Справа №  2-895/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2011 року                                                                   Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі  головуючого судді   -   Ширіної С.А.

            при секретарі          -    Чередниченко Л.В.

               розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства в особі Запорізької обласної дирекції «ОСОБА_2 Аваль»про визнання недійсним кредитного договору, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовом до Запорізької обласної дирекції  "ОСОБА_2 Аваль" м. Запоріжжя про визнання недійсними кредитного договору № 014/17-39/1774-34 від 22.07.2008р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на укладений між сторонами кредитний договір № 014/17-39/1774-34 від 22.07.2008р., за умовами якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 кредит за програмою кредитування «кредит на будівництво власного житла», в сумі 43 760,00 доларів США строком до 21.07.2028р. із сплатою 13,5% річних на умовах забезпечення кредиту, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. Позивач зазначає, що відповідно до умов програми кредитування «Кредит на будівництво власного житла»передбачено надання траншів для закінчення повного циклу будівництва житла на земельній ділянці. Однак у зв’язку з кризою відповідач припинив кредитування, чим завдав істотної шкоди інтересам позивача, оскільки не дав можливості добудувати об’єкт нерухомості відповідно до умов кредитного договору. Також, позивач вказує, що надання Банком грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті ОСОБА_1 за своєю правовою природою є валютною операцією, а оскільки ОСОБА_2 не мав права без генеральної та індивідуальної ліцензії виданої НБУ, надавати кредит в іноземній валюті для розрахунку з резидентами України, тому укладання спірного кредитного договору суперечить нормам ст.5 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та ст.524 ЦК України. Крім того, в оспорюваному договорі є також низка умов, які порушують вимоги діючого законодавства та недотримуються основні принципи майнових відносин встановлених ст. 1 Цивільного кодексу України –принципу рівності сторін у зобов’язаннях, отже кредитний договір № 014/17-39/1774-34 від 22.07.2008р підлягає визнанню недійсним.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, а також додав, що вважає додаток до банківської ліцензії на проведення валютних операцій таким, що не надає право відповідачу здійснювати кредитування у іноземній валюті (доларах США), що конкретно ця операція в додатку не вказана. Крім того, вважає, що для отримання кредиту у валюті у позивача також повинна буди ліцензія на проведення операцій у іноземній валюті, а її насправді на момент отримання кредиту не було. Також вважає, що всесвітня фінансова криза, що призвела до різкого скачка курсу долара США відносно гривні, є форс-мажорною обставиною. Крім того, зазначив, що пунктом 16.3. кредитного договору передбачено дискримінаційні умови, щодо сплати Позивачем на користь Відповідача пеню в розмірі 1 % від суми прострочення за кожний день прострочення, що складає 365% річних. Це прямо суперечить вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», а саме розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу  та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі чим визнати кредитний договір № 014/17-39/1774-34 від 22.07.2008р. недійсним та стягнути з відповідача судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засідання заперечив проти позовних вимог в обґрунтування посилається на те, що станом на день укладення спірного кредитного договору чинним законодавством України не передбачено обмеження термінів та сум отриманих кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії, згідно ч.4 ст.5 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, а єдиною правовою підставою для здійснення залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України є наявність банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу НБУ на здійснення таких операцій, тому наявність у нього такої ліцензії(дозволу) свідчить про те, що позивачу, який отримав кредит в іноземній валюті, не потрібні окремі ліцензії на отримання такого кредиту, його повернення, оплату проценті  та штрафних санкцій за неналежне виконання своїх зобов’язань за спірним кредитним договором. Представник відповідача також наголошує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору, в розумінні ст.207 ГК України та ст.215 ЦК України, та просив суд прийняти до уваги того факту, що Позивачем певний період часу виконувались умов кредитного договору, що свідчить про погодження всіх умов передбачених спірним кредитним договором. Просить суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні  перед судом їх переконливості.

          Відповідно до статті 10 Цивільного процесуального кодексу України - цивільне  судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи,  які беруть участь у справі,  мають рівні  права  щодо  подання  доказів,  їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини,  на  які  вона посилається  як  на  підставу  своїх  вимог  або заперечень,  крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "ОСОБА_2 Аваль" (Кредитор), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_2 Аваль", в особі посадових осіб Запорізької обласної дирекції та громадянином України ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір № 014/17-39/1774-34 (далі- Кредитний договір).

            Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику кредит за програмою кредитування «кредит на будівництво власного житла», в сумі 43 760,00 доларів США строком на 120 місяців, тобто по 21 липня 2028 року із сплатою 13,5% річних.

Як передбачено п.1.1.3.1 статті 1 Кредитного договору, у відповідності з чинним законодавством України забезпеченням цього договору є майно належне позичальнику, земельна ділянка загальною площею 0,280 Га за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Володимирівське, пров. Тихий, буд. 3. Крім того, Кредитор може вимагати від Позичальника надання одного або декількох видів забезпечення.

Даний договір набуває чинності з дати його укладання та діє до часу повного погашення Позичальником заборгованості за кредитом (позичкової заборгованості, процентів за користування кредитом, штрафів та пені) ( п. 17.1 Кредитного договору). Кредитний договір підписаний та скріплений печаткою Банку.

Матеріалами справи підтверджено отримання позивачем на підставі кредитного договору №014/17-39/1774-34 від 22.07.2008 р.  кредитних коштів, використання їх згідно цільового призначення.

Перевіривши повноту обставин справи та провівши їх юридичну оцінку, Хортицький районний суд м. Запоріжжя дійшов висновку про не обґрунтованість позовної заяви виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є  домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ( ст.ст. 11,202 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою  та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також  моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом (нікчемний  правочин). У цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним,  якщо його  недійсність  прямо  не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст. 204 Цивільного кодексу України).

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа,  підписується  особами, уповноваженими  на це її установчими документами, довіреністю, законом або  іншими актами цивільного законодавства,  та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч.1 ст.92  Цивільного кодексу України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний  договір,  укладений  з  недодержанням письмової форми, є нікчемним ( ст.1055 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.

Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, та не містить заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (далі - Декрет КМУ № 15-93).

Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету КМУ № 15-93, яка визначає, що іноземна валюта –це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом:

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від  № 275 від 17.07.2001 р., серед яких,  зокрема, неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;  ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;  залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;  залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;  інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як  валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №10 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №10-4  від 11.10.2006 р. на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із додатком до дозволу.

З такого відповідач, на підставі банківської ліцензії та дозволу на право здійснення банківських операцій  мав право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, вести рахунки клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України, залучати та розміщувати іноземну валюту на міжнародних ринках, тощо.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню  і  п."в" п.4 ст.5 Декрету КМУ  № 15-93, яким встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час чинним законодавством не визначено меж, термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Зазначене підтверджується і в листі Національного банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р.  використання іноземної  валюти  як  засобу  платежу  без ліцензії дозволяється:  якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений   банк (ця  норма  стосується  лише тих операцій уповноваженого банку,  на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та  письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

За викладених обставин, укладення сторонами кредитного договору № 014/17-39/1774-34 від 22 липня 2008 року щодо надання кредиту в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.

Отже, вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору № 014/17-39/1774-34 від 22 липня 2008 року є необґрунтованими та  не підлягають задоволенню.

Посилання позивача на закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», щодо нарахування пені за порушення умов кредитного договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а не на тих умовах які обумовлено Кредитним договором суд не приймає до уваги. Оскільки, суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Так, як ОСОБА_1 уклав кредитний договір, як фізична особа, то застосовувати приписи ст.ст.1, 3 закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»неможна.

Укладаючи Кредитний договір кожна із сторін мала вдосталь часу на ознайомлення з умовами договору. Уклавши цей договір сторони, дали свою згоду та підтвердили, що взяли на себе певні обов’язки, щодо виконання умов договору. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.        

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.   

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України).    

Враховуючи зазначене, Хортицький районний суд м. Запоріжжя дійшов висновку, що доводи позивача, викладені в позовні заяви не є обґрунтованими, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.57-60 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 224-233 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, Хортицький районний суд м. Запоріжжя,-    

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль»в особі Запорізької ОД «ОСОБА_2 Аваль»м. Запоріжжя, про визнання недійсним кредитного договору № 014/17-39/1774-34 від 22 липня 2008 року - відмовити.

             На  рішення  може бути  подана апеляційна скарга  про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня  проголошення рішення.

Суддя: