадянами,  спрямовані на їх соціальний захист,  у тому числі й надання пільг,  компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової  держави,  верховенства  права,  забезпечена соціальна  стабільність,  а також збережені пільги,  компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий  рівень  (стаття 48  Конституції України).     Оскільки предмет закону про Державний  бюджет  України  чітко визначений у Конституції України,  Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав  і обов'язків,  пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Крім того, Конституційним Судом України розглянуто справу за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 95 Конституції України (справа про збалансованість бюджету) та ухвалено рішення № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р. Розглядаючи справу, Конституційний Суд України визначає Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні   умови   для   реалізації  законів   України,   інших   нормативно-правових   актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Зі змісту ч.2  ст. 95 Конституції України, якою встановлюється, що  виключно  законом  про  Державний  бюджет  України  визначаються  будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 2 положення “Про Пенсійний  Фонд України”також встановлено, що  у  своїй  діяльності  він керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.  Відповідно  до  ч.  1  ст.  1  цього  Положення,   Пенсійний   фонд   України  здійснює  свої   повноваження безпосередньо та через утворені в  установленому  порядку  головні управління  Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях,  містах Києві,  Севастополі,  та  управління  Пенсійного фонду  України  в районах, містах і районах у містах.

На підставі викладеного, вважаю, що при визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2010 році необхідно керуватися статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Таким чином, позовна вимога підлягає задоволенню за період з 18 серпня2010 року   (шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав)  по 10 березня 2011 року.  При цьому  підвищення до пенсії   для даної категорії осіб   повинно бути   у   розмірі, не меншому, ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та може бути обмежено лише за наявності підстав, встановлених статтею 64 Конституції України. 

В порядку ст. 94 ч. 3 КАС України , оскільки позов підлягає частковому задоволенню, стягнути на користь позивача 1,70 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 21, 22, 46, 48, 64, ч. 2 ст. 19, ст. 152 Конституції України,  ст.ст. 1, 3,  6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. “ Про соціальний захист дітей війни ”, ст. 28 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV “ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ”, ч. 1 ст. 2, ст.ст. 9, 10, 11, 99, 100, 159, 161, 162, 163, 183-2, ч. 2 ст. 186, ст.  254  КАС України, суд -  

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі в частині  ненарахування  ОСОБА_1  та щомісячної невиплати надбавки до пенсії   за віком згідно ст.6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни”за період  з 18.08.2010 року по 10.03.2011 року.         

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Бершадському районі нарахувати, перерахувати  та виплатити  ОСОБА_1   пенсію з підвищенням   її    на  30% мінімальної пенсії за віком з   розміру,    встановленого ч.1 ст.28 Закону України “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, з 18 серпня 2010 року  по 10 березня 2011 року з урахуванням проведених виплат, та щомісячно  виплачувати   ОСОБА_1    передбачену ст. 6 Закону України “ Про соціальний захист дітей війни ”№ 1646-VI від 20.10.2009 року надбавку до пенсії із встановленого ч.1 ст. 28 Закону України  "Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування ”    розміру, -30 %  мінімальної пенсії за віком - починаючи    з   10 березня 2011 року  і    по день припинення права на     отримання    даної     надбавки   до   пенсії.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  1,70 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Постанову звернути до негайного виконання.

          Постанова може бути оскаржена сторонами протягом десяти днів з дня  отримання копії постанови до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Бершадський районний суд.

Суддя: