УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа 22ц-22503/2011 Головуючий в суді першої
Справа 22ц-22642/2011 інстанції – Макарова Т.Ю.
Категорія № 37(1) Доповідач – Ляховська І.Є.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 квітня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді – ЛЯХОВСЬКОЇ І.Є.,
суддів – БАРИЛЬСЬКОЇ А.П., КАРНАУХ В.В,
при секретарі – Бадалян Н.О.,
за участю – представника позивача ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_2 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року та додаткове рішення від 04 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 (третя особа - Криворізька районна державна нотаріальна контора) про визначення частки померлої у спільному сумісному майні, усунення від права на спадкування, -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2010 року ОСОБА_5 звернулась до суду з вищезазначеним позовом та, уточнивши свої позовні вимоги, просила суд визначити за її матір’ю ОСОБА_7, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, 1/2 частку у спільному сумісному майні, а саме – будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та усунути відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті матері.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначила, що після смерті матері вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом на частку житлового будинку, проте їй було відмовлено, у зв'язку з не визначеністю частки, що належить померлій в праві спільної сумісної власності. Спадкодавиця через свій похилий вік та тяжку хворобу була у безпорадному стані, а відповідачі ухилялися від надання їй такої допомоги.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково, визначено, що ОСОБА_7, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1, при житті належала на праві спільної сумісної власності 1/2 частка домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у задоволенні решти вимог відмовлено.
Додатковим рішення того ж суду від 04 лютого 2011 року з ОСОБА_5 стягнуто на користь держави судовій збір у сумі 8грн.50коп.
В апеляційних скаргах представник позивача ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду від 09 листопада 2010 року в частині відмови в задоволенні позову про усунення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від права на спадкування за законом і ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог, а також скасувати додаткове рішення суду та звільнити ОСОБА_5 від сплати судового збору. В обґрунтування своїх вимог представник позивача посилається на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Зокрема, він вважає помилковим висновок суду про недоведеність позивачем факту безпорадного стану спадкодавця, ухилення відповідачів від надання спадкодавцю допомоги. Суд помилково зазначив про те, що позивач не заперечувала проти того, що відповідач ОСОБА_3 приносив дружині ліки, що переїзд спадкодавця до позивача був погоджений з відповідачами. Судом не взято до уваги наявність усної домовленості відповідача ОСОБА_3 із спадкодавцем про те, що після смерті останньої 1/2 частина домоволодіння залишиться позивачу, а половина, належна відповідачу ОСОБА_3, залишиться сину – відповідачу ОСОБА_4 Проте останній умисно ухилявся від надання допомоги матері, що судом не взято до уваги при ухваленні рішення. На його думку, відповідачі на час смерті спадкодавця не проживали разом із нею, не зверталися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом 6-місячний строк, тому втратили право на прийняття спадщини. Крім того, частково задовольнивши позовні вимоги, суд не стягнув з відповідачів судові витрати, а також неправильно застосував норми ч. 3 ст. 80 ЦПК України, безпідставно стягнувши судовий збір в сумі 8грн.50коп., оскільки доповнені вимоги про усунення від права на спадкування не носять матеріального характеру та не підлягають оплаті судовим збором. Суд взагалі не розглядав питання про стягнення судових витрат, а якби розглядав це питання, то мав би врахувати майновий стан позивача.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як установлено судом, після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина на належну їй частку у спільному сумісному майні, а саме – будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Дочка померлої – позивач ОСОБА_5 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак постановою нотаріуса № 1103/02-31 від 04.06.2010 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з невизначеністю частки, що належить померлій в праві спільної сумісної власності.
Рішення суду в частині визначення за померлою ОСОБА_7 права на 1/2 частку у спільному з відповідачем ОСОБА_3 сумісному майні сторонами не оскаржено.
Відмовляючи в задоволенні позову про усунення відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від права спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт безпорадного стану спадкодавиці, її потреби в отриманні допомоги саме від чоловіка та сина за умови надання такої допомоги донькою та ухилення відповідачів від надання допомоги померлій.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та не суперечить нормам матеріального права.
При ухваленні судового рішення суд правильно керувався ч. 5 ст. 1224 ЦК України, згідно якої особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Судом враховані роз’яснення ч. 3 п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України за № 7 від 30.05.2008 року ”Про судову практику у справах про спадкування” про те, що безпорадним слід розуміти стан, а саме безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Вирішуючи спір, суд правильно зазначив у рішенні про те, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцю, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій, тобто ухилення характеризується умисною формою вини.
Не встановивши сукупності фактів перебування ОСОБА_7 у безпорадному стані та умисного ухилення відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від надання їй допомоги, а також факту потребування спадкодавицею такої допомоги з огляду на те, що позивач ОСОБА_5 надавала матері таку допомогу в добровільному порядку, суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_5 у задоволенні цієї частини позову.
Посилання апеляційної скарги на те, що відповідачі втратили право на прийняття спадщини, оскільки на час смерті спадкодавця не проживали разом із нею та не зверталися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом 6-місячний строк, є безпідставними, оскільки судом встановлено, що померла ОСОБА_7 мешкала із позивачем тимчасово, постійним та зареєстрованим її місцем проживання є адреса відповідачів, які не відмовились від спадщини у встановлений законом строк, тому в силу положень ст.. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для скасування рішення суду від 09 листопада 2010 року в оспорюваній частині.
Колегія суддів також не знаходить підстав для стягнення з відповідачів судових витрат.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, ст.. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.. 16 ЦК України, ст.. 4 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця, а позивачу нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину саме з мотивів невизначення частки спадкодавця, належним способом захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_5 мало б бути оскарження дій нотаріуса, а не позов про визначення частки померлої ОСОБА_7 у спільному сумісному майні.
Проте рішення суду в частині задоволення позову про визначення частки померлого спадкодавця ніким із сторін не оскаржено, тому суд апеляційної інстанції не надає оцінки цій частині рішення суду, але в той же час і не вбачає підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат, понесених ОСОБА_5 при зверненні до суду із даним позовом.У зв’язку із цим апеляційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню.
Також безпідставні доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду від 04 лютого 2011 року про стягнення з позивача судового збору на користь держави в сумі 8грн.50коп. в частині заявлених ОСОБА_5 в уточненому позові вимог про усунення відповідачів від права на спадкування, оскільки відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 80 ЦПК України ціна позову, який складається з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.
Згідно із ч. 3 ст. 80 ЦПК України у разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою.
Пунктом четвертим частини першої статті 220 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Зважаючи на те, що при зверненні до суду з уточненим позовом про усунення відповідачів від права на спадкування за законом, ОСОБА_5 не сплатила судовий збір, суд першої інстанції правильно ухвалив додаткове рішення і стягнув з неї на користь держави судовий збір у сумі 8грн.50коп.
Застосування судом норм ч. 3 ст. 82 ЦПК України щодо зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх сплати є правом, а не обов’язком суду, тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування додаткового рішення.
За таких обставин апеляційні скарги необхідно відхилити, а рішення суду від 09 листопада 2010 року та додаткове рішення від 04 лютого 2011 року - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 , 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року та додаткове рішення від 04 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий : І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
В.В.Карнаух