Справа № 2-5450/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

30 березня 2011 року                                                                 Жовтневий районний суд

                                                                                                           м. Дніпропетровська

У складі: Головуючого - судді Шелестова К.О.

               При секретарі –Шнейдеріс А.С.

За участю: представника позивача: ОСОБА_1

                  представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ:

          16 серпня 2010 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з Апеляційного суду Дніпропетровської області надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП на новий розгляд.  

          29 січня 2011 року представник позивача у судовому засіданні надала уточнюючу позовну заяву, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 37 312,98 грн. та моральну шкоду в розмірі 120 000, 00 грн..

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов та викладені в ньому обставини. Просила задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Вислухавши доводи представника позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача посилалась на те, що 14 жовтня 2002 року о 12 годині 30 хвилин в лівому ряду по вул. 152 Стрілецької дивізії зі сторони пр. ОСОБА_6 у напрямку вул. Набережна Перемоги у м. Дніпропетровську рухався автомобіль НОМЕР_1, який на праві власності належить третій особі –ОСОБА_4, під керуванням (за дорученням) водія ОСОБА_3. Під час руху цього автомобіля на вказаному місці, попереду в тому ж напрямку, в правому ряду рухався автомобіль НОМЕР_2, який належить відповідачу –Національному банку України, під керуванням третьої особи ОСОБА_5. Маючи намір розвернутись для подальшого руху у бік пр. ОСОБА_6 ОСОБА_5, без сигналу показника лівого повороту, почав робити маневр шляхом зміщення ліворуч перед автомобілем під керуванням позивача, внаслідок чого останній був змушений прийняти заходи для уникнення зіткнення шляхом зменшення швидкості та зміщення праворуч, але не встиг це зробити внаслідок чого відбулося зіткнення автомобілів.

 Автотехнічним дослідженням викладеним у Висновку №469 від 15 січня 2005 року, було встановлено, що у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є винними обидва водія, а саме: з технічної точки зору, в першому варіанті дорожньо-транспортної пригоди, дії водія автомобіля УАЗ-3909 ОСОБА_7 не знаходяться в причинному зв’язку з даною дорожньо-транспортною пригодою. З технічної точки зору в даному варіанті дорожньо-транспортної пригоди невідповідність дій водія автомобіля «Шкода-Фабія»ОСОБА_3 вимогам п. 13.1 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв’язку з даною дорожньо-транспортною пригодою. У другому варіанті з технічної точки зору дорожньо-транспортної пригоди в причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою знаходиться невідповідність дій водія автомобіля УАЗ-3909 ОСОБА_7 вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України та невідповідність вимог водія автомобіля Шкода-Фабія ОСОБА_3 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська  від 11 грудня 2002 року винним у вказаній ДТП визнано було ОСОБА_3, але за протестом прокурора вказана постанова постановою від 04 лютого 2003 року була скасована, адміністративний матеріал переглянуто і винесено постанову про закриття адміністративної справи стосовно ОСОБА_3 через відсутність ознак адміністративного правопорушення.

За результатами розгляду справи судом призначалася судова автотехнічна експертиза, згідно висновку якої № 469 від 15 січня 2005 року, на думку суду, винними у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є обидва водія, а тому вина була змішаною. При цьому порушення цими водіями (позивач: ОСОБА_3 та третя особа: ОСОБА_5В.) правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв’язку із наслідками у вигляді пошкодження автомобілів сторін.   

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 керував автомобілем Шкода Фабія, 2001 року випуску, колір-сріблястий, двигун №-, шасі №-, кузов № НОМЕР_3 державний номерний знак –50195 АВ на підставі довіреності від 24.10.2001 року, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, що підтверджується копією довіреності наявною в матеріалах справи, а також у судовому засіданні представник позивача посилалась на те, що під час скоєння ДТП автомобіль «Шкода Фабія»перебував у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_4.

На підставі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.    

            Оскільки згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»положення щодо захисту права власності поширюється  також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну. Тому, у відповідності із вищевказаними нормами законодавства України ОСОБА_3 є належним позивачем по даній цивільній справі.

Згідно зі ст. 440 ЦК України (в ред. 1963 року) шкода, заподіяна громадянину чи майну громадянина, відшкодовується особою, яка завдала шкоду, в повному обсязі. Особа яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Суд вважає такі позовні вимоги обґрунтованими частково, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи, поясненнями сторін, оглянутими матеріалами цивільної та адміністративної справ, але доведена і встановлена вина в скоєнні ДТП змішана, тобто обох водіїв, що з технічної точки зору знаходяться в причинному зв’язку з подією та завданою шкодою. Ступінь вини вказаних водіїв необхідно розподілити на думку суду порівну –по 50%.

Оскільки правовідносини виникли на момент дії ЦК України в редакції Закону від 1963 року, то при вирішенні даного питання належить керуватися положеннями даного нормативного акту.

          Згідно ст. 450 ЦК України (в редакції 1963 року) організації та громадяни, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автомобілів та ін.), зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла в наслідок непереборної сили чи дій потерпілого.

          Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного керування чи з інших підстав (договору оренди, довіреність та ін.).

Згідно наданих суду позивачем документів (чеки, квитанції, довідки, виписки та ін.) та висновку судової автотоварознавчої експертизи № 1999-09 від 20 жовтня 2009 року розмір прямої матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження автомобіля під час вказаної ДТП 14 жовтня 2002 року (вартість ремонтно-відновлювальних робіт, матеріалів, деталей, фізичний знос, втрата товарного вигляду) складає 31 009 грн. 98 коп., 50% від якої є 15 504,99 коп..   

Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявної вини.

Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Неправомірними діями вказаного відповідача також було завдано позивачу моральної шкоди, у зв’язку з чим, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 5000 грн..

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

          Не може суд прийняти до уваги заперечення представника відповідача проти позову повністю, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідача, а саме Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області.          

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 15 504,99 грн., моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., а також судові витрати в розмірі 169,00 грн. та 8,50 грн..   

На підставі вищенаведеного та, керуючись п.п.. 2, 4, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», ст.ст. 440, 450 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. ст. 23, 60 ЦК України, ст.ст. 10,11, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

           Позовні вимоги ОСОБА_3 до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок ДТП –задовольнити частково.

           Стягнути з Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 13) на користь ОСОБА_3 (49000, АДРЕСА_1) матеріальну шкоду в розмірі 15 504,99 грн..

Стягнути з Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 13) на користь ОСОБА_3 (49000, АДРЕСА_1)  моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн..

Стягнути з Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 13)  судові витрати в розмірі 169,00 грн. та 8,50 грн..

           У задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено у Апеляційний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Головуючий суддя:                                                                                            К.О. Шелестов