№ 2-1203/2011
ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
А В Т О Н О М Н О Ї Р Е С П У Б Л І К И К Р И М
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 травня 2011 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого – судді БІЛЮНАСА В.Ю.,
при секретарі АРІСТОВІЙ І.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ялти цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» та державного підприємства «Ялталіфт» про визнання відмови та зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з вимогами про визнання їх відмови (як власників квартир №№ 5, 6, 7, 8, що знаходяться на другому поверсі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1) від житлово-комунальної послуги з утримання ліфту, зобов’язання підприємств «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» та «Ялталіфт» здійснити відключення ліфту на зазначений поверх, а також зобов’язання підприємства «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» здійснити перерахунок плати за комунальні послуги, виключивши з її складу нарахування, пов’язані з користуванням ліфтом. Мотивуючи свої вимоги, зазначали, що у березні 2009 року працівники ліфтового господарства без їх відома та згоди здійснили підключення ліфту на другому поверсі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, де розташовані їх квартири. Наголошували, що у зазначеній послузі вони потреби не мають.
Представники підприємств «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» та «Ялталіфт» проти позову заперечували з підстав його незаконності та необґрунтованості.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири № 5 у будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № 3248-ІІІ, виданими виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 28 січня 1998 року (а. с. 17).
ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є співвласниками квартири № 6 у цьому будинку, що вбачається з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» 6 серпня 2007 року (а. с. 31).
ОСОБА_7 є власником квартири № 7 у будинку АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної контори 27 березня 2003 року (а. с. 35).
ОСОБА_8 є власником квартири № 8 у цьому будинку, що вбачається з договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої ялтинської державної нотаріальної 10 квітня 1992 року (а. с. 40).
Квартири позивачів розташовані на другому поверсі багатоквартирного будинку.
Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 25 вересня 2008 року
№ 1998 затверджено тарифи на послуги з утримання будинків, прибудинкових споруд та обладнання, що надаються ремонтно-експлуатаційними організаціями управління міського господарства Ялтинської міської ради. До складу тарифу включено плату за обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації. Плату встановлено для усіх квартир, починаючи з другого поверху (а. с. 8).
19 жовтня 2009 року позивачі звернулися до підприємства «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» з заявою про відмову від комунальної послуги, яка полягає в обслуговуванні ліфту та систем диспетчеризації (а. с. 6).
Листом від 28 грудня 2009 року № 668 підприємством «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» повідомлено, що оплата ліфтів здійснюється з другого поверху на підставі рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради, отже вирішення порушеного питання до компетенції підприємства не входить (а. с. 7).
8 лютого 2011 року позивачі звернулися до підприємств «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» та «Ялталіфт» з вимогами про здійснення відключення ліфту та проведення відповідного перерахунку (а. с. 9-12).
Визначаючи норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо неприйнятності посилань позивачів на приписи Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки його положення застосовуються до спорів, які виникають у сфері надання житлово-комунальних послуг, лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання, які передують укладенню договору. Після укладення договору до спорів щодо отримання житлово-комунальних послуг цей закон застосуванню не підлягає, оскільки спірні правовідносини регулюються нормами спеціального законодавства.
Статтею 162 ЖК України встановлено, що плата за користування жилим приміщенням у квартирі, що належить особі на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, унормовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За визначенням, яке надано у статті 1 цього Закону житлово-комунальна послуга – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Утримання будинків – це діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної особи (споживача житлово-комунальної послуги) щодо забезпечення експлуатації та ремонту жилих і нежилих приміщень, будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території.
В силу ст.ст. 12, 13 зазначеного Закону житлово-комунальні послуги поділяються за функціональним призначенням та порядком затвердження тарифів.
За функціональним призначенням до послуг з утримання будинків, крім іншого, віднесено обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, освітлення місць загального користування, санітарно-технічне обслуговування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів, а також утримання ліфтів.
Технічне обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації входить до Типового переліку послуг з утримання будинків та споруд і прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529. Наведена норма містилася і у постанові Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560 (яка була чинною на момент ухвалення виконавчим комітетом Ялтинської міської ради рішення від 25 вересня 2008 року № 1998).
Аналіз наведених норм матеріального закону дає підстави дійти висновку, що послуга з утримання ліфтів є не самостійною житлово-комунальною послугою, а складовою частиною послуги з утримання будинку, яка є єдиною та комплексною (неподільною).
Суд вважає помилковим посилання позивачів на положення частини 6 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (яка надає споживачеві право у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою розірвати договір) та не приймає їх до уваги, оскільки застосування цієї норми можливо виключно у випадку зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою в цілому, а не її окремою складовою. Отже вичленення з такої послуги певного елементу з метою відмови від нього – є неможливим.
Суд також зауважує, що відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлення тарифів щодо оплати комунальних послуг, які надаються підприємствами (організаціями) комунальної власності відповідної територіальної громади віднесено до компетенції виконавчого комітету місцевої ради. Наведена позиція кореспондується зі змістом частини 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Це дає підстави стверджувати, що вирішення питання про виокремлення певної складової з послуги з утримання будинку та, як наслідок, зменшення тарифу на житлово-комунальну послугу з утримання будинку знаходиться поза межами повноважень комунального підприємства «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» та державного підприємства «Ялталіфт».
Вирішуючи спір, суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься в ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, але такий спосіб повинен бути встановлений договором або законом.
Заявленого позивачами способу захисту права у вигляді визнання відмови від житлово-комунальної послуги законодавством України не передбачено. Не передбачає такого способу захисту і типовий договір про надання житлово-комунальних послуг.
За наведених обставин, у задоволенні позову належить відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 7, 12, 13, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ремонтно-експлуатаційна організація № 1» та державного підприємства «Ялталіфт» про визнання відмови та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду АРК в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
С у д д я –