ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"17" травня 2011 р. Справа № 23/047-11
Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції, м. Васильків
до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Васильків
про визнання договору недійсними
секретар судового засідання Федорець А.С.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 (довіреність №1401/10/10-114 віл 7 червня 2010 року);
від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність від 9 вересня 2010 року);
ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 від 23 грудня 2008 року).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Васильківська об’єднана державна податкова інспекція (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі –відповідач) про визнання договору недійсними.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між позивачем та відповідачем договір оренди суперечить вимогам Закону України «Про здійснення державних закупівель», дія якого поширюється на бюджетні установи, якою є Васильківська об’єднана державна податкова інспекція.
Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 4 квітня 2011 року та призначено справу до розгляду на 13 квітня 2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях оголошувались перерви.
17 травня 2011 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ:
1 серпня 2010 року між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (за договором - орендодавець) та Васильківською об’єднаною державною податковою інспекцією (за договором - орендар) укладено договір оренди.
На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв у строкове тимчасове платне користування частину приміщення готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1», що є власністю орендодавця на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду від 19 жовтня 2007 року за №2-2206/2007р., зареєстрованого у Васильківському МБТІ, номер витягу 16515414 від 2 листопада 2007 року за №20880258, номер запису 132 в книзі 4-116.
Спірний договір укладений з метою розміщення у орендованому приміщенні податкової інспекції, тобто для належного виконання податковим органом завдань і функцій, визначених Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Підпунктом 1.2 п. 1 договору зазначено, що загальна площа приміщення, що орендується складає 786,4 квадратних метрів, яке складається з частини першого –площею 45,0 кв.м., другого –площею 424,0 кв.м., третього –площею 317,4 кв.м. поверхів будівлі готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1»за адресою: АДРЕСА_1, балансова вартість якого складає 3180200,00 грн.
Термін дії договору відповідно до пункту 3.1 договору визначається з 1 серпня 2010 року до 31 грудня 2010 року.
Відповідно до пункту 5.1 договору за перший місяць оренди (серпень) орендна плата становить 220192,00 грн.
Згідно пункту 5.3 договору загальний розмір орендної плати за наступний один місяць оренди становить 27524,00 грн.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволені позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Наведені вище норми закріплюють загальний принцип презумпції дієздатності юридичної особи, відповідно до якого відповідач, як сторона договору, не мав підстав сумніватися у дієздатності позивача щодо права укладання спірного договору.
Судом встановлено, що позивач є бюджетною установою, а тому, на нього поширюється дія Закону України «Про здійснення державних закупівель».
Відповідно до ч. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель»цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень.
Оскільки, вартість закупівлі послуг, отриманих позивачем згідно спірного договору, перевищує визначену законом суму, закупівлю наданих відповідачем послуг необхідно було здійснювати із застосуванням процедур, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель».
Відповідно до приписів Закону України «Про здійснення державних закупівель»обов’язок проведення процедури закупівлі покладено на замовника послуг.
Крім того, постачальник послуг, в даному випадку відповідач, не має повноважень та обов’язку втручатись або отримувати інформацію про зазначені процедури закупівлі та перевіряти цивільну дієздатність, правоздатність юридичної особи.
Судом враховано, що принцип загальної презумпції дієздатності юридичної особи визначений ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України. Відповідно до норм вказаних статей, сторона, що має намір укласти угоду, не повинна сумніватися у дієздатності особи, що укладає угоду.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оскільки, за спірним договором одна сторона прийняла пропозицію другої сторони, в результаті чого між сторонами виникли договірні зобов’язання, то проведення переговорів між сторонами під сумнів судом не ставиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
З наведеного вище вбачається, що відповідач ніяким чином не порушив законні права та інтереси позивача, оскільки, як вже зазначалось вище, проведення процедури закупівлі послуг є обов’язком позивача, а отже, відповідач не міг знати про те, що позивачем не була дотримана процедура закупівлі послуг.
Преамбулою Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено наступне: «Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.».
У зв'язку з вимогами чинного законодавства України та активною імплементацією в національне законодавство України практики Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на рішення від 24 червня 2003 року «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії».
Відповідно до пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Об’єднаного Королівства Великобританії»від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
Уклавши договір оренди з позивачем та сумлінно виконуючи покладені на нього договором обов’язки, відповідач мав право очікувати на отримання орендної плати і не повинен нести будь-які негативні наслідки у зв’язку з недотриманням саме позивачем, як органом публічної влади, процедури укладення договору оренди майна.
Крім того, суд зазначає, що звернення до суду з даним позовом фактично є намаганням позивача покласти на відповідача несприятливі правові наслідки через невиконання самим позивачем свого обов’язку.
Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 4 грудня 2008 року за №2/142-08 та постанові Верховного Суду України від 14 березня 2006 року за №40/217-05.
Під час розгляду справи №23/047-11 судом встановлено, що відповідач під час укладання та виконання умов договору діяв правомірно і не міг знати про наявність обмежень у позивача щодо укладання спірного договору.
Таким чином, задоволення позовних вимог Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції з підстав, викладених у позовній заяві, призведе до порушення законних прав та інтересів відповідача.
Згідно ст. 42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Стаття 203 Цивільного кодексу України містить вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Сторони оскаржуваного договору досягли згоди щодо всіх істотних умов договору: предмет договору –частина нежитлового приміщення; визначено ціну договору; дотримана письмова форма договору; встановлено строк дії договору; договір укладено повноважними особами.
Спірний договір укладено в письмовій формі, договір підписано уповноваженими особами, обсяг дієздатності яких визначено чинним законодавством України і відповідає вимогам ст. 92 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши положення оскаржуваного договору від 1 серпня 2010 року суд вважає, що правові підстави для визнання його недійсним відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними, а тому, позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Заєць Д. Г.